Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Головна — Політика — 23 грудня 2021, 12:30
Битва за Україну, або Чи можна уникнути війни: невідкладні кроки назустріч миру
Напруження від очікування повномасштабної війни щодня зростає – сучасний стан справ можна впевнено порівнювати з Карибською кризою 1962-го. Через 60 років світ знову на порозі глобального протистояння. І хоч не ядерного, та через використання нових технологій війни наслідки можуть виявитися не менш руйнівними. Поки що передноворічна риторика сторін загострилася до максимуму, а Україна – в епіцентрі світових тектонічних зсувів.
На жаль, унаслідок довготривалої неуваги до сфери безпеки і оборони Україна опинилася в буферній зоні – відбувається те, про що попереджали фахівці ще в 90-х роках минулого століття.
Володимир Горбулін Валентин Бадрак Facebook Twitter LB.ua в Google News
Фото: facebook/Минобороны России
Під шквалом інформаційних атак
Тиждень розпочався із Daily Star, яка 20 грудня «дізналася» про нову дату можливого вторгнення військ Путіна в Україну і з посиланням на британську розвідку попередила про «дуже реальну можливість» вторгнення Російської Федерації в Україну напередодні Різдва.
Тим часом команда президента Зеленського зосередилася переважно на політично-дипломатичних заходах. Звісно, ідеологію і дух «Люблінського трикутника» із безпековим зближенням України, Польщі та Литви переоцінити важко – заяви про спільні дії з двома країнами НАТО не пройшли повз увагу Кремля. Ще є потенціал залучення до посередництва президента Туреччини Реджепа Ердогана. А також стрімкий розвиток співпраці зі США, з Великобританією, Канадою, Фінляндією – усіма країнами, що готові перевести «стурбованість» у практичну площину, хоча б на рівні оперативних постачань зброї та допоміжного обладнання. Сага про контингенти спецпризначенців із Британії, вояків з Канади та Фінляндії очікувано виявилася перебільшенням симпатиків до України та ЗМІ, які їх транслювали.
Водночас ситуація вже в такій стадії, що значення має фактично кожен день. Це яскраво підтверджує реальний ультиматум Кремля, висловлений 20 грудня Білому дому – у такий зухвалий спосіб Москва намагається перевести стрілки відповідальності за майбутні події на Вашингтон. «Ви нас вимушуєте вдатися до використання воєнного важеля», – саме такі слова можна прочитати поміж рядків у заяві російського МЗС.
Фото: EPA/UPG
Симбіозом можливого й ірраціонального виглядає й відповідь Вашингтона: США планують розпочати переговори з Росією щодо запропонованих нею «гарантій безпеки» в січні. Байден тягне час, сподіваючись на оптимальні кроки Києва. І при цьому – досить симптоматично – у масмедіа вже «гуляє» інформація про пошук адміністрацією Байдена можливостей підтримки антиросійського повстання в Україні в разі нового вторгнення РФ і захоплення значних територій.
Спрямування Москвою на окуповані території Донбасу співробітників управління «В» (групи «Вимпел») та оперативних груп Федеральної служби безпеки свідчить про підготовку диверсійно-розвідувальних груп для проведення диверсій вглиб України – це напряму пов’язано з ймовірним масштабним вторгненням. Як зазначали безпекові фахівці раніше, з боку Білорусі можуть також «відрядити» до 200 таких ДРГ (небезпідставно можна згадати й появу там кілька місяців тому представників ФСБ для проведення спільних заходів на прикордонних ділянках), так само зростатиме небезпека проведення десантно-штурмових операцій з морських акваторій та й з окупованого Криму. У свою чергу американська розвідка (через видання New York Times) повідомляє про підготовку російською владою масштабних кібератак проти української енергетичної системи та урядових сайтів.
Москва непохитно транслює власну «пісню», намагаючись сформувати порядок денний для західних столиць. Коли в Росії нервово говорять про діяльність на сході України американських приватних військових компаній і хімічну зброю, це може означати лише одне: Росія створює інформаційне прикриття для провокацій.
Фото: EPA/UPG
Підготовку до активної фази Кремль почав форсувати, а серед примітних новин є також і активізація вербування найманців, про що 22 грудня докладно поінформувало російське видання «Медуза». Та й НАТО намагається демонструвати «прокидання» від сплячки бездіяльності: цього тижня Альянс уперше відреагував на розміщення російських військ на українському кордоні конкретними заходами – підвищенням з того-таки 22 грудня готовності близько 40 тисяч вояків Сил швидкого реагування.
