Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Як змінились фракції та коаліція
У 2022 рік Верховна Рада увійшла з неформальною коаліцією фракції «Слуга народу» з групами «За майбутнє» та «Довіра». Це яскраво прослідковується в голосуванні за головний фінансовий документ країни – закон про Державний бюджет. За бюджет на 2022 рік «Слуги», «За майбутнє» та «Довіра» на трьох дали 255 з 268 голосів. Подібну тенденцію можна було прослідкувати й надалі – без голосів цих груп ухвалити рішення було надзвичайно важко.
Але чим ближчою ставала загроза широкомасштабного вторгнення, тим більше народні депутати гуртувались. Введення надзвичайного, а потім – воєнного стану, загальну мобілізацію, посилення відповідальності за колабораціонізм і зміни до бюджету підтримували, як правило, представники всіх парламентських фракцій конституційною більшістю. Утворилась так звана «оборонна коаліція». Олександр Корнієнко, перший віце-спікер, у кінці березня зазначав, що дискусії в парламенті мінімізовані, але ухвалені проєкти значно якісніші завдяки спільній роботі народних депутатів.
За фасадом синхронного голосування мінялася конфігурація парламенту. Повномасштабне вторгнення поставило хрест на партії, а відповідно й фракції «Опозиційна Платформа – За Життя”. Попри заборону цієї політичної партії, рішенням РНБО, а потім – судом, обрані за її списками народні депутати досі продовжують працювати й навіть сформували дві нових групи – «Платформа за життя та мир» і «Відновлення України», куди ввійшли 25 і 19 депутатів відповідно.
З’явився так званий «Батальйон «Монако» – список народних депутатів, чиновників та підприємців, які напередодні або під час вторгнення виїхали закордон. Серед них журналісти називають народних депутатів Вадима Столара, Ігоря Суркіса, Сергія Льовочкіна, Юрія Бойка, Наталю Королевську, Вадима Рабіновича, Тараса Козака та навіть Андрія Деркача, якого у США звинувачують у фінансових злочинах.
Відбулися й ротації депутатського корпусу. Андрій Костін очолив Генеральну прокуратуру, Ольгу Совгирю обрали до Конституційного Суду, а Рустам Умєров став головою Фонду держмайна. Окремі депутати самі відмовились від мандату, як-от Ілля Кива чи Юлія Льовочкіна. Вадим Рабінович та Ігор Васильковський втратили й громадянство, й мандат. А зрадник Олексій Ковальов заплатив життям за рішення перейти на бік окупантів.
Замість депутатів, обраних за списками, до парламенту зайшли нові. Наприклад, Максим Хлапук замість Рустема Умєрова. А от для заміни депутатів, обраних на одномандатних округах, потрібні проміжні вибори, які неможливо провести під час воєнного стану. Із лютого Верховна Рада втратила п’ять мажоритарників. Потенційно, це ті голоси, яких рано чи пізно може не вистачити для ухвалення рішень.
Вже у вересні окремі опозиційні депутати закидали владі, що без голосів депутатів із забороненої ОПЗЖ монокоаліція не мала б голосів для ухвалення рішень. Олена Шуляк, голова партії «Слуга народу», визнала, що така співпраця дійсно існує, і що ці депутати «працюють дуже конструктивно, підтримують всі ініціативи монобільшості».
Станом на грудень за законопроєкти для військових та громадян досі голосує конституційна більшість. Але принципові для влади ініціативи проваляться без підтримки вихідців із ОПЗЖ. Так би було з призначенням членів Рахункової палати, запровадженням конкурсу на посаду судді КСУ, реформуванням правил містобудування та навіть зміною складу уряду.
Як ухвалювали воєнні рішення
Без сумніву, наш народ за будь-яких умов чинив би спротив. Але здатність держави зберігати організацію та порядок у критичних умовах – це те, що створює різницю між успіхом і провалом у війні. Тому першим і найбільшим досягненням парламенту за рік є те, що народні обранці наважилися зібратися вже в перші години повномасштабної війни й продемонстрували, що влада — на місці, а держава залишається керованою.
