Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Головна — Політика — 30 листопада 2024, 07:00
Історія Революції Гідності крізь призму судових справ: розгін Євромайдану 30 листопада 2013 року
30 листопада 2013 року, близько 4-ї години ранку, беркутівці жорстоко розігнали протестуючих у центрі Києва. Цим фактично закінчився період Євромайдану і почалася Революція Гідності. Однією з головних вимог тих, хто вийшов на Майдан після розгону, було покарати винних у жорстокому побитті людей. Пройшло 11 років. Події розгону здебільшого розслідувані, винуватці названі, але — не покарані. І більшість вже не будуть. Як мінімум, не будуть покарані обвинувачені на рівні виконавців, які залишились в Україні. Тому намагаємося фіксувати те, що відомо про розгін Майдану на рівні розслідувань та невеликої кількості вироків.
Соня Рой Facebook Twitter LB.ua в Google News
Фото: надано автором Розгін ‘Беркутом’ студентського Майдану в Києві, 30 листопада 2013 року.
У цьому тексті:
▪ головні тези, щодо поточного стану справ Майдану;
▪ чому отримання вироків у справах Майдану досі важливо;
▪ хто винен у тому, що строки давності спливають до отримання вироків (очікування vs реальність) і трохи про найбільшу справу Майдану щодо 18-20 лютого 2014 року;
▪ розгін Майдану 30 листопада 2013 року крізь призму кримінальних проваджень — версія обвинувачення;
▪ поточний стан судових справ по цьому епізоду.
Головні тези:
Є суспільний консенсус про історичне значення Революції Гідності. А ось «суспільного знання» про події Майдану, про винних у розгоні 30 листопада, подальших вбивствах, побитті та репресіях проти людей, які вийшла на протести, не так багато. Виросло вже ціле покоління людей, які не є учасниками чи свідками цих подій. Вони знають про Майдан зі шкільних підручників. Можливо зі ЗМІ і розповідей більш дорослих.
Станом на зараз це “суспільне знання” здебільшого перебуває на стадії «розслідувано, але не доведено судом». На жаль, частина історії Революції Гідності на цій стадії і залишиться.
▪ За 11 років держава так і не спромоглася дати повну оцінку подіям під час Революції Гідності.
▪ Майже всі події Майдану розслідувані. Майже по кожному епізоду є хоча б один чи декілька вироків. Але їх (особливо тих, які набрали законної сили) мало в порівнянні з загальною кількістю кримінальних проваджень.
▪ Майже ніхто не відбуває реального покарання за злочини проти учасників Революції Гідності. Більшість вироків з реальним позбавленням волі, стосуються тих, хто переховується на території держави агресора чи окупованих територіях.
Виключення: Харківський беркутівець Хандрикін у справі про катування протестувальників на колонаді “Динамо” в січні 2014 року, тітушка Юрій Крисін у справі про організацію викрадення та катування людини в січні 2014 року, та тітушка Олександр Волков у справі про організацію викрадення і вбивства Юрія Вербицького та викрадення Ігоря Луценка 21 січня 2014 року.
Фото: Сергій Нужненко Юрій Крисін під час засідання суду, 19 березня 2018 р.
Багато з тих, хто безпосередньо приймав участь у вбивствах, не залишилися в Україні. Вся спецрота київського беркута, яка здійснювала розстріл на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року, за винятком деяких обвинувачених, зараз перебувають в росії. Втекли командири харківського беркута Шаповалов та севастопольського — Колбін, а також деякі організатори тітушок. Янукович та всі, хто — рівня міністра, заступників керівників, вони так само не в Україні. Вони втекли або до кінця Майдану, або в перші дні після, або на стадії розгляду порушених проти них кримінальних справ.
Понад 30 справ Майдану закрили через закінчення строків давності з листопада 2023 року. За даними прокуратури загалом, за весь час розслідувань, 89 осіб звільнили від відповідальності за нереабілітуючих підстав, переважно – через закінчення строків давності (відносно чотирьох осіб — у зв’язку зі смертю).
▪Починаючи з листопада 2028 року по лютий 2029-го, закінчуються терміни давності і щодо особливо тяжких злочинів, крім тих, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Навіть у справах, де обвинувачені переховуються. Якщо, наприклад експрезидент Янукович з’явиться в суді через 5 років, то він може клопотати про закриття провадження. А дивлячись на темпи судового розгляду, ймовірність отримати вироки до цього часу, відверто кажучи, з кожним роком все менша.
