«Зараз перспективи виробництва низьковуглецевої електроенергії в Україні туманні. На ринку електроенергії фіксують значний дисбаланс через дуже високі тарифи на поновні джерела енергії й велику кількість боргів виробникам «зеленої» енергії, накопичених у системі. Окрім того, потенціал скорочення викидів CO2 обмежений можливостями технологічного ланцюжка з використанням доменних печей і конвертерів. Необхідно розвивати нові технології, більшість із яких сьогодні ще не розроблено», – переконаний експерт.
Він зазначив, що держава як система офіційних інститутів відіграє особливу роль у процесі декарбонізації.
«У його руках зосереджені всі інструменти економічної політики. Отже, швидкість і ефективність декарбонізації залежать від дій держави. Часто вуглецевий податок розглядають як найкращий інструмент для стимулювання декарбонізації в Україні. Однак є й інші способи регулювання ціни на вуглець. Наприклад, система торгівлі квотами на викиди парникових газів. Відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання ввести Систему торгівлі квотами на викиди СО2, схожу на ту, що діє в Євросоюзі. Однак нещодавно ми виявили, що сталеливарні підприємства ЄС реалізовують проєкти з декарбонізації без великого фіскального навантаження. Це пов’язано з тим, що обсяг безоплатних квот на емісію СО2 перевищує фактичний обсяг викидів європейських металургів», – пояснив Зінченко.
Основним європейським стимулом для декарбонізації є державне фінансування та співфінансування, підкреслив він.
«Металургійні заводи ЄС можуть використовувати різні інструменти державного фінансування (позики, гранти, компенсації капітальних і операційних витрат, податкові канікули тощо). У ЄС є кілька інститутів фінансування декарбонізації. У кожного з таких закладів є своя спрямованість. Загальні європейські фінансові джерела для декарбонізації сягають обсягу €800 млрд на найближче десятиріччя. Отже, ідея залучення фінансових ресурсів для декарбонізації в Україні є правильною. Джерела й умови фінансування підлягають окремому обговоренню. Ми розуміємо, що декарбонізувати сталеливарну галузь України за допомогою одного фонду екомодернізації неможливо», – написав директор GMK Center.
Він висловив упевненість, що декарбонізація може створити умови для появи й розвитку нових компаній, секторів і робочих місць.
«Україна намагається дотримуватися європейських тенденцій. На цьому шляху дуже важливо не повторювати чужих помилок і застосовувати тільки найкращі та ефективні методи та прийоми. Євросоюз випереджає Україну за декарбонізацією, але це дає змогу нашій країні вчитися на найкращому й унікальному європейському досвіді. Україна – індустріальна країна. Ми сподіваємося, що вона залишиться в цьому статусі як партнер ЄС. Для цього процес декарбонізації має бути конструктивним, а не деструктивним», – заявив Станіслав Зінченко.