Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
«На новоокупованих територіях росіянам зараз непереливки, бо тому що партизани роблять свою справу»
Наприкінці травня ви казали: “Мені б дуже хотілося вірити, що тільки-но прийдуть ешелони чи літаки привезуть західне озброєння, ми протягом тижня звільнимо усі наші території”. Пройшло 1,5 місяця, ми бачимо, що Луганщина майже повністю окупована ворогом.
Річ у тому, що зброї поки що недостатньо для того, щоб ми могли принаймні зупинити цю російську навалу. Нам треба набагато більше далекобійної західної зброї, тому що на полі бою — ми це вже з’ясували — на жаль, на власному досвіді, російські солдати нічого надзвичайного з себе не представляють, але в них дуже багато артилерії і, як вже кажуть наші воїни, практично безлімітна кількість боєкомплекту до неї. Вони просто знищують усе на своєму шляху повністю, і потім проходять, як по пустелі.
За останній тиждень ми побачили хорошу роботу західної зброї. Ми побачили, як підриваються достатньо далеко, в тилу ворога, склади з боєкомплектом та казарми. Але це такі точкові враження — нам все одно потрібно набагато більше зброї.
Яким чином це врегулювати, зважаючи на те, що територія Луганщини майже повністю окупована?
На жаль. Це мій біль особисто. Я зараз говорю не тільки як керівник Обласної військової адміністрації, а як людина, яка народилася у Сєвєродонецьку. Дійсно, більша частина Луганської області, майже уся область окупована, але… Хочу запевнити, навіть якщо на тій невеличкій частині Луганської області, яка залишається (під контролем ЗСУ. — С.К.), Росія все одно втрачає своїх солдатів, величезну кількість техніки, то це говорить про те, що Луганщина ще тримається і показала себе як дуже потужний форпост України.
Ворог використовує тактику фактично спаленої землі, чого, наприклад, не було у Донецьку у 2014 році — тоді інфраструктуру, лікарні, дороги, тощовони зберігали. Зараз рівняють з землею абсолютно все, що бачать. Чому?
Я вже казав, що на полі бою самі російські солдати, хто б це не був — чи безпосередньо російські солдати, чи «свіже мобілізовані» з окупованих територій, чи кадирівці — вони нічого з себе не представляють. Враховуючи те, що вони раз за разом, день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем штурмували наші позиції і успіху не мали, вони обрали одну єдину тактику — тактику знищення усього на своєму шляху. Вони розстрілювали територію з танків, з мінометів, з артилерії, з різних реактивних систем залпового вогню — і “Град”, і “Смерч”, і “Ураган”, ракетами “Точка -У”, і такі ракети запускали, з гелікоптерів ракети запускали, авіабомби — тут було просто пекло, вони скидали усю зброю, яку тільки мали. Деякі міста зруйновані на 90%. Їм (росіянам. — С.К.) було все одно, куди вони стріляють — в дитячі садочки, в будинки для людей похилого віку, в школи чи багатоповерхові будинки, взагалі немає ніякої різниці. Критичну інфраструктуру — все, що стосується центрального газопостачання, води, електрики — зруйновано вщент.
Разом з тим є заяви про наміри окупантів провести або наприкінці літа, або на початку осені “референдум” щодо приєднання до Росії. Яким чином його проводити, якщо все зруйновано? Де тут логіка?
Логіка в них дуже проста. Вони хочуть провести референдум, бо чітко розуміють, що ми все ж таки отримуємо західну зброю, вже чітко на собі відчувають, як вона працює, і працює вона достатньо ефективно, тож, вони побоюються, що українські Збройні сили будуть мати успіх завдяки західній зброї. Які у них плани? Вони виходять на адміністративний кордон Луганської області чи Донецької області, одразу проводять псевдореферендум, приймають рішення про входження цих територій до Російської Федерації, а далі, коли вже Україна буде проводити контрнаступ і звільняти території, Путін просто оголосить, що Україна пішла війною проти Росії, тому оголошується повна мобілізація для того, щоб набрати “гарматного м’яса”, яке будуть кидати в то жерло війни.
На початку, ще в 2014-му, такий задум був для нинішніх “ЛНР” та “ДНР”, але там, чомусь, цього не відбулося.
