Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Як жити в очікуванні ядерного вибуху?
Саме питання вже начебто викликає паніку. Але гірше, коли тривожні питання просто крутяться у вашій голові. Ви забобонно не можете їх озвучити, “щоб не накликати біди”. А вони все одно потайки гризуть вас.
Тут ключове буде “як жити в очікуванні”, а не “що робити у разі”. На те є хіміки, фізики і компетентні військові.
Кожного разу, коли з’являється принципово новий вид озброєння, це супроводжується двома типами переживань. Перший — що от тепер уже точно буде кінець світу, другий — після застосування нової зброї — що це аморально і “ніколи більше”. Періодичні апокаліптичні очікування людства відомі з часів Середньовіччя. Вони були пов’язані з містикою чисел, але відбувалися на тлі безперестанних воєн, які тягнуться з відносно невеликими перервами до сьогодення.
Водночас наша культурна бульбашка привчила нас до пацифістського мислення, для якого війна — це якесь виняткове явище. Це власне те “ніколи більше”, про яке я вже сказав вище. На нашу думку, війна в принципі не могла статися (з огляду на кількість різних ліберальних заклинань і демократичних пояснень). І це один з травматичних факторів.
Ще один травматичний фактор — це відсутність у ворога моралі й етики як соціально-політичних регуляторів агресії. Натомість у нього є ядерна та хімічна зброя.
Росіяни показують свою ядерну зброю на військовому параді, 2016 рік
Два-три покоління українців, починаючи з народжених у СРСР, виховані на гіпотетичних, а потім втілених у апокаліптичних трилерах образах взаємного масового пуску міжконтинентальних балістичних ракет і подальшої загибелі людства. Звісно, крім самих героїчних героїв і героїнь, до яких читач і глядач себе з полегкістю зарахує і з полегкістю полізе вночі в холодильник. При цьому найбільше, що йому загрожувало, — це ожиріння.
Ядерного вибуху в тому вигляді, як ми про нього думаємо, точно не буде.
Ядерна і хімічна зброї — це, попри їхню смертоносність, оперативно-тактичні інструменти досягнення певних військових цілей. Їхнє стратегічне призначення — демонстрація, залякування (Хіросіма, Нагасакі). Я мушу ще назвати тут спеціальні імітаційні заряди, які створюють атомоподібну (вибачте, фізики) грибоподібну хмару. Після Другої світової ядерні держави масово проводили випробувальні підриви ядерних боєприпасів у повітрі, на землі, у воді, під землею. (Любительки бікіні, погугліть походження цієї назви). Світ сприймав це досить поблажливо і ознак загибелі не виказував.
Ви слушно скажете, що мало втіхи, коли така штука звалиться на твоє місто, — і я погоджуся. Хороша новина, якщо можна так сказати, в тому, що це буде остання дія в житті більшості москалів. Якщо вона вас мало втішає, з чим теж згідний, то тактичний ядерний боєприпас не утворює непрохідну на віки територію, а розчищає плацдарм для подальшого наступу власних військ. Це може бути міна з “піона” чи щось подібне. Це дуже сильно, але ріки не пересохнуть і вулкани не прокинуться. Горе тим, хто в зоні ураження, але поза нею життя продовжиться.
Чи можна сміятися і радіти під час війни? Питання-відповідь з Олегом Покальчуком
З хімічною зброєю справа ще складніша, її убивчість дуже залежить від вітру і від погоди взагалі. Хлор (іприт) у Першу світову війну використовували у траншейній війні, бо цей газ важкий і він природно затікав в окопи і траншеї, вбиваючи людей там. Нервово-паралітичні гази також мають своє бойове призначення, залежно від задачі. Але й такі самі вади. І в нашій голові ще тримається страшний образ з Голокосту, “Циклон-Б”, газові камери в концтаборах як моторошний інструмент масового знищення.
Це я до того, що і в ядерному, і в хімічному випадках у нас у головах є суміш моторошних картинок, як цілком достовірних, так і вірогідних або зовсім фантастичних.
Чи є підстави для тривоги? Є. А от для тривожного розладу — ні. Поясню різницю.
Усе вищесказане є підставою для тривоги, якщо вам, от саме зараз конкретно, більше нема за що тривожитися. У вас є їжа, вода, електрика, тепло. Так, ви, як і я, переживаєте за близьких, за наших воїнів, за Україну. Це нормально, це робить нас людьми.
Але не давайте гіпотетичним переживанням зайняти місце реальних. Тобто є явища, в яких ви безпосередньо задіяні і можете зменшити тривожність через особисту участь. А є явища, які вас тривожать, але на які ви не впливаєте.
Наприклад, вибори президента або прем’єра в сусідній країні. Я не порівнюю перевибори якогось очільника з ядерним вибухом, хоча іноді політика — це теж зброя масового ураження. Я про те, що не можна дати тривозі про невизначене і гіпотетичне перейти у ваш конкретний тривожний розлад, який буде порушувати ваше щоденне життя. У нас і без того клопотів вистачає.
Страх імовірного ядерного вибуху чи хімічної атаки виносить нас з відчуття реальності “тут і зараз”, доводить до заціпеніння, і ви гірше контролюєте себе і ситуацію довкола. Це і є стратегічна мета погрожування тим, про що ми говоримо. Не дайте ворогу її досягнути у вашій свідомості.
Чому не варто переживати щодо результатів перемовин? Питання-відповідь з Олегом Покальчуком