Перелік кабінетних баталій буде тривати і після святкування нового, 2022 року.
При цьому всі згадані елементи можуть так і залишитися окремими фрагментами діяльності Росії проти України – як на відомому полотні «Герніка» Пікассо. Але через певний збіг обставин таки можуть скластися й у пазли нової великої війни. Тож що дієвого може зробити українська влада, щоб відвернути або унеможливити війну непередбачуваних масштабів і ймовірне подальше вторгнення РФ.
Фото: facebook/Минобороны России
«Збір по тривозі»: робота за принципом комуністичної партії
Різні спікери окреслюють можливості боротьби за Україну значної кількості ветеранів цієї російсько-української війни – від 300 до 400 тисяч. Це справді козир, якщо його реалізувати. Останнє – не така вже й проста робота, як здається на перший погляд. Справді, певна кількість «колишніх» самостійно шукатимуть можливість здійснювати свою волю та рішення захищати державу, власну землю, домівки, власний цивілізаційний євроатлантичний вибір. Попередній аналіз (не соціологічне опитування, а вибіркове ознайомлення з представниками цього контингенту) свідчить, що це приблизно від 40 до 60 відсотків людей, що отримали досвід на цій війні – переважно, залежно від регіонів.
Щодо решти існує чимало нереалізованих питань. Зокрема, на думку одного з представників вітчизняного генералітету, який безпосередньо був причетний до формування територіальної оборони (ТрО) держави та особисто спілкується з багатьма з ветеранів, існує низка системних проблем.
Територіальна оборона України як фактор стримування Кремля. Як її оформити?
«Багато з них вважають себе кинутими державою. У першу чергу це проблема медичного забезпечення. Наприклад, поранена людина не може отримати повноцінне медичне забезпечення, бо за все треба платити, а його пенсія з військової інвалідності складає всього 6 тисяч гривень», – каже він.
Фото: LB.ua Марш ветеранів на честь Дня Незалежності в Києві, 24 серпня 2019
Звісно, таких невеличка частина. Набагато більше людей, які виносили в собі переконання, що чинна влада (особливо за часів президентської каденції Петра Порошенка, але ця ситуація не змінилася і за часів президентства Володимира Зеленського) не подбала правильно розпорядитися патріотичними настроями та готовністю значної кількості войовничо налаштованих людей тривалий час віддати службі в армії.
Розчарування та відсутність мотивації в таких людей можуть бути подолані – якщо влада почне системно, оперативно й чітко працювати з ними. Зрозуміло, що індивідуально працювати з кожним складно або неможливо, але безперервна робота з групами ветеранів не тільки можлива, але й вкрай необхідна. Розрахунок на те, що з новим перетином кордону «путінських сил вторгнення» потоки людей самостійно ринуться в загони ТрО, — занадто легковажна думка. Ці люди, які справді разом з регулярною армією складають серцевину спротиву, мають чітко й досконало знати свої дії на час «Ч»: куди йди, де брати зброю і т.д. Бо хаос під час раптового наступу ворога може суттєво зменшити потенціал резерву та небайдужих до долі держави українців.
Рівняння на спецпризначенців
Давно відомо, що традиції фахівців спецпризначення завжди були потужною можливістю українців. Кожен третій зі спецпідрозділів, з розвідувальних рот і батальйонів, підрозділів ПДВ на війні в Афганістані був українцем. Це – без перебільшення – золотий фонд оборонного потенціалу. Нині є всі підстави казати, що роки війни відновили, поповнили та відчутно збагатили потенціал і практичні можливості всіх підрозділів спецпризначення та вояків вітчизняних ДШВ. Тож, напевно, що саме ці категорії військових – підрозділи Сил спеціальних операцій, морської піхоти, таких структур, як загін ГУР Міноборони України чи Управління спеціальних операцій СЗР, – мають бути готові зустріти ворожі підрозділи чи ДРГ на особливо небезпечних ділянках.
Фото: facebook/Повернись живим
Не виключено, що було б доцільним оперативне поповнення таких підрозділів досвідченими та свідомими ветеранами з резерву. Для чого потрібні також швидкі рішення, стрімкі дії й тут уже виключно індивідуальна робота. Слід терміново готувати вже вихованих лідерів військової сфери – це саме ті люди, які сформують психологічне налаштування мас на війну та на здатність примусити ворога розвернути орду додому.
Не зайве згадати, що всі, хто готовий до збройного опору, мають отримати максимальні можливості для озброєння та оснащення. Зі зброєю в сил оборони України не так добре, як із морально-бойовим духом. Зброя нинішнього дня: максимально можлива кількість тактичних платформ.