▪ Тому такі важливі вироки, які вже є, та які ми ще можемо почути.
▪Розслідування деяких епізодів досі триває. Нові обвинувальні акти передають до суду.
▪ Увага суспільства та ЗМІ до процесів, допомагають справам Майдану «рухатись».
Фото: 5.ua Розгін ‘Беркутом’ студентського Майдану, 30 листопада 2013 р.
Чому отримання вироків у справах Майдану досі важливе?
Події Революції Гідності здаються вже історією. Ми пережили так багато подій, болі, втрат з того часу. Те, що відбувалось у 2013-2014 роках, забувається і не здається таким важливим зараз. Але це все ще важливо для потерпілих у справах Майдану, які весь цей час добиваються справедливості. Це важливо, щоб розуміти, як у 2014 році почалася відкрита фаза війни, що триває.
І важливо отримати судові вироки, щоб не було можливості «переписувати» історію та маніпулювати подіями Революції Гідності. Щоб винні в злочинах проти людей на Майдані хоча б були визнані такими й не могли повернутися до влади через те, що держава “не встигла” довести справу до законного вироку за передбачуваний для цього термін у 10 чи 15 років.
Десь в ідеальному світі саме у судових вироках мала би бути зафіксована історія про злочини влади проти учасників Революції Гідності — від побиття протестувальників, до вбивств та розстрілів. Судові вироки мали б розповісти про дії Януковича, про те, хто і як віддавав накази на штурм Майдану в лютому 2014 року. Про вплив росії на дії влади того часу. Та про те, як і для чого вночі після розстрілів 20 лютого на Майдані, зі складів МВС «правоохоронці» роздавали тітушкам сотні одиниць вогнепальної зброї і набоїв. Судові вироки мали би забезпечити правосуддя для потерпілих та невідворотність покарання для злочинців.
Але світ не ідеальний. Як і наша судова система. І більшість справ Майдану знаходяться на рівні «розслідувано, але не доведено судом».
Деякі справи на цьому рівні залишаться назавжди, скільки в них спливли строки давності і провадження закрили. Строки давності — це термін, передбачений законодавством для того, щоб притягнути особу до відповідальності. Тобто розслідувати та довести в суді її вину чи невинуватість.
Найбільша кількість людей, яких суди звільнили від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності, обвинувачувались як раз у справах щодо розгону Майдану 30 листопада 2013 року.
Фото: Андрій Хартанович Побиття беркутівцями мітингувальників, 30 листопада 2013 р.
Очікування vs реальність. Хто винен у тому, що строки давності спливають до отримання вироків?
На сьогодні найбільша проблема справ Майдану — звільнення від відповідальності обвинувачених через закінчення строків давності — 10 років з моменту вчинення злочину для тяжких злочинів. За 4 роки почнуть спливати наступні строки давності — у справах по особливо тяжких злочинах та в провадженнях, де обвинувачені переховуються від слідства та суду.
Основна причина — суди “не встигають” розглянути справи за передбачений для цього термін. Крім об’єктивних (завантаженість судів, повітряні тривоги, відсутність світла тощо), є два основних фактори, через які ми не отримали вироків до закінчення строків давності:
Перше — відверте затягування стороною захисту розгляду в деяких справах.
“Фактично, норми кодексу толерують таку процесуальну поведінку. Якщо особа зацікавлена в тому, щоб працювати не на результат (мається на увазі обвинувальний чи виправдувальний вирок), а на затягування, тобто — умисно створювати умови, щоб справа розглядалася безмежно, то кодекс надає такі можливості і цим користуються. Фактично, затягування справ стало елементом адвокатської тактики, яку часто використовують”, — розповідав прокурор Олексій Донський в інтерв’ю LB.UA.
Друге — організація судового процесу:
“Організація судового процесу, менеджмент судового процесу, розрахунок власне часу, щільності засідань, яка має бути для того, щоб вироки були винесені — це все персональна відповідальність суддів.
Фото: Суспільне Новини/Олександр Брамський Військовослужбовиця 92-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, адвокатка Євгенія Закревська під час інтервʼю Суспільному, 7 червня 2024 р.
