Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Нерозкриті резонансні справи роками розслідуються українськими правоохоронцями, і кожен новий генпрокурор, міністр внутрішніх справ, а деколи й президент, заявляють, що розкриття того чи іншого провадження – це справа честі. Час спливає, за деякими справами на лаві підсудних опиняються виконавці злочинів, але замовники залишаються на волі. «Слово і діло» пропонує подивитись, які найгучніші кримінальні провадження досі залишаються не розкритими до кінця, незважаючи на заяви генеральних прокурорів України.
Вбивство журналіста Георгія Гонгадзе
Справу Гонгадзе розслідують вже майже 20 років. До розкриття злочину долучилося 9 генпрокурорів, але замовників вбивства досі не покарано. Про зникнення журналіста «Української правди» Георгія Гонгадзе офіційно стало відомо 17 вересня 2000 року. Його обезголовлене тіло було знайдено 2 листопада в Таращанському лісі в 100 кілометрах від Києва.
Генпрокуратуру тоді очолював Михайло Потебенько, який не одразу дав розпорядження порушити кримінальну справу, мовляв, журналіст міг «зникнути» у своїх приватних справах. Хоча Гонгадзе перед зникненням звертався до прокуратури й повідомляв, що за ним ведется спостереження.
Водночас виник так званий «касетний скандал» із записами колишнього охоронця президента Леонида Кучми майора Миколи Мельниченка. На деяких записах були розмови нібито високопосадовців про те, що Гонгадзе треба примусити мовчати.
10 січня 2001 року Потебенько звітував перед Верховною радою про стан розслідування справи Гонгадзе. У своїй доповіді він підкреслив три моменти: президент Кучма не був причетний до зникнення журналіста, записи Мельниченка сфабриковані, Гонгадзе насправді живий і десь переховується.
27 лютого 2001 року Генеральна прокуратура визнала факт смерті журналіста й порушила справу за статтею «Умисне вбивство».
У 2002-2003 роках розслідування загибелі журналіста очолював заступник Генпрокура Віктор Шокін, який звинуватив у причетності до вбивства журналіста співробітників секретного підрозділу МВС України. У липні 2003 року генеральний прокурор Святослав Піскун пообіцяв представникам Ради Європи вже наприкінці червня назвати прізвище вбивці Гонгадзе.
У жовтні 2003 року Піскун підписав ордер на арешт генерала міліції Олексія Пукача й оголосив, що розслідування наближається до завершення. Підозрюваного затримали в його робочому кабінеті й висунули звинувачення у зловживанні владою. Але за тиждень Піскун та його заступник були звільнені. Слідчу групу переформували, а Пукача випустили на волю, знявши з нього всі звинувачення й відправивши на пенсію.
Новий генпрокурор Геннадій Васильєв у грудні 2003 року заявив, що розкрити злочин неможливо, поки не буде знайдено голову так званого «таращанського тіла». Зазначимо, що мати вбитого журналіста Леся Гонгадзе не визнавала, що «таращанське тіло» належало її синові, бо вірила, що її син живий та не давала дозволу на захоронення останків. Тільки за 2,5 роки після смерті Лесі Гонгадзе (30 листопада 2013 року) тіло журналіста поховали на території церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.
Коли Піскун поновився на посаді генпрокурора, він заявив, що справа про вбивство Гонгадзе добігла кінця та його підлеглі наступного ранку мають допитати ексголову МВС Юрія Кравченка. Але на ранок Кравченка знайшли мертвим із двома кульовими пораненнями. Слідство дійшло висновку, що це було самогубство.
У вересні 2006 року генпрокурор Олександр Медведько заявив, що не припинить розслідування у справі, поки в ній не буде поставлена крапка.
У березні 2008 року було затримано співробітників спецвідділу міліції Поповича, Протасова та Костенко, а у липні 2009 року – їхнього керівника Пукача за підозрою у вбивстві Гонгадзе.
На початку 2011-го генпрокурор Віктор Пшонка заявив, що справа буде направлена до суду. У квітні Генпрокуратура порушила справу щодо причетності Леніда Кучми до вбивства Гонгадзе й Пшонка запевнив, що для розкриття цього провадження необхідно декілька днів.
