Колишній народний депутат Олександр Вілкул не брав участі у придбанні компанії «Дніпромлин», а сама угода була вимушеною, розповів у інтерв’ю порталу Delo.ua бізнесмен і власник одного з найбільших аграрних холдингів Костянтин Паршин.
«З Олександром Вілкулом я не знайомий. Недавня згадка Вадимом Нестеренком про те, що Олександр Вілкул є стороною в угоді щодо «Дніпромлина», особисто мене здивувала. Переговори про продаж ми завжди вели тільки з ним, стороною угоди був тільки він. Із якою метою він спотворює факти, мені незрозуміло. Можу лише припустити, що це черговий прийом для привертання уваги до ситуації, яка виникла, і формування до себе позитивного суспільного ставлення», – заявив бізнесмен.
Паршин розповів, що «Дніпромлин» його компанія купила 2005 року разом з іншими підприємствами аграрного сектору.
«Активно розвивався в цьому напрямі агрохолдинг Вадима Нестеренка, з яким ми перетиналися у процесі господарської діяльності та в якого, цілком імовірно, були ті самі цілі. У 2010 році момент став переломним для мене і нашої компанії. У країні змінилася політична ситуація, яка, безумовно, поміняла умови й правила гри. Ми ніколи не прагнули вбудовуватися в державну систему з метою здобути якісь преференції в бізнесі. Але багато хто обирав цей шлях. В обмін на негласне партнерство в бізнесі отримували можливість використовувати адміністративний ресурс для досягнення своїх бізнес-цілей», – розповів бізнесмен.
Він зазначив, що саме в цей час проти нього за надуманими підставами було відкрито кримінальне провадження і як запобіжний захід суд обрав арешт.
«Крім того, почався тиск із боку державних органів на компанії нашої групи – перевірки, кримінальні справи, стандартний набір заходів. Я розумів, що, найімовірніше, метою цих заходів було усунення мене від фактичного управління групою і здійснення морального тиску, зокрема, і на моїх партнерів. Так, у принципі, і вийшло. Наші партнери за аграрним напрямом і за володінням компанією «Дніпромлин» заявили про своє бажання вийти зі спільного бізнесу і запропонували викупити їхню частку або продати її третій особі, з якою вони вже вели переговори. Цією третьою особою виявився Вадим Нестеренко. З огляду на всю ситуацію, що склалася, наша група не мала фінансової можливості викупити їхню частку, тому ми були змушені розпочати переговори з Вадимом», – пояснив Паршин.
Прихід Нестеренка в компанію збігся з виходом Паршина із СІЗО.
«У підсумку він зайшов партнером на «Дніпромлин». І буквально за кілька днів я вийшов із СІЗО. Ось такий ось дивний збіг обставин. Але партнерами ми були зовсім недовго. За умовами угоди Вадим мав виконати низку зобов’язань. Зокрема, це стосувалося постачання зерна на «Дніпромлин». Це постачання було важливим. Від нього залежала подальша робота підприємства, та і групи загалом. Цих зобов’язань Вадим не виконував, і це могло передусім призвести до банкрутства підприємства і спровокувати виникнення конфліктної ситуації між партнерами. У цей момент ми не мали достатніх ресурсів для забезпечення захисту своїх інтересів у такому складному конфлікті. Та й кримінальну справу, як інструмент тиску на мене, закрито в той момент ще не було. За такої сукупності обставин єдиним виходом було рішення про продаж нашої частки в «Дніпромлині». На цей момент Вадим Нестеренко вже був нашим партнером, і це унеможливлювало продаж нашої частки третім особам із юридичного та економічного поглядів», – зауважив він.
Під час операції Нестеренко, після переходу до нього контролю над активами, узяв на себе зобов’язання забезпечення «Дніпромлином» контрактів, зокрема з повернення зі зберігання зерна великої міжнародної компанії «Топфер Інтернешнл», розповів бізнесмен.
«Це була одна з головних умов угоди, оскільки на кону була репутація нашої бізнес-групи й наших партнерів. Крім цього, на Вадима покладено певні фінансові зобов’язання. Я був неприємно здивований тим, що свої зобов’язання, як фінансові, так і з повернення зерна, Вадим не виконав. Юридична особа [ТОВ «Дніпропетровський мельницький комбінат»], на якому були зобов’язання перед міжнародною компанією на суму $3,200 млн, було визнано банкрутом. Звичайно, наші партнерські відносини з міжнародною компанією, які ми вибудовували роками, було повністю припинено, а завдані нам репутаційні збитки можна було назвати катастрофічними. Після цього з аграрного ринку нам довелося на якийсь час піти», – підкреслив Паршин.