Якийсь суд підходить відповідально, якийсь суддя конкретно підходить відповідально до цього. В інших справах може призначатися засідання, добре, якщо раз на місяць, буває набагато менше. Очевидно, що математично ця справа не може бути розглянута ні в строки, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом, ні взагалі за життя потерпілих і цього складу людей, і цього складу учасників процесу. Багато потерпілих померло під час судового розгляду. Помер суддя. Помер слідчий. Тобто у нас є певні взагалі звичайні життєві обмеження.” — пояснювала в інтерв’ю представниця потерпілих Євгенія Закревська.
Розберемо, що відбувається в судах на реальному прикладі
Це дуже велика та важлива справа, яку понад рік тому прокуратура направила до суду. Мова про найтрагічніші дні Революції Гідності 18-20 лютого 2014 року.
Тоді загинули щонайменше 78 протестувальників. Загалом у справі — понад 950 потерпілих. Рішення у цій справі має не тільки визначити покарання та ступінь вини експрезидента Януковича, керівників силового блоку у вбивствах та пораненнях учасників Майдану. Цей процес має розповісти та зафіксувати події днів, які змінили історію. Надати оцінку діям високопосадовців, та, зокрема, розповісти про вплив рф на дії керівництва країни.
У цій справі строки давності не спливли. Вона і надалі буде слухатися судом найближчі роки. Але це приклад дуже значущої справи Майдану, який дозволяє побачити, чому розгляд справ триває роками. А строки давності спливають до того, як суди винесуть остаточний вирок.
Дано: Справа про організацію насильницьких злочинів 18-20 лютого 2014 року.
10 обвинувачених, які переховуються від слідства на території держави агресора — колишні президент Янукович та керівники силового блоку: Захарченко, Ратушняк, Якименко, Тоцький, Лебедєв, Шуляк, Мазан, Федчук, Кусюк.
Фото: надано автором Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко ( 7 листопада 2011 — 21 лютого 2014)
Понад 950 потерпілих.
Обвинувальний акт направлено до суду понад рік тому, у жовтні 2023-го.
Знайти: Коли буде вирок, який вступить в законну силу?
Рішення (Очікування): Всі учасники процесу: троє суддів, прокурори, захисники обвинувачених, потерпіли та їх представники збираються одночасно (а також небайдужі представники суспільства та ЗМІ). Насправді, щоб засідання відбулось, достатньо суддів, прокурорів та захисників.
Збираються всі двічі чи хоча б раз на тиждень. Засідання триває 5-6 годин. Ніхто не тягне час, не заявляє по черзі відвід один одному, не заявляє однакових клопотань, щоб затягнути процес. Вони представляють та досліджують докази. Дивляться фото та відео. Вивчають експертизи, слідчі експерименти та трафіки з’єднань мобільних телефонів. Потім проводять допити всіх потерпілих та свідків, які за першим викликом з’являються до суду. Всі учасники уважно слухають один одного й аргументовано та по суті доводять свої позиції.
Судді Дячуку, який таким чином намагався побудувати процес, знадобилось 8 років на розгляд справи, яка була менша за обсягом. Майже рік суд писав вирок. Це справа за обвинуваченням п’яти беркутівців у розстрілах 48 та поранення 80 людей на Майдані 20 лютого 2014 року. Вирок оголосили 18 жовтня 2023 року. До речі, у цій справі досі триває розгляд апеляційних скарг.
Рішення (Реальність): Розповідає адвокат Оксана Михалевич — представниця потерпілих у справі Януковича та керівників силового блоку:
“У жовтні 2023 року справа потрапляє в Печерський суд. Проте в суді фактично не лишилося суддів, які б раніше не брали участі у цій справі на досудовому розслідуванні. Тому справу передають в Шевченківський суд. Але там тежз із суддями біда. Тож, 29.02.2024 року справа потрапляє в Броварський міськрайонний суд.
Фото: надано автором Представник потерпілого Оксана Михалевич біля будівлі Печерського суду
Судді чомусь вирішили почекати літа і призначили перше засідання аж на 24.06.2024. Майже 4 місяці обвинувальний акт вилежувався, грівся в проміннях весняного, а потім і літнього сонечка.
Аж от 24.06.2024 в суд приходять потерпілі, прокурори, журналісти, але не приходять всі захисники. А без них слухати не можна. Відкладення до 07.08.2024 (1,5 місяця).
07.08.2024 в суд знову не прибувають всі захисники. І знову відкладення. До 20.09.2024 (знову 1,5 місяця). Потім знов відкладення — до 30.09.2024….