Водночас справу щодо виконавців вбивства направили до суду і 29 січня 2013 року Пукача визнано винним і засуджено до довічного ув’язнення. При цьому суд вирішив, що свідчення майора Мельниченка та його записи не можуть бути доказом у справі про вбивство Гонгадзе.
Після Революції гідності всі генпрокурори заявляли про готовність довести справу Гонгадзе щодо замовників вбивства до кінця. Зокрема, Юрій Луценко у травні 2017 року обіцяв, що розслідування буде завершено за пів року. А наприкінці 2018 року від Луценка звучали вже інші заяви – розслідування можуть завершити за місяць, якщо слідство отримає оригінали плівок Мельниченка.
Руслан Рябошапка, коли очолив Генпрокуратуру, заявив, що знайти замовників вбивства малоймовірно, а його наступниця Ірина Венедіктова поки взагалі не робила гучних заяв щодо справи замовників вбивства Георгія Гонгадзе.
Масові вбивства під час Революції гідності
Складність розкриття справ щодо убивств під час Революції гідності полягає в тому, що йдеться не тільки про масові розстріли на Майдані незалежності в Києві, але й про вбивства активістів в інших містах України. Ці справи не поєднані в одне велике провадження, тому неможливо однозначно сказати, що за шість років ніхто не покараний і не було жодного вироку суду. Але суспільство досі не отримало відповіді на головні питання тих трагічних днів.
Після Революції гідності Генпрокуратуру ненадовго очолив Олег Махніцький, який одразу ж зібрав журналістів та пообіцяв, що всі злочини проти майданівців, а також ті, що вчинені злочинним режимом Януковича, будуть розкриті якнайшвидше.
Коли в червні 2014 року Генпрокуратуру очолив Віталій Ярема, він також пообіцяв ЗМІ, що пріоритетом в його роботі буде встановлення істини та притягнення всіх винних у скоєнні злочинів на Майдані. Тоді Генпрокуратура оголосила в міжнародний розшук 22 особи за можливу причетність до злочинів проти євромайданівців.
Наступний генпрокурор Віктор Шокін у квітні 2015 року також запевнив, що розслідування злочинів проти учасників Революції гідності будуть доведені до кінця і представив реєстр проваджень про злочини, вчинені під час Євромайдану. Принаймні всі провадження порахували й систематизували. Щодо справи про розстріл Небесної сотні Шокін запевнив, що вона фактично розслідувана.
Частина проваджень передавалася до суду, і станом на грудень 2015 року було покарано понад 120 осіб, притягнуто до відповідальності понад 200 правоохоронців.
У березні 2016 року заступник генпрокурора заявив, що організаторами й замовниками розстрілів є президент-втікач Янукович та його оточення.
Юрій Луценко на посаді генпрокурора зробив найбільше гучних заяв щодо «справ Майдану». Наприкінці травня 2016 року він пообіцяв, що усі, хто вбивав людей на Майдані, будуть засуджені «очно або заочно».
За рік Луценко заявив, що слідство у справі розстрілів на Майдані буде завершено восени 2017 року.
У лютому 2018-го генпрокурор заявив, що до кінця року до суду будуть передані справи підозрюваних Януковича, Захарченка, Якименка, Коряка та інших посадовців, причетних до розстрілів на Майдані.
Наприкінці 2018 року Луценко сказав, що це слідство має бути завершено на початку 2019 року. Зазначимо, що на початок лютого 2019 року в «справах Майдану» було ухвалено 25 обвинувальних вироків щодо 35 осіб. За провадженнями Генпрокуратури ухвалено 10 обвинувальних вироків. Визнано винними 11 осіб.
Генпрокурор Руслан Рябошапка у жовтні 2019 року обіцяв «найближчим часом» провести аудит роботи Управління спеціальних розслідувань у справах злочинів періоду Євромайдану. З 20 листопада органи прокуратури позбавлені повноважень щодо здійснення досудового розслідування, тому більшість «справ Майдану» передали до ДБР.
Вбивство журналіста Павла Шеремета
Відомого білоруського, російського та українського журналіста Павла Шеремета зухвало вбили зранку 20 липня 2016 року в центрі Києва, коли була підірвана автівка, у якій він їхав на радіоефір.
