Визнання поруки недійсною з підстав введення комерсанта в оману має вищі стандарти доказування.
Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, ніж у пересічної розумної людини. Тому, якщо обидві сторони договору поруки є суб’єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були:
дві фізичні особи; банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги.
До такого висновку прийшов Касаційний господарський суд Верховного Суду, переглянувши справу № 910/17876/19. Постановою від 27 січня 2021 року залишено в силі рішення судів, які через недоведеність відмовились визнати недійсним договір поруки відповідно до статті 230 ЦК України, тобто, під впливом обману.
Позивач просив визнати договір поруки недійсним, оскільки банк (що реструктуризував кредитний портфель) ввів його в оману, переконавши в існуванні договорів про забезпечення права вимоги за кредитними вимогами до первісних боржників, що значно перевищувала розмір кредитної заборгованості. Кредитний договір для викупу зобов’язань та договір поруки не укладався б.
Суд зазначив, що сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, відповідно до принципу добросовісності.
Саме тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман.
Разом з тим, нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною.
Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.
Як вже писала “Юридична практика”, об’єднана палата КГС ВС визначилась, коли договір поруки з невідомим боржнику поручителем може бути підставою визнання правочину фіктивним.