Минув рік з моменту, як обвинувальний акт направили до суду. 11 листопада нарешті розпочали підготовче засідання. Хоча, через загрозу балістики, суд оголосив перерву. Наступна спроба — 2 грудня, на 10.30.
Я маю стриманий оптимізм, що тоді ми зможемо призначити справу до розгляду по суті.
А тепер важливе питання: який шанс, що справу розглянуть до лютого 2029 року? Бо саме тоді спливають строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, у яких обвинувачується вище керівництво силових структур.
Мої ставки — жодних…”
Ну, власне, це і була відповідь на питання, чому суди не встигають розглянути справи до закінчення строків давності.
Суди закрили дві справи щодо нападу на Автомайдан. Що з рештою справ?
І тут навіть не буде прикладів, коли підготовче провадження, яке може займати один день, триває роками. Чи коли обвинувачений перед дебатами змінює захисника, а потім “несподівано” розгляд затягується і суд не встигає винести вирок до закінчення строків давності. Не буде про такі вже звичні причини зриву засідань, як повітряні тривоги, відсутність світла, хвороби, відпустки та зайнятість учасників процесу.
Фото: надано автором Колишній голова КМДА Олександр Попов з адвокатом під час засідання суду.
Просто нагадаємо про справу колишнього голови КМДА Олександра Попова щодо розгону Майдану 30 листопада 2013 року. Вона перебувала в суді 9 років 1 місяць та 9 днів, коли 21 березня 2024 року Шевченківський районний суд закрив її через закінчення строків давності. Не встигли.
Історія Революції Гідності крізь призму судових справ
Попри всі складнощі, ми можемо хоча б спробувати з сотень кримінальних проваджень у справах Майдану скласти “пазл” історії Революції Гідності. Зрозуміти, як розвивалися події, хто приймав рішення, віддавав та виконував накази. Можемо завдяки обвинувальним актам, які потрапляють до суду. Завдяки доказам, які там досліджуються, свідченням потерпілих та свідків, вирокам різних інстанцій. І навіть завдяки ухвалам про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності, якщо суди у своїх рішеннях фіксують суть обвинувачення.
Перед тим, як почати — три важливих зауваження:
По-перше, більшість того, що написано далі, — це версія обвинувачення, тобто, висновки розслідувань. Вони не завжди підтверджені судом. А особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
По-друге, майже в усіх обвинувальних актах зазначено, що протиправні дії окремих правоохоронців, суддів, слідчих, прокурорів та тітушок не є “ексцесом виконавця”. Навпаки, слідство вважає, що це були сплановані високопосадовцями дії, направлені на придушення протестів. Як під час розгону Майдану 30 листопада 2013 року, так і далі впродовж зими 2013-2014 років. Але суди дуже часто з цим не погоджуються і вважають, що, наприклад, беркутівці при розгоні Майдану 30 листопада, діяли без попередньої змови та злочинного наказу.
По-третє, злочини проти учасників Майдану чинили саме українські високопосадовці, правоохоронці та інші. Зокрема, беззбройних протестувальників в центрі Києва 20 лютого 2014 року розстріляли українські правоохоронці. Ніякої «третьої» сили чи “балтійських та грузинських снайперів”. Але це не виключає участі рф — вона заохочувала силові дії тодішнього керівництва держави, починаючи з листопада 2013 року. Підтримувала їх і надавала матеріальний ресурс для цього. І це також відображено в обвинувальних актах, скерованих до суду. Детальніше про вплив рф на події Майдану є дуже ґрунтований матеріал журналістів Стаса Козлюка та Євгена Будерацького.
Фото: Андрей Хартанович/endryx.livejournal.com
Розгін Майдану 30 листопада 2013 року
Напередодні Янукович у Вільнюсі не підписав Угоду про асоціацію з ЄС. Конкретного плану дій на багатотисячному мітингу 29 листопада не затвердили, окрім рішення створити координаційну раду й провести народне віче 1 грудня. Так завершився 9-й день Євромайдану.
Після закриття метро біля Монумента Незалежності залишається близько 500 протестувальників. О 1-й ночі вимикається апаратура, починають розбирати екран, який стояв під сценою. Обіцяють, що потім завезуть нову техніку.
