Один з найочевидніших уроків, яких навчила нас Друга світова війна, – умиротворення агресора не працює! І це не залежить від конкретної країни чи часу. Це радше базова загальнолюдська установка – не вдовольнятися наявним, а хотіти щоразу більшого. Апетит приходить під час їжі. Протистояти цій спокусі можуть лише святі відлюдники, а керівники агресивних країн до них точно не належать.
Вже сучасникам Адольфа Гітлера стало зрозуміло, що стратегія його умиротворення, яку провадив Невілл Чемберлен, ганебно провалилася. Так, в Британії певні кола до останнього сподівалися, що нацисти закінчать свою експансію на «возз’єднанні» німецьких земель. Коли цього не сталося, вони вірили, що агресія Райху буде спрямована на схід. Ніхто не хотів оголошувати чергову війну за 20 років після завершення попередньої – через це можна було втратити голоси виборців. Що ж, за цю сліпоту довелося заплатити сотнями тисяч життів рядових британців.
Те, що Росія не напала б на Україну в 2014 році, якби міжнародна спільнота показала зуби після втручання Москви у війну в Сирії, а ще краще – після нападу на Грузію 2008 року, здається доведеним фактом. Борис Джонсон публічно визнав, що недостатня реакція на спробу анексії Криму підштовхнула Владіміра Путіна до вторгнення 2022 року. Однак всі ми міцні заднім умом, а тодішній президент США Барак Обама запропонував Росії «перезавантаження» замість убивчих санкцій.
Як ми вже знаємо з історії, світові війни не розпочинаються в один день – до них веде тривалий шлях підвищення ставок. І лише коли агресор «ковтає» одну фішку, то береться за другу (мені можуть заперечити, що Перша світова вибухнула миттєво, але це ілюзія – воєнні дії на Балканах тривали з 1908 року). Тож доволі логічно було б припустити, що чим раніше ми покладемо край зазіханням нападника, то тим меншою буде заплачена за це ціна.
Підписуйтесь на наш Youtube канал
І справді. Німеччина 1941 року (напад на СРСР) була набагато сильнішою за себе у 1940 році (напад на Францію). У 1939 році (напад на Польщу), природно, вона була ще слабшою, а 1938 – іще. Перемога над Берліном у кожен попередній рік коштувала б дешевше для всіх. Тож можна вельми обґрунтовано стверджувати, що якби Британія та Франція атакували Гітлера, заступившись за Чехо-Словаччину, то до світової війни справа б не дійшла. Все обмежилося б локальним конфліктом.
Погляньмо на аналогії з нашою ситуацією. Те, що Російська Федерація зробила з Білоруссю, – це як аншлюс Австрії Райхом навесні 1938 року. Не за формою, але по суті, хай навіть процес не завершено. Хотів Алєксандр Лукашенко чи ні, але його країна стала плацдармом агресивної війни, тому аналогію можна вважати доречною.
Захоплення Криму з Донбасом – це як Судети восени того ж року. Про паралелі було написано не раз, не варто повторюватися. Однак, на щастя, цього разу були й відмінності. Вирішальна з них полягала у тому, що колективний Захід не тільки не підтримав агресора, але й прийшов на допомогу жертві. Так, ми можемо скільки завгодно нарікати на слабкість санкцій чи недостатність військової підтримки, але факт залишається фактом – США та Європа виступили за Київ, а не Москву. Уроки з історії були винесені, і Мінські угоди – ні разу не Мюнхенська змова (доводити протилежне можуть лише ідіоти або пропагандисти).
Переговори у Мінську
Нарешті, теперішня велика війна – це момент біфуркації, який світ не зміг гідно пройти у березні 1939 року. Тоді Чехо-Словаччина, всупереч торішній угоді, була розчленована. І ані Захід не став на її підтримку, ані власні еліти не захотіли закликати народ чинити збройний опір. Результат всім відомий – за пів року наступною жертвою впала Польща, і світова війна стала реальністю. Причин тому було дві. По-перше, Райх суттєво посилився коштом чеських ресурсів. А по-друге, Гітлер переконався у бездіяльності Заходу.
У 2022 році все сталося навпаки. Українці масово взяли зброю до рук, чим здивували не лише нападників, але й всю планету. Ну а Захід не кинув Україну напризволяще, навіть якщо нам не до вподоби повільність окремих країн. У підсумку масштабна російська агресія захлинулася, і бойові дії тепер ведуться там, де і передбачалося – на більше у Кремля просто не вистачає сил.
То чому ж я стверджую, що Україна врятувала Землю від чергової світової війни? Все просто. Якби ми капітулювали, ніщо б не завадило Путіну завдати наступного удару по Польщі чи Литві – і от тоді б Третя (Четверта) світова точно б почалася. Бо здобувши Україну без бою, Путін, як і Гітлер тоді, значно посилився б ресурсно, а Захід був би деморалізований. Втеча з Афганістану і так підірвала віру західних народів в їхні еліти, українська ж поразка взагалі стала б катастрофою.
І це не мої домисли. Збіґнєв Бжезінський недарма казав, що Росія без України – не імперія. Про необхідність включити українців в лави «єдиного російського народу» не казав тільки лінивий російський імперіаліст. В книзі Джорджа Фрідмана «Наступні 100 років», виданій 2009-го, прямо передбачався російський імперський реванш на початку 2020-х. Лише одне пішло не за планом – Україна не була швидко переможена, тож ресурсів на повноцінну війну в Європі у Росії не знайшлося.
І не треба думати, що стаття 5 угоди про НАТО врятувала б європейців. Міграційна криза на польському кордоні восени 2021 року, організована Кремлем, показала безсилля євробюрократії – а скільки таких гібридних атак у Путіна в рукаві! А якби атаки зазнала Молдова чи Фінляндія, які не були в НАТО? А якби Угорщина «попросила» б зайти російських «миротворців»? Наша швидка поразка зробила б всі ці сценарії вірогідними.
Ось саме тому Україна своєю боротьбою і врятувала світ. Не змігши проковтнути її, Путін не зважиться на подальшу ескалацію, та й нову армію йому вже нізвідки буде взяти. Солдатів-то баби ще понароджують, а от танків – ні.
Тому ми зараз б’ємося не лише за своє майбутнє, але майбутнє всієї планети.
Поки ми стоїмо, чергової світової війни не буде.