Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Державні підприємства захищені від політиків
Реформа корпоративного управління дуже важко впроваджувалась всі 8 років нестримних реформ. Її критикували і популісти і російські консерви і фінансово-промислові групи. Все тому, що більшість великих грошей в Україні заробляли на “солодких” контрактах з державними “Укрзалізницею”, “Нафтогазом” і іншими.
Реформа корпоративного управління зводилась до простої речі: уряд може ставити завдання підприємствам, але не втручається в операційну діяльність. Правління та Наглядові ради обираються на конкурсі. Правління звітує про свою роботу а Наглядова допомагає просувати реформовані компанії за кордоном та залучати кредити. Все чудово, але є проблема: коли дуже потрібно кілька мільярдів (чи десятків мільярдів), то не можна подзвонити та попросити. Тому і не йшла реформа, а минулого року закінчилась скандалом зі знищення корпоративного управління в “Нафтогазі”, де і правління і наглядову змінили за день. Результат не забарився — сьогодні “Нафтогаз” шукає 220 мільярдів гривень, щоб покрити дефіцит.
Нафтогаз шукає гроші
Чи прийдуть гроші в країну, де корпоративне управління не працює — питання риторичне. Відповідь на нього легко відстежити в новинах. Реформованому “Укренерго” кредит на покриття ліквідності гарантували в ЄБРР та в уряді Великої Британії. Нереформований “Енергоатом”, який не опублікував звіт за роботу минулого року, рятує державний “Укргазбанк”.
Здавалося б, проста вправа: давайте покажемо, які ми відкриті, щоб отримати більше коштів. Поки що вправа не вдається. Юрію Вітренко, якого вимагає звільнити НАЗК, продовжили контракт. Після цього напівдержавна “Укрнафта” продає структурам Коломойського газ вдвічі дешевше ринкової ціни. Справою аж ДБР зайнялось після публічного розголосу.
Кабмін планує внести в раду закон, яким під час воєнного стану можна призначати кого завгодно без конкурсів. А міністерство енергетики активно намагається вже зараз змінити менеджмент в “Укренерго” та “Операторі газотранспортної системи України”. А також пробивають через уряд постанову про підпорядкування ЧАЕС (і дуже солідного фонду поводження з радіоактивними матеріалами) безпосередньо міністерству. Хоч це ставить під загрозу величезний європейський кредит в 300 мільйонів євро.
Все це — сподіваючись, що “пропетляють” потім, коли почнеться “потік”.
Європейські правила, незручні для корупціонерів
Європейці прекрасно розуміють, що таке корупція. І їх спосіб боротьби і з корупціонерами і з Росією, яка їх підживлює — створення єдиних правил на всіх важливих ринках, зокрема енергетичному.
Це називається “Третій енергетичний пакет” і передбачає цілу низку правил роботи на ринку продажу енергоносіїв. Наприклад, чітке розділення транспортування та продажу газу чи електрики. А також конкурентний ринок продажу.
В Україні зробили лише перший крок до такого розділення на ринку газу. Використовуючи закони воєнного часу забрали в олігарха Фірташа контроль над так званими “облгазами”, завдяки яким він мав монополію на постачання газу. Результат вийшов вражаючий. По-перше ніхто не зрозумів чи передали також в управління держави базу даних споживачів газу, яка була в приватних руках. По-друге в повітрі повисло питання боргів Фірташа бюджету, і чи можна буде їх тепер отримати. По-третє монополістом постачання газу тепер став “Нафтогаз”, який отримав всіх клієнтів і обов’язок продавати їм газ за “соціальною ціною”. Всім за однією, низькою ціною — як до 2014-го, року початку нестримних реформ.
Більше того, зараз “Нафтогаз” це робить незаконно, бо постанова про те, як компанія реалізовуватиме PSO (public service obligation — обов’язок забезпечувати соціальну послугу), яка розроблена Міненернго так і не набула чинності. З юридичної точки зору газ до людей просто “тече”.
Ще гірша ситуація на ринку електроенергії. В ній інвестори у відновлювальну електрику намагаються донести до уряду, що система розрахунків їх по суті вбиває. Натомість в державних “Гарантованого покупця” і “Енергоатому” є можливості підігрувати приватним трейдерам, а в міністерства енергетики є натхнення допомагати дешевим газом обраним теплоелелектростанціям.
Фінансувати проблеми такого ринку запропонують міжнародним компаніям. Результат буде очікуваний.
Робота для взаємної вигоди
Це найскладніша частина. Український істеблішмент роками був “заточений” під “клієнтське” сприйняття життя “Лукашенко-стайл”. Росія, Європа, США — вони великі, можуть поділитися. Ми поділимося і урвем. Росія це використовувала на всі 100 — ділилась кешем і отримувала дуже багато — від контролю за урядом чи медіа до флоту. Це зупинив Майдан, але звичка залишилась.
Європейська парадигма категорично відрізняється. Там звикли спільно заробляти, і ділитися прибутком. І навіть чітко дали зрозуміти як це може виглядати. Прекрасний приклад — можливість експорту електроенергії в Європу. Європейські політики по суті продавили приєднання України до європейської енергомережі. Не для порятунку України — будьмо відверті. Профіцит електроенергії зараз потрібен Європі. Українська атомна електроенергія не виділяє CO2, дешева і дозволяє фінансувати Україну без втрат для їх бюджету. Більше того, вона може замістити якусь частину російського газу, від якого рано чи пізно доведеться відмовитися.
На етапі заяв Україна чудово це розуміє. І негайно готує європейцям “сюрприз”. Спочатку “Енергоатом” саме зараз, коли потрібні всі можливі потужності, допускає поломку турбіни на реакторі Хмельницької атомної станції. Винних немає, є лише оптимістична оцінка часу, потрібного на ремонт — один рік.
Так само на гаслах будуються пропозиції щодо співпраці в сфері атомного палива. Ми обіцяємо нові реактори “Westinghouse” (вчергове — це така традиція). Але при цьому доводимо до фактичного банкрутства компанію “Схід ГЗК”, де працівникам вже кілька місяців не платять зарплату. Підприємство, яке видобуває уранову руду і в ситуації підняття цін на все паливо може налагодити вигідну співпрацю з Європою борсається в очікуванні чергових “смотрящих”.
Українські чиновники під час війни проходять дитячий тест на “зефірки”. З’їсти одну і не дочекатися іншої? Чи дочекатися і мати всі? Поправити матеріальний стан і завалити “План маршала”? Чи подорослішати. Результати тесту, на жаль, визначатимуть скільки років ми повертатимемося хоча би до рівня економіки до війни. І чи зможемо зробити обіцяний “стрибок вперед”. Цей тест визначатиме майбутнє, а не дискусії між урядовцями та донорами.