На Майдані достатньо тихо і холодно. Люди гріються біля діжок з вогнем. Спілкуються. За відсутності музики, співають самі. Хтось намагається просто відпочити. До 4-ї ранку людей ще поменшало. Хтось таки поїхав додому вже після закриття метро. Дехто пішов грітися в кав’ярні поруч.
О 4-й ранку на Майдан завозять конструкції для спорудження новорічної ялинки. І металеві щити для огорожі. Площу починають оточувати бійці внутрішніх військ. За декілька хвилин з вулиці Інститутської на Майдан спускаються близько 200 беркутівців в екіпіровці. Здебільшого, із закритими балаклавами обличчями. У деяких є пластикові щити і кийки. Вони вишукуються в шеренги вздовж ТРЦ “Глобус”.
“Крик зверху: “Беркут!”. Починається сюр”, — писав у спогадах про ту ніч Іван Синєпалов.
Є посекундна відеореконструкція подій розгону протестувальників силовиками 30 листопада 2013 року. Вона зібрана з 4000 файлів — це майже 100 гігабайтів фото та відео очевидців. Подивіться, воно того варте.
За версією обвинувачення:
Янукович доручив міністру внутрішніх справ Захарченку та секретарю РНБО Клюєву розробити план силового розгону учасників мирної акції за євроінтеграцію України на Майдані Незалежності в місті Києві і забезпечити його виконання. (В судах немає справ за обвинуваченням втікачів Януковича, Захарченка та Клюєва в розгоні Майдану, хоча повідомлялось, що вони були підозрюваними).
За розробленим планом, працівники правоохоронних органів, мали витіснити учасників акції протесту з Майдану Незалежності із застосуванням насильства.
З огляду на відсутність рішення суду про заборону мітингу, така силова акція з розгону була явно незаконна. Тому треба було створити начебто «законні» підстави для залучення працівників міліції. Такою підставою стала «охорона громадського порядку» під час встановлення на Майдані Незалежності новорічної ялинки та проведення робіт із благоустрою площі.
Фото: inforesist.org Андрій Клюєв
Клюєв залучив заступника секретаря апарату РНБО Сівковича та голову КМДА Попова. Захарченко — начальника Головного управління МВС України в місті Києві Коряка, якому наказав виконувати всі вказівки Сівковича з цього приводу. (Щодо Сівковича, якого немає в Україні, існує судова справа та ще одне досудове розслідування. Справу Попова суд закрив через закінчення строків давності. Коряк втік, справи за обвинуваченням в розгоні в судах немає).
Приблизно о 10-й годині 29 листопада 2013 року Клюєв зателефонував Попову та висунув вимогу забезпечити прибуття у ніч на 30 листопада працівників комунальних служб зі спеціальною технікою для завезення та встановлення елементів конструкції новорічної ялинки на Майдані Незалежності.
При цьому Клюєв повідомив Попову, що координацію дій здійснюватиме Сівкович, вказівки якого мають бути обов’язковими для виконання. Сівкович о 22-й годині 29 листопада прибув до службового кабінету Попова та перевірив готовність комунальних служб.
Після цього, о 01.15 Сівкович зателефонував начальнику ГУМВС України в Києві Коряку та повідомив, що комунальні служби і транспортні засоби готові прибути о 4-й годині. У зв’язку з цим, останньому необхідно віддати наказ підлеглим працівникам міліції про витіснення мітингувальників з Майдану Незалежності.
Фото: podrobnosti.ua Замглави РНБО Володимир Сівкович
Приблизно з 03:00 до 03:20 Коряк віддав явно злочинний наказ Петру Федчуку, заступнику начальника Головного управління – начальнику міліції громадської безпеки ГУМВС України в місті Києві, який розробив план безпосереднього силового розгону. (Федчук втік, зараз обвинувачується у низці інших справ Майдану).
О 03:28 Федчук, перебуваючи у своєму робочому кабінеті, розроблений план довів до відома Олега Мариненка, начальника управління громадської безпеки ГУМВС України в місті Києві, та Сергія Бойка, заступника начальника управління – начальник відділу забезпечення масових заходів управління громадської безпеки ГУ МВС України в Києві.
(Провадження щодо Мариненка закрито у 2024 році через закінчення строків давності. Справу Сергія Бойка суд закрив ще раніше).
