Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Як все починалось
Проблема сміття в нашій країні стоїть дуже гостро. Переповнені сміттєзвалища, брак сортувальних ліній і масового роздільного збору сміття громадянами, поява щоразу нових стихійних сміттєзвалищ і «п’ять нових напрямків вивозу львівського сміття» — як лакмус критичності ситуації. Не варто забувати і про регулярні проблеми існуючих сміттєзвалищ – щоразу спливає інформація про пожежні катастрофи на переповнених стихійних звалищах та сміттєвих полігонах.
Держава питання сміття не оминає, однак оскільки це потребує інвестицій і системного підходу – справа наразі залишається невирішеною. До прикладу, ще в минулому році Міністерством екології та природних ресурсів України було представлено для обговорення Національну стратегії поводження з відходами. Також в боротьбі із стихійними звалищами, Міністерство презентувало спеціальний мобільний додаток, за допомогою якого, можна буде фіксувати та моніторити стихійні звалища по всій Україні.
Свого часу Геннадій Москаль голосно і наполегливо висловився з того приводу, що «зелений тариф» на виробництво електроенергії з переробки (спалювання) твердих побутових відходів (ТВП) був би порятунком від масового засмічення країни. Мовляв, тоді і інвестори прийшли б, які готові будувати сміттєпереробні заводи, але наразі не бачать в тому вигоди для себе. І Закарпаття (та й всю Україну) вдалось би очистити, бо сучасні технології наче дають змогу переробляти не лише «свіже», але і накопичене сміття.
Тож розвиток ситуації не забарився — 23 березня 2017 року Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки рекомендував парламенту прийняти в другому читанні і в цілому законопроект про ринок електричної енергії України. 22 березня 2017 року члени Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки схвалили поправки 1115, 1124, 1127, 1129 і 1135, внесені першим заступником відповідного Комітету Олександром Домбровським, до проекту Закону України «Про ринок електричної енергії України» № 4493. Ці зміни встановлювали економічний стимул у вигляді «зеленого тарифу» для спалювання твердих побутових відходів населення замість роздільного збору, сортування та переробки на сировину для вторинного використання.
В мэрии Львова создан отдельный департамент по мусору
І активна частина суспільства розділилася на два табори. З одного боку, енергетики плюс ті, хто дотичний власне до переробки сміття – вони відстоювали поправки, апелюючи до економічної вигоди і стимулу, європейського досвіду переробки сміття. З другого боку барикад – екологічні організації та активісти, що відстоювали відхилення правок через суперечність їх власне суті і сенсу існування «зеленого тарифу», неекологічність наслідків і сумнів у дотриманні справді високих стандартів у процесі переробки сміття. Наразі правки відхилені і перемога на стороні екологічних аргументів, однак суспільна дискусія була сильною і палкою, що означає, що подібні пропозиції можуть з’явитись в порядку денному знову.
Світ сміття палить. Чому не можемо ми?
Аналітик Громадської мережі ОПОРА Дмитро Кузнєцов розповідає, що в розвинутих країнах світу генерація електричної чи тепловою енергії за допомогою спалення сміття є буденним досвідом. Так, Швеція відома тим, що скоротила об’єми сміття на звалищах в країні до 4% (в той час як у інших європейських країнах цей показник на рівні 38%) і закуповує його у сусідніх країнах. Що стосується сходу, то Китай, в свою чергу, славиться найбільшим сміттєспалювальним заводом в світі. Однак на його будівництво країна мала отримати спеціальний дозвіл від світової спільноти. У 2014 році неподалік від Гельсінкі (Фінляндія) відкрили надсучасний сміттєспалювальний завод, який переробляє 320 тисяч тонн сміття, даючи на виході 960 гігаватогодин тепла і 600 гігаватогодин електроенергії. Це потужність, в десятки разів більша за ту, яку генерує київський сміттєспалювальний завод «Енергія», утилізуючи зіставний об’єм сміття.
Про те, що сміттєспалювальні заводи діють навіть в центрі європейських міст, каже і Євген Русин, директор КП «Київкомунсервіс»: «В центрі Відня — розкішна будівля сміттєспалювального заводу Shpitelau. Тут же розташований ресторан, на завод водять екскурсії, а виглядає він як арт-об’єкт. В центрі Сеула – величезний завод, розташований під землею, лише нагору виведені труби. Нікому не заважає, а сучасні технології не шкодять довкіллю. В Німеччині зараз діє 67 сміттєспалювальних заводів, у Франції – 130, у всій Європі – понад 450. Невже європейці не дбають про довкілля і отруюють самі ж себе, будуючи ці підприємства просто посеред міст?»