Зранку 24 лютого парламентарі оперативно зібрались на позачергове засідання, на якому 300 голосами підтримали пропозицію президента запровадити в країні воєнний стан, а пізніше – оголошення загальної мобілізації. Зараз ці рішення видаються банальними, але роль парламенту не варто применшувати – без затвердження ці закони би не діяли.
Вчасно зібравшись і проголосувавши, парламентарі дали президенту, виконавчій владі та військам необхідну свободу дій. Та безумовно позитивно вплинули на настрої українців у ті критичні години, показавши, що держава працює попри все.
Надалі робота Верховної Ради трохи втратила темп і запал, але в стінах парламенту ніколи не було проблем із голосуваннями питань, пов’язаних із війною.
Верховна Рада неодноразово перерозподіляла значні кошти Державного бюджету на потреби оборони. За рік загальна сума досягла близько одного трильйона гривень. Це, разом із воєнною підтримкою з боку партнерів та допомогою волонтерів, дозволяло забезпечувати наші війська необхідними засобами для протистояння ворогу.
Парламент дбав про самих військовослужбовців. Нещодавно народні обранці врегулювали наболіле питання їхніх відпусток. Раніше Закон взагалі не дозволяв військовослужбовцям іти у відпустку в умовах воєнного стану. Проте тривала повномасштабна війна продемонструвала очевидне – відпочивати треба всім, а особливо людям, які боронять країну зі зброєю в руках, мають шалені навантаження й місяцями не бачать своїх родин. Тому дозвіл використовувати 10 днів щорічної відпустки вплине на настрої у військах дуже позитивно.
Попри всю внутрішню політичну боротьбу й безпекові ризики з проведенням засідань, парламент завжди оперативно реагує на потреби оборони держави й підтримує слушні ініціативи, пов’язані з війною. Воєнне «завдання-мінімум» народні обранці точно виконують.
Проблема невоєнних ініціатив
Окрім воєнних законів, народні депутати ухвалювали й інші важливі ініціативи. Однією з таких є заборона на час воєнного стану прямих трансляцій засідань Верховної Ради. По факту трансляцій парламенту не було з початку війни, але депутати формалізували це рішення лише у вересні. Ще раніше з офіційного сайту парламенту зникла інформація про дати пленарних засідань, порядки денні, народних депутатів, фракції, комітети та комітетську роботу.
Після такого рішення громадськість остаточно втратила можливість контролювати роботу парламентарів. Про усі ухвалені рішення зацікавлені дізнаються постфактум із телеграм каналів окремих депутатів. За таких умов вплинути на депутатів неможливо. Парламент фактично перетворився на закритий клуб, який працює в напівсекретному режимі й може ухвалити будь-яке рішення попри думку суспільства.
Таким став резонансний проєкт про реформу містобудування. Через значні ризики корупції, позбавлення архітекторів авторських прав та зменшення повноважень місцевого самоврядування проти нього виступили професійна спільнота архітекторів, місцеве самоврядування в особі Асоціації міст України та Всеукраїнської асоціації ОТГ, а також представники принаймні вісімнадцяти громадських організацій. Ба більше, НАЗК виявило в проєкті численні корупціогенні фактори, які не виправили в комітеті.
Підтримали законопроєкт 228 депутатів із фракцій та груп, які сформували нову неформальну коаліцію, – «Слуга народу», «За майбутнє», «Довіра», «Платформа за життя та мир» та «Відновлення України». Вже за кілька днів годин після голосування петиція до президента із закликом накласти вето на цю ініціативу назбирала необхідні 25 тис голосів, а за два дні майже – 42 тис. Такої кількості українців, незгодних із рішенням парламенту, та швидкості збору підписів ще не було. Тепер все залежить від президента.