Річ у тому, що у нас не було достатньої переваги після 14 року і ми не могли військовою операцією повернути собі тимчасово окуповані території. А якщо б ми це робили, з нашого боку загинуло б дуже багато людей. Для нас головна цінність — це люди, тому Президент і наполягає на тому, що ми все одно маємо план звільнити всі наші окуповані території, але не за рахунок усіх українців.
Результати обстрілів на Луганщині
Сподіваймося, що за якийсь час ЗСУ туди повернуться.
Звісно. Їм (росіянам. — С.К.) і зараз там непереливки, тому що партизани, все ж таки, роблять свою справу, плюс нова зброя західна працює, добиває до далеких тилових позицій, знищує ворога і запаси, і резерви. Тому вони намагаються навіть проводити певну мобілізацію вже на новоокупованих територіях для того, щоб хоч якось наповнити свої підрозділи, які втратили дуже велику кількість техніки саме там.
Чи знаєте ви, про яку кількість партизан йдеться?
Ну, скажу так, їх достатньо. Це — українці. Більше нічого сказати не можу.
«У Сєвєродонецьку було 120 тисяч мешканців, залишилося 8 тисяч»
Скільки цивільного населення залишилося на новоокупованих територіях Луганщини? Коли ми говорили з вами минулого разу, ви зазначали що у Сєвєродонецьку залишається мінімум 8 тисяч цивільних, і ще тисяч 10 у Лисичанську. Як наразі? Яка там гуманітарна ситуація?
Гуманітарна ситуація дуже важка. Коли російська армія атакувала ці міста, вона обстрілювала їх цілодобово протягом декількох місяців. Вони розбили вщент в Сєвєродонецьку інфраструктуру. Можу побитися об заклад, що вони її не відновлять, просто нічого не зроблять. Десь 90% будинків обстріляно, понад 60% — критично зруйновані. Немає різниці, що це за будинки — житлові чи будівля театру, яка повністю знищена, чи це школи, садочки, просто знищено все вщент. Я не уявляю, яким чином вони будуть відбудовувати місто. Це нереально зробити.
Люди, які залишалися там, так і залишилися — орієнтовно 8 тисяч у Сєвєродонецьку і десь трохи більше 10 тисяч у Лисичанську, але деякі люди будуть виїжджати. Це я знаю 100%, тому що багато пишуть, звертаються через месенджери, знаходять можливості звернутися. Здебільшого це батьки, які хочуть, щоб їхні діти навчалися за українською системою навчання і в українських школах.
Чому ж вони не виїхали раніше? Був же приклад Маріуполя, інших міст.
Мені важко сказати, тому що я увесь час, починаючи з 24 лютого, звертався до людей (з закликом евакуюватися. — С.К.), ми використовували всі можливості — і волонтерів, і поліцейських, і адміністрації (міські, обласні, територіальні), з різних майданчиків, просили військових, щоб вони зверталися, навіть інколи просили на відео знімати, що люди не хочуть виїжджати. Залишилася невеличка частина місцевих жителів. Наприклад, у Сєвєродонецьку було 120 тисяч мешканців, залишилося 8 тисяч, це зовсім невелика частина, але все одно. Є літні люди, які особисто мені казали, що вони “тут народилися, тут і помруть”. Ну, не хочуть вони їхати. Але є й такий відсоток, які чекали на “руський мір”, вони зараз плескають в долоні, радіють, мовляв, “наші” прийшли. Їх, Слава Богу, невелика частина, але все одно є.
Судячи з пропагандистських роликів російського телебачення, їх чимало. Минулого разу, коли ми спілкувалися, ви оцінювали їх кількість десь у 2%.
Так і є насправді. І якщо взяти оці російські пропагандистські ролики, можна просто подивитися складову людей — як вони виглядають, як вони говорять, що вони говорять. Я думаю, що у людей, які виїхали, серце кров’ю обливається, тому що вони розуміють, що та уся наволоч жила поруч із ними, це — їхні сусіди, які допомагали знищувати їхні рідні міста.
Чи є якась оновлена інформація, скільки людей з території Луганщини було примусово депортовано на територію Росії, і скільки з них дітей?
