Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Командир USS Pueblo Лейтенант Ллойд Бучер та члени екіпажу прибувають до Північної Кореї після захоплення судна 23 січня 1968 року.
У 1968 році Північна Корея захопила американський розвідувальний корабель «USS Pueblo», екіпаж провів 11 місяців у полоні. Командира корабля Ллойда М. Бучера психологічно катували, включно з імітацією розстрілу, намагаючись змусити зізнатися. Північні корейці погрожували стратити команду на його очах – і Бучер поступився: погодився “зізнатися у своїй провині та злочинах екіпажу”.
Згодом Бучер й екіпаж постали перед судом ВМС ЗС США. Той ухвалив відправити Бучера до військового суду за те, що він здав корабель без бою та не зміг знищити секретні матеріали (шифрувальні ключі за січень, лютий і березень 1968 року та криптографічне обладнання – машини KL-47 для шифрування в автономному режимі, KW-7 для шифрування онлайн, KWR-37 для прийому трансляції оперативної розвідки ВМС і генератор ключів шифрування KG-14s). Тодішній міністр ВМС Джон Чейфі відхилив це рішення. У підсумку Ллойда Бучера не визнали винним у будь-яких протиправних діях. Він продовжив військово-морську кар’єру до виходу на пенсію у званні командора. Ось приклад державницького ставлення до своїх військовослужбовців, які потрапили до лап ворога.
Що у нас?
За інформацією медіа, відбулася ціла низка обмінів:
2022-й:
– 1 березня – 5 військовослужбовців;
– 24 березня – 19 моряків з острова Зміїний і ще 10 військовослужбовців;
– 1 квітня – 86 військовослужбовців;
– 9 квітня – 26 військових;
– 14 квітня – 22 військовослужбовці та 8 цивільних, також окремо в ГУР повідомили про звільнення двох пілотів;
– 15 квітня – 5 військовослужбовців;
– 19 квітня – 60 військовослужбовців;
– 21 квітня – 10 військовослужбовців і 9 цивільних;
– 28 квітня – 33 військовослужбовці і 12 цивільних;
– 30 квітня – 7 військовослужбовців і 7 цивільних;
– 6 травня – 28 військових і 13 цивільних;
– 10 червня – 5 військовослужбовців;
– 17 червня – звільнено парамедикиню «Тайру» Юлію Паєвську;
– 18 червня – 5 цивільних;
– 28 червня – 16 військових та 1 цивільний;
– 29 червня – 144 військових, більшість — важкопоранені;
– 2 вересня – 14 військових;
– 21 вересня – 215 українських військових, громадян України та іноземних волонтерів і легіонерів, зокрема, командирів з Азовсталі;
– 17 жовтня – 108 жінок-військовослужбовців;
– 29 жовтня – 50 військовослужбовців і двох цивільних;
– 3 листопада – 107 військовослужбовців;
– 11 листопада – 45 військовослужбовців;
– 23 листопада – 35 військовослужбовців і одного цивільного;
– 24 листопада – 50 військовослужбовців;
– 26 листопада – 9 військовослужбовців і трьох цивільних;
– 1 грудня – 50 військовослужбовців;
– 6 грудня – 60 військовослужбовців;
– 14 грудня – 65 військовослужбовців;
– 31 грудня – 140 військовослужбовців і собаку Адіка;
2023-й:
– 8 січня – 50 військовослужбовців;
– 4 лютого – 116 військовослужбовців і передано тіла трьох загиблих;
– 16 лютого – 100 військовослужбовців і одного цивільного;
– 7 березня – 130 військовослужбовців;
– 3 квітня – 10 військовослужбовців, серед яких п’ятеро важкопоранених, і двох цивільних;
– 10 квітня – 100 військовослужбовців;
– 16 квітня – 130 військовослужбовців;
– 26 квітня – 42 військовослужбовців і двох цивільних;
– 6 травня – 45 оборонців Маріуполя обміняли на трьох російських льотчиків;
– 25 травня – 106 військовослужбовців;
– 11 червня – 95 військовослужбовців;
– 6 липня – 45 військовослужбовців і двох цивільних.