Однак Євген Русин наголошує – в Україні спорудження заводів на кшталт столичної «Енергії» можливе лише за умови створення економічних стимулів для інвесторів, тобто «зеленого тарифу».
«Зелений тариф» врятує людей від зростання тарифів на переробку сміття, бо для інвестора буде гарантія економічної доцільності. Погляньте, які тарифи в Європі: в Польщі платять 10 злотих на місяць, у Німеччині – 30 євро, а в Україні – 12 гривень на переробку сміття? Коли буде «зелений тариф», то прийде інвестор, вкладе свої 200 мільйонів (стільки в середньому потрібно на спорудження заводу з пропускною здатністю – 300 тисяч тонн на рік- прим. автора) і за 10-15 років він зможе отримати очікувану рентабельність роботи заводу, продаючи державі виготовлену таким чином електроенергію. Зацікавлених багато – корейці, чехи, японці, німці. Причому усі вони орієнтовані на дотримання суворих екологічних стандартів», — каже очільник комунального підприємства.
Він додає, що навіть впровадження технологій роздільного сортування сміття не дозволить повністю відправити його на повторну переробку. Мовляв, завжди буде «хвіст» від сортування, який підлягає спаленню у більшості випадків. А перестрахуватись від неконтрольованого спалення усього, що спаленню і не підлягає, можна прописаними механізмами контролю і санкцій.
На підтримку «зеленого тарифу» у баченні пана Домбровського висловлюється і Євген Олійник, завідуючий відділом теплоенергетики науково-технічного центру «Біомаса».
«Питання утилізації ТПВ я розглядаю, як вирішення ситуації з ТПВ, в т.ч. з можливістю отримання корисної теплової та електричної енергії. ТВП та біогаз з ТПВ в деяких країнах є значною складовою енергетичного балансу. В цих країнах проблема ТПВ вирішує частково енергетичну проблему. Існуючі тарифи на утилізацію ТП не дозволяють правильно організувати навіть сортування, не говорячи вже про їх утилізацію з метою зменшення об’ємів для захоронення та вирішення проблем з полігонами ТПВ, фільтратом та будівництвом нових полігонів. Для цього потрібно в 5-10 разів підняти комунальні тарифи, що з політичної точки зору влада не зробить. Тому, отримання додаткового доходу від переробки та утилізації ТПВ з інших джерел (теплова та електрична енергія) може бути розглянута як рішення поводження з ТПВ», — каже Євген Олійник.
Він підкреслює, що «зелений тариф» на електроенергію з ТПВ може бути елементом такого комплексного підходу. Зауважує однак, що перед спалюванням ТПВ повинні бути відсортовані, що покращить як спалювання, так і зменшить викиди в атмосферу.
Чи замінить газ українська біоенергетика
«В ЄС спалюють, це дорого, але відповідна газоочистка дозволяє це питання вирішити. Отже, питання не в технологічній можливості. Справа радше в культурі. Ну, ок, не підтримали ми встановлення «зеленого тарифу» і ситуація від цього не покращилась. Є ж ще інша сторона проблеми — спалюють неконтрольовано, вивозять й далі на перевантажені полігони. Ми відмовляємося від переходу до цивілізованого способу утилізації ТПВ, а для цього потрібна економічна вигода, яка відсутня в даний час. А щодо екологічної безпеки – т о просто потрібно контролювати на етапі реалізації проекту, а не в законі про електроенергетику», — підсумовує експерт.
Чи перешкодимо зловживанням?
Саме аспект контролю над зловживаннями, які можуть стати масовими у випадку перспективи отримання вигоди від спалювання твердих побутових відходів, і хвилює найбільше екологічну спільноту, яка єдиним фронтом виступила проти пропонованих правок.