На жаль, ми не маємо точної інформації. Можу тільки сказати, що евакуювались понад 300 тисяч людей. І першочергове наше завдання — ми збираємо керівників усіх військових адміністрацій для того, щоб вони зробили централізовану роботу по співпраці з тими людьми, щоб вони отримали гуманітарну допомогу, юридичні консультації, щоб допомагати їм ставати в чергу на житло, яке буде для них виділено, щоб допомогти дітям отримати освіту, щоб допомогти в медичному плані. Тобто всі якісь побутові питання адміністрації повинні вирішувати.
Є інформація, перш за все від західних партнерів, що наступною точкою, куди буде спрямований окупант, буде Донеччина, очікуються важкі бої біля Слов’янська. Як ви бачите цю ситуацію?
Вже бачимо, що вони накопичують резерви для того, щоб пустити їх в наступ по Донецькій області. Це буде декілька напрямків — один з них, дійсно, Слов’янськ, другий — Бахмут. Бахмут вже обстрілюється дуже потужно. Як і Слов’янськ. Туди вже скидають і авіабомби, і системами реактивного залпового вогню обстрілюють, і далекобійною артилерією, не шкодують нікого, нічого. Вкотре доводять, що люди їм не потрібні. Їм просто потрібна територія. Путіну просто потрібно поставити галочку, втамувати свої хворі амбіції, ту злобу, яку він має проти українців.
Але ж він не зупиниться, навіть якщо отримає Донеччину і Луганщину?
Можливо, на якийсь час. Насправді Путін зупиниться тільки там, де його зупинять. Ніякі перемовини, ніякі домовленості з Путіним працювати не будуть. Він може на певний час взяти паузу, зробити переформатування, передислокацію, але через деякий час він все одно продовжить цю війну. Тому його треба зупиняти тут, в Україні, бо якщо ми не зупинимо його в Україні, на жаль, не буде спокою і в Європі — війна перекинеться в європейські країни.
Буквально нещодавно відбувалася велика конференція, присвячена відновленню України після війни, Луганщини зокрема. Чи коректно зараз обраховувати збитки, чи реально говорити про те, яким чином Луганщина буде відбудовуватися, чи, все ж таки, потрібно зачекати?
Я впевнений, що готуватися треба, щоб, коли ми почнемо звільняти території, в нас був готовий план, ніж ми почнемо, як то кажуть, щось готувати на колінці. Я підтримую усі домовленості, навіть попередні, хтось може вважати їх дуже завчасними, але ми повинні бути готовими на наступний день після деокупації вже починати працювати. Мені, в принципі, подобається те, що визначилися певні країни, які будуть допомагати відновлювати Луганську область, — це Швеція, Фінляндія, Чехія. Далі, коли дійде до справи, ми будемо вже з ними ближче співпрацювати, тим паче, що зі Швецією, з Чехією у нас чудові стосунки були і до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«Вони чітко розуміють, що контрнаступ буде. Тому готуються, зариваються»
В інтерв’ю LB.ua мер Чернігова Владислав Атрошенко казав, що Чернігівщина, за підрахунком Київської школи економіки, потребує для відновлення 4 мільярди 270 мільйонів гривень. 250 мільйонів Кабмін вже виділив саме на Чернігівську область. Звичайно, це не ті гроші, яких потребує регіон, але це краще ніж нічого — вже понад 100 мільйонів пішло на відновлення приватного житла. Чи є підрахунки для Луганщини, скільки грошей знадобиться їй для відновлення?
В нас, на жаль, немає таких підрахунків і зараз не може бути, тому що, все ж таки, в Чернігів є доступ. Можна зайти, можна порахувати. Можна зробити певний огляд. Ми зараз можемо тільки — і ми вже потрохи робимо — попередньо прораховувати, навіть не ремонти, а нове будівництво того, що стосується електропостачання, водопостачання і газопостачання. Що стосується житлового сектору, будинків адміністративного призначення, про це вже можна буде говорити тільки тоді, коли буде деокупація наших міст. Тоді ми будемо бачити, в якому стані вони знаходяться, що можна зберегти, а що доведеться зносити і будувати нові.
330 представників бізнесу Луганщини дали свідчення щодо збитків, яких задвала російська окупація, — постраждали більш як 3400 підприємств. Можливо, по них є якесь розуміння?