– 7 серпня – 22 військовослужбовці;
– 8 серпня – 70 нацгвардійців, які охороняли ЧАЕС;
Процес наче триває. За даними ОПУ, з початку вторгнення в лютому 2022 року додому повернули близько 2,5 тисяч українців. Але хто має просувати це все? Розшукують і повертають військовополонених державні інституції. Уже на старті нічого незрозуміло. Згадані інституції – СБУ, Національне інформаційне бюро (НІБ), Нацполіція та координаційний штаб ГУР. І родина військовополоненого має надати купу інформації, список на 11 пунктів. Тут одразу питання – чому родина має надати, а ЗСУ руками кадрового органу військової частини, де військовослужбовець, державна людина, начебто захищена соціально і юридично, не має і залишається осторонь?
Тепер хвилинка реальності на прикладі оборонців Азовсталі.
«Як пояснював мені лікар, організм уже почав з’їдати сам себе. Такими всі повертаються з полону», — дружина «азовця»
17 травня 2022 року Президент Володимир Зеленський у нічному відеозверненні сказав: “Ми маємо надію, що вдасться зберегти життя наших хлопців, серед них є важкопоранені. Їм надається допомога. Хочу підкреслити: українські герої потрібні Україні живими. Це наш принцип. Думаю, що ці слова зрозуміє кожна адекватна людина”.
Заступниця міністра оборони Ганна Маляр підтвердила евакуацію військових з Азовсталі та повідомила про вивезення з території заводу станом на перші години ночі 17 травня понад пів сотні важкопоранених і ще більш ніж 200 осіб через гуманітарний коридор. Вивезли усіх в окуповані Новоазовськ та Оленівку.
‘Евакуація’ з Азовсталі
ГШ виступив із заявою: “Триває операція з порятунку заблокованих на території заводу захисників України. Розпочалася евакуація 53 важкопоранених військовослужбовців. Їх доставлено до медичного закладу в Новоазовську. Ще 211 захисників через гуманітарний коридор були евакуйовані до Оленівки з подальшим поверненням їх на підконтрольну Україні територію через процедуру обміну. Заходи з порятунку оборонців, які залишаються на території Азовсталі, тривають. Захисники Маріуполя – герої нашого часу. Вони назавжди в історії. Це окремий загін спеціального призначення “Азов”, 12 бригада Національної гвардії України, 36 окрема бригада морської піхоти, прикордонники, поліцейські, добровольці, тероборона Маріуполя”.
І хай полон не розлучить нас. Історія одного подружжя військових
Ось тут два питання: чому гуманітарний коридор не вів на підконтрольну Україні територію? У крайньому разі в нейтральну державу? І чому понад рік не відбувається згадана ГШ “подальша процедура обміну”?
Родина уповноважила рідну сестру Андрія дбати про його розшук і повернення. Її записки – чотири аркуші А4, списані контактами організацій, закладів, установ, фізичних осіб, що хоч якось причетні до повернення полонених.
З 17.05.2022 родина:
– їздила в 36 бригаду;
– відвідувала ТЦК;
– звернулася на гарячу лінію 1 ОБМП (+380681699153);
– гарячу лінію 36 бригади (+380635815513);
– гарячу лінію офісу МКЧХ у Миколаєві (+380443449801);
– гарячу лінію МВС для звернень рідних і близьких полонених, зниклих безвісти та загиблих (+380683477873);
– гарячу лінію Центру пошуку та звільнення полонених при СБУ (+380676508332, +380980873601);
– у НІБ (1648, +380968854906);
– подала запити в МКЧХ (+380800332656) і Женевський офіс МКЧХ (+41227303600).