Після чого Федчук особисто телефоном віддав такий же наказ командиру ПМОП «Беркут» Сергію Кусюку та повідомив командувача Північного оперативного командування Внутрішніх військ МВС України про залучення військовослужбовців до забезпечення громадського порядку на Майдані Незалежності та переведення їх у своє підпорядкування. (Кусюк втік, зараз обвинувачується у низці інших справ Майдану).
Приблизно о 03.45 30 листопада Попов дав вказівку заступнику голови КМДА здійснити заїзд транспортних засобів, завантажених елементами конструкції новорічної ялинки та металевими щитами для огородження території Майдану Незалежності. А працівникам комунальних служб — приступити до розвантаження та проведення робіт з благоустрою площі.
Близько 4-ї ранку Попов разом із Сівковичем перебували у приміщенні ГУМВС України в місті Києві, у службовому кабінеті Коряка, для подальшої координації спільних дій. У кабінеті був монітор, на який виводилося відео з камер спостереження на Майдані.
Тоді ж, близько 4-ї ранку, на вулицю Інститутську прибули ексначальник управління громбезпеки ГУ МВС у Києві Олег Мариненко разом із заступником Сергієм Бойком.
Фото: Макс Требухов Сергій Кусюк на Майдані, листопад 2013 року.
Там вже були:
— командир полку міліції особливого призначення «Беркут» Сергій Кусюк,
— заступник командира полку Андрій Дидюк (звільнений від відповідальності через закінчення строків давності),
— заступник командира полку — начальник штабу Микола Тягнирядно (звільнений від відповідальності через закінчення строків давності),
— заступник командира 1-ої оперативної роти Руслан Скрицький,
— командир 3-ї оперативної роти Євгеній Антонов (звільнений від відповідальності через закінчення строків давності),
— заступник командира 4-ої оперативної роти Юрій Шевченко (звільнений від відповідальності через закінчення строків давності),
— командир роти спеціального призначення Дмитро Садовник (втік, триває судовий розгляд),
— командир автотранспортної роти Руслан Цикалюк (звільнений від відповідальності через закінчення строків давності),
— командири підрозділів ВВ МВС України.
Фото: 24tv.ua Дмитро Садовник в суді.
Фото: скрин відео Садовник стріляє по майданівцях.
Після того, як понад 600 ВВ-шників зайняли позицій навколо Майдану Незалежності, на площу увійшли близько 180 беркутівців. Це були співробітники 1-ої, 3-ої, 4-ої оперативних рот, роти спеціального призначення та частина особового складу автотранспортної роти київського беркута. Вони були екіпіровані засобами захисту, а також спецзасобами ПР-73, «Тонфа».
Беркутівці вишикувалися у шеренгу уздовж торгівельного центру «Глобус» перед Монументом Незалежності.
У цей час більша частина протестуючих перебували на сходах Монумента Незалежності. Будь-яких порушень громадського порядку вони не здійснювали. Передбачених законодавством підстав для їх витіснення або затримання не було. Як і наміру протестувальників залишати Майдан та припиняти акцію, яка проводилася відповідно до чинного законодавства та не була заборонена будь-яким рішенням суду.
Вишикувані у ланцюг беркутівці почали рух, відтісняючи учасників мирного зібрання із Майдану Незалежності за межі площі, в напрямку вулиці Хрещатик.
З 04.07 до 04.22 без попередження про намір застосування сили беркутівці стали завдавати множинні удари спецзасобами “ПР-73”, “Тонфа”, руками та ногами по різних частинах тулубу, а також по головах учасників ів мирного зібрання, змушуючи їх якнайшвидше залишити площу.
Вже після витіснення людей з Майдану Незалежності беркутівці, з метою недопущення їх повернення на площу, продовжили витіснення по вулиці Хрещатик.
Окрім проваджень щодо Попова, працівників управління громбезпеки та керівників київського беркуту, в судах розглядалисья справи за обвинуваченням ще понад 20 київських беркутівців. Зазвичай, до суду доходили справи тих працівників, які безпосередньо затримували протестувальників та кого вдалося впізнати на фотовідеоматеріалах (більшість беркутівців була у масках та без опізнавальних знаків). Але зараз є тільки один вирок, який набрав законної сили.
Фото: Андрій Хартанович
Загалом, за розгін Майдану прокуратура скерувала в суди 27 обвинувальних актів щодо 39 фігурантів справ. Із них щонайменше у 13 справах вже є ухвали суду про закриття проваджень.
