Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
>Селін Шоссь,
експерт моніторингової місії IAC ISHR
19 березня 2024 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Parildak v. Turkey”. Судовий розгляд стосувався тимчасового затримання журналістки та правової колумністки Айсенур Парилдак у серпні 2016 року.
Ця подія сталася незабаром після спроби державного перевороту 15 липня 2016 року, у якому турецький уряд звинуватив рух Гюлена, який класифікував як терористичну групу. Незабаром після перевороту та оголошення надзвичайного стану Парилдак звинуватили у зв’язках із рухом Гюлена та затримали. Перед ЄСПЛ вона критикувала ці заходи як незаконну спробу змусити мовчати журналістів, які критикують турецький уряд, що порушує її право на безпеку та свободу (стаття 5 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) та на свободу вираження (стаття 10 ЄКПЛ).
У своєму рішенні ЄСПЛ приділив значну увагу концепції “об’єктивного спостерігача”, яка відіграє вирішальну роль у стандарті перегляду відповідно до статті 5 ЄКПЛ. Тому розуміння цього поняття є важливим для оцінки правомірності тимчасового затримання осіб. Перед тим як розглянути це питання, необхідно висвітлити історію судових розглядів проти Парилдак та обґрунтування її затримання.
Фактична довідка
Після анонімного доносу поліція Анкари заарештувала Парилдак на початку серпня 2016 року за підозрою в приналежності до руху Гюлена. Для підтримки цього рішення влада посилалася на декілька різних даних. Спочатку вони покладалися на листування у Twitter між Парилдак та обліковим записом, яким нібито керував член руху Гюлена. Крім того, вони додали пости та статті Парилдак, що критикували уряд, як додаткові докази. Також враховували іншу інформацію, включаючи наявність банківського рахунку в банку Asya, нібито пов’язаному з терористичною групою, володіння певними інформаційними матеріалами та наявність контактних даних осіб, пов’язаних з урядом. Нарешті, її було інкриміновано використання зашифрованого месенджера ByLock.
Під час кримінального процесу вона неодноразово подавала запити на звільнення, які турецькі суди постійно відхиляли. Судові органи обґрунтовували її подальше тримання під вартою надзвичайним станом у Туреччині та розслідуванням, що продовжувалося. Поки кримінальний процес іще тривав, Парилдак подала апеляцію до Конституційного суду Туреччини у березні 2017 року. Вона стверджувала, що її затримання було безпідставним і не мало достатньої юридичної основи, наголошуючи, що докази проти неї не були конкретними і значною мірою спиралися на її журналістську діяльність. Однак Конституційний суд відхилив апеляцію, і Парилдак остаточно засудили у грудні 2018 року.
Хоча зазначений процес відповідав формальному судовому перегляду, як це вимагається статтею 5 ЄКПЛ, залишається оцінити, чи відповідали підстави та докази, наведені для обґрунтування її затримання, європейським стандартам.
Стандарт “об’єктивного спостерігача” відповідно до статті 5 §1(c)
Стаття 5 ЄКПЛ гарантує право на свободу та безпеку, встановлюючи суворі вимоги для законного затримання. Відповідно до статті 5§1(c) затримання допускається лише за наявності розумних підозр у вчиненні особою злочину. Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, підстави для затримання, викладені у ЄКПЛ, є вичерпними. Тому держава не може замінити стандарт “розумних підозр” менш суворим.
Стандарт об’єктивного спостерігача є тут ключовим, оскільки він створює певні гарантії щодо надійності доказів та тяжкості вини, необхідних для дозволу тимчасового затримання. Точніше, він вимагає, щоб наявна на момент затримання інформація переконала неупередженого, раціонального спостерігача у необхідності затримання. Простої добросовісної підозри недостатньо; повинні бути розумні підстави, тобто факти або інформація, яка могла би переконати об’єктивного спостерігача, що особа могла вчинити злочин. На стадії затримання ЄСПЛ не вимагає від влади надання остаточних доказів вини затриманих. Однак повинна бути достатня фактична основа, щоб скласти “розумну підозру”, що особа вчинила злочин. Ймовірність підозри залежить від загальних обставин і рівня підозри, необхідного для переконання об’єктивного спостерігача у ймовірності обвинувачень. Цей стандарт гарантує, що затримання ґрунтується не на безпідставних або суб’єктивних судженнях, а на перевірених фактах та доказах. Крім того, важливо, щоб влада повідомила докази, на які вона покладається для такої оцінки.
Слова «правдоподібні підстави» означають, що повинні існувати факти чи інформація, здатні переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити правопорушення. Те, що є «правдоподібним», залежить від сукупності обставин. (…) Таким чином, уряд-відповідач зобов’язаний повідомити Суду принаймні певні факти чи інформацію, здатну переконати його в тому, що існували вірогідні підстави підозрювати заарештовану особу у вчиненні передбачуваного злочину. Термін «правдоподібність» також стосується порогу, якого має досягти підозра, щоби переконати об’єктивного спостерігача в правдоподібності звинувачень. Як правило, проблеми в цій сфері виникають на рівні фактів. Додатково до фактичного аспекту існування «імовірних підстав для підозри» у значенні статті 5 § 1 c) вимагає, щоб факти, на які посилаються, могли обґрунтовано вважатися такими, що підпадають під дію одного з розділів Кримінального кодексу, який стосується кримінальної поведінки.
