Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
>Тетяна Прилуцька,
заступник начальника Регіонального відділення
Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях,
членкиня Рівненського осередку Західного територіального відділення
Українського товариства оцінювачів,
членкиня Національної асоціації медіаторів України >Ірина Іванова,
голова ВО ГО «Українське товариство оцінювачів»,
заслужений оцінювач УТО,
визнаний європейський оцінювач (REV)
Загальновідомо, що ефективне управління активами суб’єктів господарювання залежить від їх своєчасного та об’єктивного обліку. І насамперед це стосується об’єктів державної власності, для яких відповідно до Закону України «Про управління об’єктами державної власності» органом управління є міністерства, відомства, Фонд державного майна України та його територіальні органи.
Невіддільною складовою обліку майна є його справедлива оцінка, основною метою якої є визначення ступеню корисності майна для прийняття зважених рішень щодо приватизації, оренди, використання та відчуження, зокрема і державного майна.
Саме Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об’єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Зауважимо, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність регулюється цим законом, іншими нормативно- правовими актами з оцінки майна, що не суперечать йому.
Одночасно зазначимо, що ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов’язковим у випадку приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законодавством, оренди, обміну, страхування державного майна, що є комунальній власності, а також повернення майна за рішенням суду.
Таким чином, проведення оцінки (переоцінки) майна є неодмінною умовою визначення балансової вартості активів підприємств.
Однак Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна» (ст. 22) визначено, що стартова ціна об’єкта малої приватизації визначається аукціонною комісією на рівні балансової вартості об’єкта (активів об’єкта) малої приватизації, без зазначення що балансова вартість має бути актуальною, тобто переоціненою відповідно до вимог національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку. Проте наголошується, що «у разі відсутності балансової вартості об’єкта (активів об’єкта) малої приватизації така вартість встановлюється аукціонною комісією на підставі вартості, визначеної відповідно до Методики оцінки, що затверджується Кабінетом Міністрів України».
Таке положення цього закону дало змогу «нехтувати» деяким керівникам державних підприємств вимогами іншого Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», де у ст. 4 зазначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується, зокрема, на принципі повного висвітлення, за яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі, статтею 8 наголошується, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Можливість не проводити переоцінку активів на сьогодні підкріплюється п. 7.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», який визначає, що стартова ціна об’єкта приватизації на час воєнного стану визначається аукціонною комісією на рівні балансової вартості об’єкта (активів об’єкта) приватизації. У разі відсутності балансової вартості окремих складових частин об’єкта (активів об’єкта) приватизації або якщо балансова вартість окремих складових частин об’єкта (активів об’єкта) приватизації дорівнює нулю, стартова ціна такого об’єкта приватизації встановлюється аукціонною комісією на рівні балансової вартості решти складових об’єкта (активів об’єкта) приватизації. У разі наявності на дату визначення аукціонною комісією стартової ціни об’єкта приватизації дійсного висновку про вартість об’єкта приватизації, визначену відповідно до Методики оцінки майна, що затверджується Кабінетом Міністрів України, стартова ціна такого об’єкта приватизації встановлюється аукціонною комісією на рівні вартості, визначеної таким висновком. У разі відсутності балансової вартості об’єкта (всіх активів об’єкта) приватизації або якщо балансова вартість об’єкта (всіх активів об’єкта) приватизації дорівнює нулю та у разі відсутності дійсного висновку про вартість об’єкта приватизації, визначену відповідно до Методики оцінки майна, що затверджується Кабінетом Міністрів України, стартова ціна такого об’єкта приватизації встановлюється аукціонною комісією в розмірі 1 грн. Якщо об’єктом приватизації є акції (частки), стартова ціна об’єкта приватизації встановлюється у розмірі, який є більшим: на рівні номінальної вартості пакета акцій (часток); на рівні балансової вартості майна суб’єкта господарювання, пропорційно до розміру пакета акцій (частки) у статутному капіталі, який є об’єктом приватизації.
Саме можливість не проводити переоцінку активів зводить нанівець вимоги п. 16 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” (П(С)БО №7), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, підп. 2.7.1 Методичних рекомендацій № 635 та п. 34 розд. 7 Методичних рекомендацій № 561, де передбачено, що підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу, а також підприємство бодай раз проводило переоцінку, то у майбутньому на кожну дату балансу переоцінка має проводитись із такою регулярністю, щоб залишкова вартість об’єкта основного засобу істотно не відрізнялась від його справедливої вартості.
Отже, такий стан справ ставить під сумнів реалістичність балансової вартості активів, особливо нерухомого майна, як справедливої вартості – суми, за якою можна продати актив або оплатити зобов’язання за звичайних умов на певну дату (абз. 20 п. 4 розд. 1 НС 121).
Оцінка справедливої вартості в цілому відображається ринковою вартістю на дату переоцінки.
Порогом суттєвості для проведення переоцінки або відображення зменшення корисності об’єктів основних засобів може прийматися величина, що дорівнює 1 % чистого прибутку (збитку) підприємства, або величина, що дорівнює 10- відсотковому відхиленню залишкової вартості об’єктів основних засобів від їх справедливої вартості.
Власне, якщо і провести переоцінку, то різниці не буде, адже метою переоцінки є привести залишкову вартість до справедливої. Тож проводити переоцінку варто, тільки якщо залишкова відрізняється від справедливої суттєво. І критерій «низька/висока» залишкова вартість тут ні до чого.
Отже, фундаментальним принципом фінансової економіки є те, що ринкова вартість будь-якого активу визначається за тим, чи може цей актив генерувати дохід в майбутньому та приносити прибуток для його власника.
Проаналізувавши залишкову вартість об’єкта до приватизації, приймаєте виважене рішення: якщо залишкова вартість нижча за справедливу, то ви занижуєте стартову балансову вартість і є ймовірність менш вигідно продати об’єкт.
Слід зауважити, що відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» органи приватизації не мають права втручатися в господарську діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених законодавством України та установчими документами таких підприємств. Проте логічним є розуміння, що саме власники підприємств зацікавлені в отриманні реальної – справедливої – вартості своїх активів. А для об’єктів державної власності саме органи приватизації мають турбуватися про визначення для «своїх» активів адекватної ринкової вартості, спираючись на загальновизнану оціночну практику.
Так, наявна на сьогодні практика проведення аукціонів, на перший погляд, видається досить успішною. Але результати могли би більше вражати, якщо б стартова ціна визначалася на рівні справедливої (ринкової) вартості.