Ми наразі з ними проводимо роботу, спілкуємося, намагаємося структурувати усіх — і цей бізнес, і якісь державні установи для того, щоб найближчим часом вивести, хоч і попередню, але, все ж таки, якусь цифру. Що стосується таких тез, що дають 250 мільйонів, але це замало… Якщо ці кошти направити на будівництво, цього достатньо, щоб зробити перший крок. Якщо навіть буде 100% коштів, хоча це нереально, воно все одно не зможе все одночасно розпочатися, тому що десь треба робити інфраструктуру, а вона буде заважати будувати дороги, наприклад. Десь треба буде робити електрику або газо-, водопостачання і не можна поки що відновлювати житлові будинки. Це вже будівельні нюанси, вони між собою пов’язані. Якщо гроші надаються і немалі гроші, треба просто розпочинати робити кроки, тому що будь-який шлях розпочинається з першого кроку.
Чи є якісь цікаві приклади того, як великий або середній бізнес з Луганщини було переміщено на захід або на більш безпечні території України?
Є, звісно. Але отак, зльоту, я можу назвати лише два приклади: перше — це величезне підприємство “Імпульс”, яке виробляло такі стратегічні речі, як сигнальне обладнання для атомних електростанцій, для залізниці, і, до речі, це сєвєродонецьке підприємство вигравало тендери у таких компаній, як Siemens чи Bombardier (канадська авіа- та машинобудівна компанія. — С.К.), вони переїхали на Хмельниччину. І друге підприємство, набагато менше, але його 100% знають у Європі, — це Рубіжанська фабрика панчіх. Вони продавали свої панчохи навіть у Британію. Це 100% інформація. Я був на тому підприємстві, бачив продукцію, яку вони виробляють і відправляють у Європу, і от вони вже починають відновлювати свою справу, але на Львівщині. І я сподіваюся, що ми так само зможемо допомогти в тому, щоб вони якомога швидше налагодили свою роботу і знову почали випускати продукцію і відправляти на експорт.
Чому я згадала саме про луганський бізнес, була інформація, що вони готові подавати судові позови до Російської Федерації щодо збитків, яких зазнали внаслідок бойових дій. Чи бере офіційна влада в цьому участь, чи допомагає, чи надає якісь свідчення? Який механізм загалом?
Будемо допомагати обов’язково кожному, хто захоче подавати такі судові позови. Чому я на початку сказав, що зараз ми структуруємо роботу з усіма громадами, тому що підприємства знаходилися на різних територіях, і їм в першу чергу доведеться звертатися до своїх регіональних офісів, тобто буде офіс військової адміністрації Сєвєродонецька, Лисичанська, Кремінної, Новопскова абощо, і там вони будуть збирати усю інформацію, ми її в обласній адміністрації будемо структурувати і далі супроводжувати. Ми будемо намагатися лобіювати інтереси своїх людей, жителів Луганщини, підприємців Луганщини, якщо потрібна допомога уряду, Офісу президента, куди вони не зможуть достукатися.
Судові позови — це складна і довга процедура за участі міжнародних інстанцій.
Так, ми все розуміємо. У нас є чудові юристи, які будуть допомагати на будь-якому етапі цих судових справ.
Наостанок хочу запитати у вас про так звану третю лінію оборони, яку рашисти вибудовували наприкінці весни. Було зрозуміло, що вони готуються до довгої облоги, яка ситуація зараз?
Зараз так само місцеві жителі говорять про те, що певну частину техніки закопують в середині Луганської області, будують капоніри, траншеї, будують захисні споруди, виставляють протиповітряну оборону, тобто чітко розуміють, що контрнаступ буде. Тому готуються, зариваються. Але поки що усі сили, резерви російська армія кинула саме на те, щоб вийти на адміністративні кордони Луганської і Донецької області, щоб надалі оголошувати про приєднання до Російської Федерації. А те, що там немає людей чи є проблеми з проведенням “референдумів”, нікого не цікавить. Тому що Росія це все просто намалює і оголосить як легітимний вибір людей.
Ви говорили про примусову мобілізацію на новоокупованих територіях, про те, що чоловіків просто хапають на вулицях.
Так. І вони вигадують якісь нові фішки, яким чином заманювати чоловіків. Наприклад, через оголошення, що в комунальні підприємства міст потрібні чоловіки на роботу з дуже величезними зарплатами. Якщо люди приходять влаштовуватися на роботу, за ними наступного дня приходять військові, дають повістки і відправляють на фронт.