Протягом майже восьми років війни переозброєння залишалося найбільш хиткою ділянкою. Звісно, автори цієї статті є реалістами та розуміють, що де-факто неможливо обійти такі непохитні речі, як цикли розробок і виробництва зброї. Водночас якщо для виробництва другого дивізіону протикорабельних ракетних комплексів «Нептун» потрібен рік (на що Міноборони вже надало кошти), то партію легких ПТРК можна виготовити за кілька місяців.
Володимир Горбулін: «Як перемогти Росію у війні майбутнього»
На жаль, тут йдеться вже про роботу над помилками. Тому що у 2021 році ДККБ «Луч» не отримувало від Міноборони України замовлень на виробництво нових ПТРК. З іншого боку, згідно з заявою генерального конструктора – генерального директора ДККБ «Луч» Олега Коростельова, близько п’яти іноземних замовників наразі очікують на постачання українських ПТРК. Чи існує можливість викупити в КБ протитанкові комплекси, які передбачалося поставити іноземним замовникам, питання риторичне. Тим більше, що воно не вирішить проблеми підготовки всієї армії, але віддзеркалює стан справ на всіх ділянках. Водночас варто звернути увагу на те, що саме у 2021 році з’явилися українські ПТРК «Скіф» та американські ПТРК Javelin на колісній базі спеціалізованих броньованих автомобілів «Новатор» і «Варта».
Фото: autoconsulting.ua ПТРК Javelin на броньованих машинах ‘Варта’
Так само один комплекс «середніх» безпілотників Bayraktar TB2 турецький виробник у рамках великого контракту з Україною відвантажив майже за пів року – очевидно, що там уже добре налагоджене серійне виробництво. Такі дрони, хоч їх і катастрофічно мало, можуть ефективно використовуватися на відстані до 150 км.
Однак і Україна здатна прискорити постачання власних ударних «дронів-кілерів», які на тлі заяви Командування Сухопутних військ ЗСУ у грудні 2021 року про намір створювати підрозділи, що будуть оснащені баражувальними боєприпасами, стають вагомим посиленням оборонного потенціалу. Скажімо, приватне підприємство «Атлон Авіа» за власні кошти створило саме такий дрон – «Грім». Він має солідну бойову частину вагою 3,5 кг і здатний вражати цілі вертикально на відстані 30-40 км, тобто його можна використовувати в рамках бою в місті або атаки на скупчення зброї в місті. У разі уваги держави до цього дрона його випробування можна було б завершити за рік, а ще за 9 місяців налагодити серійне виробництво під партію, ємність якої визначить замовник.
Фото: facebook/Повернись живим Розвідувально-ударний БПЛА Bayraktar TB2 у польоті
Оборонний потенціал України: чи можна змінити риторику Кремля
Є й інші розробки. Наприклад, «Укрспецсистемз» пропонує використання дронів PD-2 – баражувальних боєприпасів у спеціальних підвісних контейнерах. Вони можуть бути термобаричними осколково-фугасними або кумулятивними з бойовою частиною вагою до 3 кг. Є безпілотник RAM-II від «Української бронетехніки», створений на базі відомого розвідувального дрона «Лелека-100». Проте всі вони поки що залишаються розробками та досі не прийняті на озброєння.
В Україні розробляється чимало й наземних платформ, які могли б стати основою підрозділів майбутніх бойових роботів. Наприклад, з 2019 року готові до експлуатації у військах дистанційно керовані платформи КБ «Роботікс», можуть бути передані в експлуатацію й несерійні комплекси інших розробників такої техніки.
Упродовж останніх років створені нові вітчизняні РСЗВ (ДККБ «Луч»), нові САУ (Краматорський завод важкого верстатобудування), міномети («Українська бронетехніка»), бронетранспортери (ХКБМ, Київський бронетанковий завод), нові засоби РЕБ («Укрспецтехніка», «Проксимус»), нове мінне озброєння («Клівер»). Нової техніки і озброєнь чимало, однак вони переважно не прийняті на озброєння, тож варто прискорити цей процес і попіклуватися про тимчасову передачу для експлуатації в ЗСУ, НГУ та війська ТрО усього того, що вже сьогодні може використовуватися в реальній війні.
Фото: defence-ua.com Ударно-розвідувальний дрон RAM II та СБА ‘Новатор’
Лише зброя та її невідкладне опанування може зробити Україну неприступною фортецею.