Станом на листопад 2024 року:
Обвинувальні вироки, зокрема ті, які оскаржуються, чи у справах, які закрили на етапі оскарження
▪ Набрав законної сили обвинувальний вирок, який підтвердила апеляційна інстанція, у справі Віктора Ейсмонта та Володимира Мохоня (3-тя рота київського “Беркуту”, командири відділень). Покарання — 3 роки позбавлення волі з забороною обіймати посади в правоохоронних органах протягом трьох років. Але покарання вони не відбувають. Зараз вирок оскаржується у Верховному суді.
Фото: Катерина Серко Ексберкутівець Руслан Марчук під час засідання 21 травня 2018 р.
▪ Апеляційний суд скасував обвинувальний вирок та відправив на новий розгляд справу Руслана Марчука (3-тя рота київського “Беркуту”, заступник командира взводу). Було “умовне” покарання — 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном на 2 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах терміном на 2 роки.
▪ Апеляційний суд розглядає скарги на обвинувальний вирок Олегу Бойку (4-та рота київського “Беркуту”, командир взводу) з “умовним” покаранням — 5 років позбавлення волі з іспитовим терміном на 3 роки, з позбавленням його права обіймати посади в правоохоронних органах терміном на 3 роки.
Фото: надано авторкою Адвокат Смєхнов та обвинувачений Олег Бойко в суді.
▪ Апеляційний суд розглядає скарги на обвинувальний вирок Вадиму Шепелю та Дмитру Дерев’янкіну (міліціонери відділення) з покаранням — 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.
Апеляційний суд скасував обвинувальний вирок та закрив, через сплив строків давності, справи:
— Сергія Лободи (1-ша рота київського “Беркуту”, міліціонер відділення). Скасовано вирок з “умовним” покаранням — 4 роки позбавлення волі з іспитовим терміном 2 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на 2 роки.
— Сергія Лободи та Максима Обмачівського (1-ша рота київського “Беркуту”, міліціонери відділення). Скасовано вирок з “умовним” покаранням — 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на 3 роки.
Провадження закриті до винесення вироків судом першої інстанції (деякі з цих рішень зараз оскаржуються):
▪ Шевченківський суд закрив справу колишнього голови КМДА Олександра Попова. Київський апеляційний суд це рішення підтвердив.
Фото: Макс Левін Олександр Попов
▪ Шевченківський суд закрив справу, в якій обвинувачувались заступники командира иївського “Беркуту” Андрій Дидюк і Микола Тягнирядно, командири 3-ї та 4-ї рот Євген Антонов та Юрій Шевченко, а також ексначальник управління громбезпеки ГУ МВС у Києві Олег Мариненко. Триває оскарження закриття.
▪ Подільський суд закрив справу командира автотранспортної роти київського беркуту Руслана Цикалюка. Київський апеляційний суд підтвердив це рішення. Триває розгляд касаційних скарг.
▪ Апеляційний суд скасував закриття провадження, та повернув на розгляд до першої інстанції справу Володимира Микитася (беркутівця з роти спеціального призначення Дмитра Садовника).
▪ Святошинський суд закрив справу Павла Парілова (4-а роти київського Беркуту). Рішення оскаржується в апеляції.
Фото: Громадське Справа-наліво: екс-беркутівці Євген Антонов, Андрій Дидюк та Микола Тягнирядно на засідання суду, 11 січня 2017 р.
Суди першої інстанції закрили провадження, через сплив строків давності, у справах:
— Андрія Галайди (ексзаступник командира 1-го відділення 1-го взводу 1-ої роти) та Максима Корха (ексберкутівець цього ж відділення),
— Віталія Тищука
— Вадима Бетлія та Олега Козачишина
— Артура Скоробогача, Володимира Мохоня
— Сергія Цінарідзе (перша рота київського “Беркуту”, один з епізодів більш загальної справи по подіях 30.11.13 та нападу на Автомайдан 23.01.14.)
Дві справи колишніх підлеглих Мариненка — заступників начальника УГБ ГУМВС України в м. Києві — Сергія Бойка та Сергія Карандюка суди закрили ще раніше, коли спливли 5-річні строки для притягнення до відповідальності.
Фото: надано авторкою Вадим Бетлій та Олег Козачишин під час засідання у Дніпровському суді
Справи, розгляд яких продовжується:
▪ Справа Володимира Сівковича, ексзаступника секретаря РНБО України перебуває в Солом’янському суді, але по суті не розглядається. Підготовче провадження тягнеться вже більше року.