Ще була купа дзвінків на різні номери Червоного Хреста (+380800332656, +380669125689, +380963044375, +380800300155), де нікому не відмовляють і разів по 10 беруть одні й ті самі дані про одну й ту саму людину.
Зустріч з родинами бійців 55-ої окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» у Координаційному штабі
Окремо мала виділяє пана Олександра Щербаня (службовець Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, підполковник), котрий регулярно відвідує зібрання родичів військовополонених морпіхів, утім, за її оцінкою, “займається вішанням лапші на вуха родичів 36 бригади”.
У процес шляхом листування залучені Державне підприємство «Український національний центр розбудови та миру» НІБ ([email protected]), котрий веде відповідний реєстр, Об’єднаний центр пошуку та звільнення полонених при СБУ ([email protected]), МКЧХ, офіс у Миколаєві ([email protected]), ООН ([email protected]), зокрема, заповнюється окрема форма про зникнення ([email protected] та [email protected]), МКЧХ у Женеві ([email protected]).
Крім того, заповнювали спеціальні форми на сайтах ООН і МКЧХ. Жоден не відповів, щоправда. Ще є особистий кабінет у Координаційному штабі. Там поки що взагалі жодної користі, може, дороблять його пізніше.
Є ще Координаційний штаб у ГУР ([email protected]). При всьому цьому офіційне сповіщення про статус полоненого відбувається через ТЦК і СП. А ще є Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців.
Питаю сам себе: а де тут військові? Вони взагалі не переймаються долею побратимів? Чому родини шукають своїх, а військові колективи якось не дуже? Чому не існує єдиного центру під дахом ГШ, котрий шукає ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ?
Що за підприємство «Український національний центр розбудови та миру» створено під дахом НІБ? Ви там раптом гроші з родин військовополонених брати не збираєтеся за послуги розшуку, обробки даних чи ще чогось?
Анастасія Афіна про полон в Оленівці: “Нам забороняли рвати черешню, та її не рвали й наглядачі. Ягоди просто гнили на дереві”
Чому серед цього хаосу і трешу я не бачу офіційного Довідкового бюро у справах військовополонених, яке має бути створене згідно зі статтею 122 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими? А де аналогічне бюро нашого ворога? Я розумію, що ворогу плювати з високої дзвіниці і на Конвенцію, і на Женеву, за що йому пізніше ще доведеться відповісти, але ж…
У кого б запитати, чому сотні нейтральних країни за півтора року війни не відкрили Центрального агентства у справах військовополонених? У нас МЗС що робить? Чи там не вважають за потрібне вимагати від світу дотримання норм Женевської конвенції про поводження з військовополоненими? То не їхніх країн громадяни в полоні? А Міжнародний комітет Червоного Хреста і досі не вважає, що потрібно запропонувати державам організувати таке агентство. І Червоний Хрест України, і МЗС, і МО це питання ігнорують. Хоча наказ МО про виконання норм міжнародного гуманітарного права в ЗС України – просто шикарний документ. Чи він для ЗСУ, а не для МО?
Мені не подобаються розмови про підготовку великого обміну за формулою “всіх на всіх”. Навіть один наш боєць, що повернеться завтра, – наша перемога, наше реальне “своїх не кидаємо”. 10 вересня спецдоповідачка ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Еліс Джил Едвардс на пресконференції в Києві з приводу нелюдського поводження з нашими військовополоненими сказала: “На мою думку, ці жахливі дії не можуть бути оцінені як випадкові, а скоріше як організована частина державної політики… з метою залякування, покарання або отримання інформації та зізнань. Я будую цей аналіз на масштабах звинувачень, а також на методах, цілях тортур різних форм”. Ось через це я не підтримую формулу “всіх на всіх”. Бо доживуть до обміну не всі.
Про ставлення бійців ЗС України до полонених – на відео. Багато непарламентської лексики. Але й справа відбувається не в парламенті.
Андрюхо, родина робить усе можливе, щоб повернути тебе додому. Тримайся, морпіху!