Генпрокурор Юрій Луценко того ж дня заявив, що зробить все можливе, щоб разом із колегами розкрити цей злочин та додав, що в слідства є «гарячі версії». За місяць Луценко повідомив, що слідство «бачить» імовірних учасників вбивства.
12 грудня 2019 року Нацполіція затримала і за згодою Генпрокуратури оголосила підозру фігурантам справи щодо вбивства журналіста Павла Шеремета. Перший заступник голови Нацполіції, генерал поліції Євген Коваль під час брифінгу в МВС назвав імена п’ятьох підозрюваних у справі: бойовий медик Яна Дугарь, дитяча хірургиня й волонтерка Юлія Кузьменко, музикант и ветеран ООС Андрій Антоненко, учасники АТО Інна та Владислав Грищенки.
Коваль повідомив, що вбивство журналіста було скоєне заради «дестабілізації соціально-політичної ситуації в державі шляхом вбивства відомої особи». За результатами проведених експертиз відеозапис із камер спостереження та відстеження телефонів слідство припустило, що вибухівку закладала Юлія Кузьменко, разом із нею був Андрій Антоненко, а Яна Дугарь фотографувала місце розташування камер на мобільний телефон поруч із місцем злочину незадовго до вбивства Павла Шеремета.
Генпрокурор Рябошапка на початку березня 2020 року заявив, що доказів у справі недостатньо для передачі її в суд. Також він додав, що поки що немає інформації, яку можна розголосити.
Ірина Венедіктова не часто робить заяви чи дає обіцянки щодо розслідування певних проваджень, але щодо справи Шеремета вона зауважила, що скоро має бути результат, який може сподобатися не всім.
Вбивство активістки Гандзюк
Херсонську активістку Катерину Гандзюк 31 липня 2018 року облили кислотою біля під’їзда будинку, де вона мешкала. Опіки були настільки складними, що 4 листопада Гандзюк померла в київській лікарні.
На той час прокуратура розслідувала цей злочин за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень. За два дні після смерті Катерини генпрокурор Юрій Луценко заявив, що подає у відставку через критику активістів та витік інформації у справі.
Наприкінці 2018 року Луценко запевнив, що слідству відоме прізвище замовника вбивства, і воно буде озвучене, коли буде достатньо доказів. За вісім місяців Луценко пообіцяв, що до завершення розслідування щодо підозрюваного в замовленні вбивства Гандзюк голові Херсонської облради Владислава Мангера залишився тиждень.
У свою чергу, Рябошапка повідомив, що у справі про вбивство Гандзюк був саботаж із боку слідства.
11 лютого Мангері оголосили підозру в організації вбивства Катерини Гандзюк. Раніше бюро Херсонської обласної організації «Батьківщини» виключило з партії Мангера, а також рекомендувало йому піти з посади. 15 лютого суд вирішив взяти Мангера під варту на 17 днів із правом внесення застави. Того ж дня очільник Херсонської облради вийшов із СІЗО під заставу.
16 березня 2020 року до України було екстрадовано підозрюваного у вбивстві Катерини помічника-консультанта депутата херсонської облради Левіна. Також слідство встановило, що Левін був організатором злочину, а замовником – голова облради Мангер.
30 березня Венедіктова заявила, що розслідування справи буде доведено до кінця.
У квітні прокуратура змінила підозру фігуранту справи експомічнику нардепа Ігорю Павловському. Замість організації вбивства його звинуватили у замовчуванні (частина 1 статті 396 Кримінального кодексу). Ця стаття також передбачає «пом’якшення» покарання.
Підозрюваному в організації вбивства Катерини Гандзюк – Сергію Торбіну та чотирьом іншим ймовірним виконавцям убивства активістки – також «пом’якшили» підозру: їх звинувачують в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, а не у вбивстві. У Генпрокуратурі пояснили, що зробили це, бо фігуранти справи пішли на угоду зі слідством.
Після того, як справу про вбивство Катерини Гандзюк передали до суду, активісти провели кілька акцій протесту, оскільки вважають, що в матеріалах провадження недостатньо доказів і справа може розвалитися в суді.
Раніше «Слово і діло» писало, скільки генпрокурорів змінилося в Україні за роки незалежності.
Також ми розбиралися з аргументами захисту та звинувачення у справі про вбивство Павла Шеремета.