Психологічна підготовка: війна спочатку відбувається в головах
Оскільки війна не десь там далеко, а на порозі, зволікати з конкретними кроками підготовки більше не можна. Мають неприховано готуватися до збройної відсічі не тільки сили оборони, але й центральні органи влади, місцеві адміністрації, підприємства та й усе населення – це ще не почалося. Коли розпочнуться вогнева атака та наступ, буде запізно. Кожен українець має усвідомити: простору та часу для відступу немає. А от підготовка до рішучого опору може стати щепленням, імунітетом від «путінських обіймів».
2021-й виявився роком ухвалення низки документів – від Стратегії воєнної безпеки України і «Візія-2035» розвитку Повітряних сил ЗСУ до таємного Плану оборони. Але підготовка до війни і практичне виконання плану оборони – це не тільки розробка й ухвалення документа, а ще й велика та розгалужена робота у пристосуванні до війни економіки, енергетики, медицини, логістики та й усіх наявних ресурсів. У процесі такої роботи в людей має відбутися певна ментальна перебудова – воювати доведеться, і це має робити не частина армії, а весь народ, уся держава.
Фото: Командування Сил спеціальних операцій ЗС України
Багато завдань має виконати й СБУ – попри зволікання з реформою Служби, контррозвідка має працювати більш жорстко і впевнено, та й з меншим пафосом, з відмовою від зайвої бутафорії на своїх вітринах.
Невоєнний фронт: від дипломатії і спецслужб до економістів і діаспор…
Йдеться передусім про всі підкилимні фронти, які можуть вплинути на рішення Москви. Але не тільки. У хід може йти й усе те, що може вплинути на росіян загалом.
21 грудня Путін під час щорічного розширеного засідання колегії міністерства оборони РФ своїми промовами (та промовою свого військового міністра Шойгу) чітко визнав, що його головний вектор наступу спрямований на весь Захід, а Україна залишається тільки полігоном, полем битви. За день до того господар Кремля проговорився про те, що все зайшло надто далеко («відступати нікуди»).
Зі свого боку США пообіцяли «підірвати» економіку РФ у разі атаки на Україну. Йдеться в тому числі про можливість запровадження жорсткого експортного контролю, обмеження російського імпорту, включно зі смартфонами, компонентами літаків та автомобілів, ще багато іншого.
Західні партнери знову заговорили про відключення російських банків та інших фінансових організацій від системи SWIFT. Наприклад, Європейський парламент ухвалив резолюцію про відключення російських банків та інших фінансових організацій від системи SWIFT у разі нападу на Україну. SWIFT із 11 тис. організацій у 200 країнах світу і понад 7 млрд щомісячних повідомлень є унікальною структурою, а підключені до обміну брокерські, дилерські, клірингові, страхові компанії та інші фінансові організації роблять процес глобальним.
Фото: asiaplustj.info
Усе ж профільні фахівці вважають, що відключення від SWIFT не є надпотужним ударом. Та наполягають, щоб і банки-шлюзи також потрапили під санкції. Експерти вказують, що запровадження санкцій проти всієї російської банківської системи могло б стати результативним заходом. Однак невідомо, чи наважиться Захід на такі кроки, бо тут відбуватиметься й ефект бумеранга. Водночас це для Заходу також момент істини, бо відокремлення України від Заходу і залишення її наодинці з Росією означає перспективу її повного або часткового поглинання колишньою метрополією. І, зрозуміло, відчутне послаблення самого Заходу – на тлі посилення Московської неоімперії.
Настав момент істини і для української дипломатії, здатності політиків мотивувати партнерів діяти проти небезпечної Росії – через принесення в жертву певних елементів власного добробуту. Серед іншого потрібні ще й ті проєкти, що у світі отримали визначення відносин на рівні «суспільство-суспільство» (society-to-society). Йдеться вже про історичні та культурні аспекти. А також і про саму історичну місію України – забезпечити зовнішнє управління Росією. Чим, до речі, можна замінити застарілі принципи російської пропаганди – «зовнішнє управління Україною» та «спонукання України до миру». Ба більше, завершення інституціоналізації належності України до Заходу здатне справити вирішальний вплив на посилення демократичних процесів у Російській Федерації. Окрім іншого, це позбавить нинішнього хазяїна Кремля та його ймовірних послідовників мистецтва історіографічного чаклунства, зокрема, про «історичну єдність українського та російського народів».
Володимир Горбулін Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Темы: США, Росія, блок НАТО, Великобританія, Міноборони, зброя та озброєння, Канада, війна, санкції, Євросоюз, Збройні Сили України, вторгнення Росії в Україну, Володимир Горбулін Facebook Twitter LB.ua в Google News