«Спалювання сміття має низку позитивних та негативних сторін. До позитивних, зокрема, варто віднести скорочення об’єму сміття, відповідно й скорочення шкідливих, в тому числі парникових газів, що виділяються при гнитті. Також варто відмітити те, що разом із скороченням об’єму сміття скорочується ймовірність пов’язаних з ним катастроф, таких як обвали чи пожежі. Однак запровадження досвіду спалення сміття відповідно до найкращих практик в Україні сьогодні неможливе. Оскільки відповідно до них спалюється саме ті відходи, які не піддаються переробці. В Україні ж, на жаль, відсутня практика сортування сміття для повторної переробки. Відповідно спалюватиметься як пластик, так і метал та папір. Що, в свою чергу, сприятиме виділенню важких металів, канцерогенів та шкідливих газів у атмосферу. А створення стимулів по спалювання сміття відіб’є все бажання та привабливість у підприємців займатись його сортуванням», — висловлює позицію Дмитро Кузнєцов, аналітик мережі ОПОРА.
Свої застереження висловлює, зокрема в аспекті відповідності пропонованих змін нормам європейського права, Марта Руда, експерт з питань екології громадської організації «Інститут дослідження адаптації законодавства»: «Для того, щоб зменшити проблему утвореного сміття та негативного впливу на довкілля та людину, Європейський Союз, наприклад, розробив ієрархію поводження з відходами, на першому місці в якій є попередження утворення відходів. Спалювання сміття знаходиться на двох останніх позиціях (залежно від того, яку кількість енергії буде вироблено внаслідок цього спалювання). Тобто цей вид вирішення проблеми відходів — максимально небажаний. При цьому необхідно пам’ятати, що при спалюванні відходів в ЄС закріплені високі стандарти викидів у повітря забруднюючих речовин, які передбачають застосування дорогих технологій. Спалювання відходів з дотриманням екологічних стандартів приблизно вп’ятеро дорожче, ніж захоронення сміття на полігонах з дотриманням вимог по охороні довкілля. Однак ніхто не стимулює такий вид поводження з відходами, концентруючись на попередженні, повторному використанні та роздільному зборі сміття».
Безальтернативная энергетика. О чистой энергетике в Евросоюзе и в Украине
Експертка зауважує, що запропоновані правки до законопроекту про ринок електроенергії встановлюють настільки необґрунтовано високі тарифи, що це стимулювало б замість того, щоб використовувати сміття як вторсировину і ресурси, утворювати більше сміття і зовсім не виділяти цінні компоненти, такі як скло, папір, пластик тощо.
«Корупційні підходи до отримання необґрунтовано високих прибутків в Україні вже були в схемах сонячних електростанцій Клюєва, де законодавчо були закріплені такі умови, що лише його електростанції отримували необґрунтовано великі прибутки за вироблену електроенергію. Тому такі ідеї, що пропонуються зараз, можуть бути повторенням минулих схем», — підсумовує Марта Руда.
Сміття = відновлювальна енергетика?
Зрештою, як зауважують екологи, «зелений тариф» був створений і задуманий як потужний стимул для розвитку відновлювальної енергетики, а «зелений тариф» з ТВП суперечить самій початковій ідеї. Вперше ідея «зеленого тарифу» була реалізована ще у 1978 році в Сполучених штатах Америки, як механізм із впровадження ВДЕ та скорочення викидів парникових газів. Наступним прикладом став 1990 рік. Саме тоді в Німеччині набрав чинності «Закон про постачання електроенергії в мережу». Відповідно до цього закону ціна на екологічно чисту електроенергію була дешевша за звичайну на 10-35%. Результатом дії закону стало розгортання 4400 МВт нових потужностей вітроенергетики в період між 1991 і 1999 роками, або ж однієї третини встановленої потужності вітрової енергетики у світі, яка існувала на той час. В Україні в основному для заробітку на цьому використовують енергію сонця.
Солнечная энергия вместо нефти и газа
Чи варто в перелік напрямків отримання електроенергії, які треба розвивати, додати спалення сміття і забезпечити державну підтримку і стимулювання – питання дискусійне. Однак ця історія змушує зробити кілька висновків. У принципових випадках тиск громадськості – дуже дієвий засіб, адже саме заява ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» і подальше обговорення змусило Олександра Домбровського відкликати свої правки.
Хоча повністю покладатися на активність пересічних громадян у подібних вузькоспеціалізованих протистояннях – марно. Оприлюднена 27 березня петиція, спрямована проти «зеленого тарифу», наразі набрала лише 1888 голосів з 25 тисяч потрібних, а тема загалом не здобула резонансу у суспільстві.