Сівкович обвинувачується у тому, що, за попередньою змовою з головою КМДА Поповим, підбурив та сприяв начальнику ГУМВС України в Києві Коряку в незаконному перешкоджанні проведенню мітингу громадянами, які перебували о 4-й годині ранку на Майдані Незалежності в м. Києві.
▪ Справа екомандира роти спеціального призначення Дмитра Садовника слухається Дарницьким судом. Також “заочно”. Є відеотрансляція засідань, які призначаються раз на тиждень. Зараз суд досліджує докази.
▪ Справа Анатолія Логвиненка— екскомандира 2-ї роти Київського “Беркуту”. Йому інкримінують, зокрема, напад на журналістів 30 листопада 2013 року. Це один з епізодів більш загальної справи по подіях 30.11.13 і по нападу на Автомайдан 23.01.14. Зараз Святошинський суд намагається допитати обвинуваченого (засідання зривалися декілька разів поспіль).
Фото: Тетяна Безрук/Громадське Колишній командир другої роти київського «Беркуту» Анатолій Логвиненко в суді, 22 серпня 2019 р.
Суди також продовжують розгляд справ, де обвинувачуються беркутівці:
— Артем Мурашко (міліціонер 2-го взводу 2-ї роти),
— Володимир Кочмар та Назарій Зубкевич,
— Юрій Товкач, Олег Бондар,
— Віталій Хруль та Дмитро Музика,
— Олександр Перчук (4-а роти київського “Беркуту”).
Розгляд справи Миколи Данилюка зупинено через мобілізацію.
Варто зауважити, що незалежно від остаточних рішень у цих справах, відбувати покарання, знову ж таки через строки давності, беркутівці вже не будуть.
Щодо деяких підозрюваних, які переховуються від слідства, тривають розслідування. Відповідно, в судах можуть з’явитися нові справи
У різні роки повідомлялось, що підозрюваними у розгоні Майдану є також Янукович, Захарченко, Клюєв, Коряк, Федчук, Кусюк. Але до суду ці справи не дійшли.
У 2021 році ми вже писали, що Андрій Клюєв може уникнути кримінальної відповідальності за організацію розгону Майдану 30 листопада 2013 року.
Минулого року прокурори розповідали, що у справах стосовно високопосадовців – секретаря РНБО Клюєва, колишнього керівника столичної міліції Коряка, його заступника Федчука, колишнього командира київського спецпідрозділу «Беркут» Кусюка – ще тривають досудові розслідування.
Фото: Макс Левін Керівник столичної міліції Валерій Коряк (ліворуч)
Також варто згадати нову підозру Сівковичу щодо розгону Майдану 30 листопада, про яку повідомляло ДБР на початку 2024 року. За версією слідства, у жовтні 2013 року в Одесі Сівкович у складі делегації, яку очолював Клюєв, зустрічався із секретарем ради безпеки рф миколою патрушевим. Слідство вважає, що вже тоді росія передбачала масові протести через дії української влади, і Сівкович отримав перші інструкції від кремля на випадок загострення. У підозрі також йдеться, що Сівкович залучив осіб, які в ніч розгону перебували серед протестувальників та повідомляли йому необхідну інформацію. Але ця справа також ще не в суді.
Тому, можливо, ми ще побачимо в суді нові справи щодо розгону Майдану 30 листопада 2013 року.
А ось Європейський суд з прав людини розглянув справу, яка стосується, зокрема, подій 30 листопада 2013 року, швидше за національні суди. Ще у 2021 році ЄСПЛ оприлюднив рішення SHMORGUNOV AND OTHERS v. UKRAINE. Суд встановив, що мало місце порушення ст. 3 — заборона катування (“мало місце жорстоке поводження, і влада не змогла провести ефективне розслідування з цього приводу”) та ст. 11 — свобода зібрань та об’єднання.
Соня Рой Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram .fb_iframe_widget_lift { width: 100% !important; } Теми: Віктор Янукович, Беркут, революція, Європейський суд з прав людини, Андрій Клюєв, Володимир Сівкович, Олександр Попов, Кримінальний процесуальний кодекс (УПК), АвтоМайдан, Валерій Коряк, Сергій Кусюк, Антимайдан Facebook Twitter LB.ua в Google News