Подібна ситуація і з ліквідацією сумнозвісного ОАСК, ухвалення якого стало, мабуть, найгучнішою політичною подією останніх днів 2022 року. Понад два роки тому громадськість звернулась із відповідним запитом до президента. Глава держави напрацював та вніс такий законопроєкт до Верховної Ради у квітні 2021 року. Там він пролежав 20 місяців, аж поки депутати виконали запит суспільства.
Закон дуже простий за своєю суттю, але підіймає цілу гору світоглядних питань. Він нагадує ампутацію органу там, де в нормальних умовах для лікування мало би бути достатньо курсу антибіотиків. Тобто через ліквідацію суду вирішують проблему, для боротьби з якою створені НАБУ, CАП, Вищий антикорупційний суд та проведено кілька хвиль судової реформи.
Нездатність цілої системи правопорядку притягнути до відповідальності суддів ОАСКу та очистити судову гілку наочно ставить під сумнів якість цих реформ. Вона викликає питання про ефективність усієї системи антикорупційних органів і демонструє, що не все так добре в антикорупційному королівстві, як би того хотілося. Тому в майбутньому вдосконалення процесу боротьби з корупцією ще не раз буде на порядку денному парламенту.
Проблему нарешті вдалося вирішити хоча б таким половинчастим рішенням. Але воно не замінить притягнення винних у зловживаннях до відповідальності.
Ще одне рішення, яке ухвалили надзвичайно швидко й без суспільного обговорення – законопроєкт про національні спільноти. Питання прав національних меншин в Україні завжди було максимально політизоване. Передовсім Росією, але час від часу подібні суперечки виникали й із західними державами-сусідами, які є частиною ЄС. Тому, очікувано, прийняття нового закону опинилося серед інших домашніх завдань для вступу в ЄС.
Українські законодавці розробили настільки ліберальний законопроєкт, що він частково перекреслює досягнення Закону про державну мову: дозволяє не виконувати його норми про застосування державної мови в навчальному процесі приватних навчальних закладів. Держава знову створює ситуацію, коли частина громадян України не досягне рівня вільного володіння українською мовою.
Ми знову повертаємось до часів, коли не лише порушується конституційний принцип про сприяння держави повсюдному застосуванню державної мови, але й створюємо нерівні умови для тих-таки меншин. Адже від якості володіння державною мовою залежить можливість здобути якісну вищу освіту, доступ до загальнонаціонального ринку праці та інших державних послуг. Натомість недостатнє вивчення мови не дає сповна скористатися переліченими правами та знижує мобільність представників національних меншин, що вельми погано впливає на побут та добробут людей у сучасному світі.
***
Воєнний рік показав, що недооцінювати парламент не варто. Попри агресію, постійні обстріли воєнними злочинцями і їхнє бажання обезголовити владу в Україні, Верховна Рада продовжила свою роботу. План агресора не вдався: народні депутати систематично збираються, обговорюють та ухвалюють рішення. Законопроєкти, потрібні для успішної відсічі ворогу, майже завжди мають підтримку конституційної більшості. Принаймні у цій сфері депутати змогли налагодити взаємодію й спільне бачення.
Водночас, є значні ризики втрати суспільного контролю над парламентом. Верховна Рада перестала бути публічною й зникла з прямих трансляцій. Про ухвалені рішення дізнатися можна лише постфактум і вплинути на них — майже неможливо. Як наслідок, ініціативи, яких вимагає суспільство, не ухвалюються роками. Інші ж, які активно критикуються, парламентська більшість підтримує.
Чим довше громадяни не впливатимуть на депутатів, тим більшою буде прірва між виборцем і його представниками у головному та єдиному законодавчому органі в країні. Процес відбудови в таких умовах буде значно менш інклюзивним, ніж має бути в країні з такими великими населенням та територією. Це нестиме значні ризики не лише для політичних еліт, але й для сталості реформ та успішності процесу відбудови і відновлення.
Напівтаємна робота парламенту без суспільного обговорення загрожує ухваленням законів, які розбалансують систему стримувань і противаг. Це ж може затримати вступ України до НАТО та ЄС, а також відкине розвиток демократії в Україні на роки назад.