Таким чином, прості підозри, засновані на розпливчастій або непідтвердженій інформації, не відповідають порогу, який вимагає стаття 5§1 (с). Натомість обґрунтована підозра має ґрунтуватися на конкретних фактах, які б змусили об’єктивного спостерігача повірити, що затримана особа могла вчинити ймовірний злочин. Як доречно демонструє наведений нижче розділ, стандарт об’єктивного спостерігача дає змогу критично досліджувати надані докази для виправдання тимчасового затримання.
Недостатність доказів у цьому провадженні
У цьому випадку ЄСПЛ виявив, що докази, надані для обвинувачення Парилдак та обґрунтування її затримання, не відповідали вимогам розумної підозри. По-перше, деталі та зміст повідомлень між Парилдак та нібито терористичним обліковим записом у Twitter не були надані. Як пояснив ЄСПЛ, простого існування листування недостатньо для встановлення причетності до злочинної організації.
§74. (…) Суд не переконаний, що просте твердження про те, що заявниця обмінювалася приватними повідомленнями з власником облікового запису fuatavni, який стежив за нею в Twitter, саме собою може належним чином вважатися достатнім для того, щоб змусити відповідні органи зробити висновок, що були достатні підстави підозрювати її в приналежності до терористичної організації.
По-друге, ЄСПЛ також відхилив її публікації в соціальних мережах та пресстатті як докази. Вираження незгоди, навіть у різких виразах, не означає підтримку тероризму. Такі висловлювання підпадають під захист свободи слова і не є достатніми для обґрунтування затримання.
77. …Суд вважає, що в цілому оскаржувані публікації, навіть якщо вони висловлюють різку критику (…) залишаються в межах свободи вираження поглядів, яка вимагає, щоб громадськість мала право бути поінформованою про різні погляди на конфліктну або напружену ситуацію (…).
Публікації, про які йде мова, мали тенденцію виступати проти політики уряду. Вони містили позиції, які відповідали позиціям опозиційних політичних партій, а також групам чи особам, чий політичний вибір відрізнявся від політичного вибору уряду, що перебуває при владі.
По-третє, використання зашифрованого месенджера ByLock також було відхилено. Підтверджуючи свою позицію у справі “Akgün v. Turkey”, суд заявив, що просте завантаження або використання таких додатків не є доказом злочинної діяльності. Крім того, влада не надала жодного контексту або змісту повідомлень, що могли би продемонструвати її приналежність до терористичної групи.
(…) Сам собою факт завантаження або використання зашифрованого засобу зв’язку або застосування будь-якої іншої форми захисту приватного характеру повідомлень, якими обмінюються, в принципі не може бути елементом, здатним переконати об’єктивного спостерігача в тому, що незаконна чи злочинна діяльність мала місце.
По-четверте, інші елементи, такі як наявність банківського рахунку в певному банку, володіння певними інформаційними матеріалами та наявність контактних даних особи, пов’язаної з урядом, також були відхилені як недостатні. Жоден із цих фактів не був визнаний як такий, що сам собою викликає підозру або свідчить про злочинні наміри.
Загалом, хоча судові органи розглядали ці елементи, вони не змогли встановити необхідний рівень підозри для висунутих проти Парилдак обвинувачень. ЄСПЛ дійшов висновку, що жоден із цих доказів, розглянутих окремо або разом, не досяг рівня правдоподібності, необхідного для переконання об’єктивного спостерігача в розумній підозрі.
Висновок
Рішення ЄСПЛ у справі “Парилдак проти Туреччини” має серйозні результати для захисту журналістів та їхньої свободи вираження. У демократичному суспільстві журналісти відіграють важливу роль у контролі за діями уряду та інформуванні громадськості. Затримання за безпідставними або необґрунтованими звинуваченнями, особливо проти них, становлять серйозну загрозу основним свободам. Тому це рішення представляє рішучий захист принципів, що лежать в основі демократичного управління. Воно слугує потужним нагадуванням, що держави повинні суворо дотримуватися перерахованих підстав для затримання та підтримувати принципи справедливості й прав людини. Ретельна оцінка доказів у цій справі підкреслює роль ЄСПЛ у захисті індивідуальних свобод та забезпеченні того, щоби переслідування та затримання осіб не використовувалися як інструмент політичних репресій.
Крім того, це рішення слугує важливим нагадуванням про суворі стандарти, дотримання яких необхідне для обґрунтування затримання відповідно до статті 5 ЄКПЛ. Підкресливши недостатність доказів, представлених турецькою владою, ЄСПЛ наголосив на необхідності наявності надійної фактичної основи для встановлення розумної підозри. Стандарт об’єктивного спостерігача є центральним у цьому процесі, забезпечуючи, що затримання базуються на перевірених фактах та розумних міркуваннях, а не на безпідставних або суб’єктивних переконаннях, навіть якщо вони є добросовісними.
