Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
10 березня 2022 року ракети й авіабомби російських окупантів уже зруйнували сотні житлових будинків по всій Україні. Бомбардування й артобстріли накривали Харків і Суми, у містечках на північ від Києва точилися жорсткі бої. Ще стояв Маріуполь, ще не були знищені вщент Бахмут, Соледар і Попасна.
У вечірньому зверненні Володимир Зеленський торкнувся теми, яка могла здатися дещо відірваною від реальності перших тижнів війни. Президент пообіцяв, що Україна відбудує все зруйноване.
«Після війни, після нашої перемоги ми відбудуємо все, що зруйнував ворог. Дуже швидко. Дуже якісно. Для кожного міста, яке постраждало, буде створена спеціальна державна програма відбудови. Я вже доручив уряду почати розробку. Найкращі архітектори. Найкращі компанії. Найкращі проєкти. Для кожного міста. Обласна дитяча лікарня, Харківський онкоцентр, Університет Каразіна, Палац праці, Бібліотека Короленка… Ми все відбудуємо! Я обіцяю».
Щоб реалізувати такі обіцянки, їх потрібно наповнити «м’ясом» державної бюрократії — конкретизувати потреби, зібрати дані щодо відомств і регіонів, викласти як міжвідомчий план і вбудувати у якесь місце державного планування. Спочатку як візію, попередню пропозицію партнерам і спонсорам. На фінішній прямій — у погодженій донорській програмі, проєкті держбюджету, статтях фінансування в регіонах і містах.
***
Окрім президентського доручення, був ще один стимул не зволікати — у липні 2022-го у швейцарському Лугано збирали Ukraine Recovery Conference, перший великий міжнародний захід, повністю присвячений повоєнному відновленню. З представництвом на високому рівні, присутністю учасників із 40 країн — зокрема глав держав і урядів. Що заважало отримати тоді як не гроші, то довгострокові зобов’язання профінансувати відбудову зруйнованих українських міст?
Проєкт, який представили в Лугано, порівнювали з американським Планом Маршалла, який допоміг відродити Європу після Другої світової війни. Виступаючи у Швейцарії, прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що це плід співпраці трьох тисяч експертів і 24 робочих груп. Він передбачав 750 млрд доларів інвестиції на десять років, які протягом двох фаз мали розподілити між 850 проєктами. При цьому завдяки найбільшій статті мали б оновити й модернізувати житло й інфраструктуру регіонів (150–250 млрд дол. на понад сотню проєктів), тоді розширити й інтегрувати логістику з ЄС — теж будівництво й ремонт (120–160 млрд дол. на 145 проєктів). Масштаб збитків, до речі, відповідає реальності — київська Школа економіки й так звана RDNA2, Друга Швидка оцінка завданої шкоди та потреб на відновлення, яку розрахували ООН, Євросоюз, Світовий банк й український уряд, — оголошували приблизно такі числа.
Означені масштаби вимагали б віртуозного керування. Навіть План Маршалла був простішим у реалізації: принаймні він мав одного централізованого донора — американський уряд. При цьому щоб спланувати програму й розподілити допомогу, у США створили ECA — спеціальну підзвітну Держдепартаменту Адміністрацію економічної кооперації на 17 директоратів і 800 співробітників. А щоб приймати й розподіляти допомогу, у Європі — Організацію європейського економічного співробітництва, яка за кілька років стала основою для відомої ОЕСР, Організації економічного співробітництва та розвитку. Для порівняння, перші чиновники, які окремо працюють над проєктами відновлення України, з’явилися в Держдепі лише восени 2023 року: у вересні президент Байден представив спецпредставницю Пенні Пріцкер, а в листопаді міністр транспорту Буттіджич привіз до Києва новину про призначення радника з інфраструктурних проєктів Роберта Мерінера.
Бріджит Брінк і Піт Буттіджич у Києві
З іншого боку, на тлі того, як План Маршалла розробляли та реалізовували, сам План відновлення України, який показали в Лугано, виглядає ескізом. Це не багаторічна програма для реалізації, створена разом з партнерськими країнами, — їм пред’явили вже готовий документ. І не проєкт донорської кооперації — питання донорства окреслили лише загальними фразами, прем’єр Шмигаль зазначив чотири джерела, які покривали взагалі всі можливі варіанти: конфісковані російські кошти, гранти міжнародних партнерів, гроші з українського бюджету й приватні гроші. Обсяги фінансування напрямків вказали з цікавим розкидом (150–250 млрд дол.). А фінальні цілі плану окреслили в місці країни у світових індексах економічної складності й людського капіталу — Україна за десять років мала потрапити до світового топ-25 за цими показниками.
У Лугано позитивно оцінили детальність планів, але конференція завершилася політичною заявою, без конкретної програми реалізації хоча б частини із 750 млрд дол. на проєкти першої необхідності. Восени 2022 року Офіс Президента України попрацював над помилками й анонсував уже в Берліні начебто більш реалістичну програму — План швидкого відновлення, Fast Recovery Plan. Ця конференція зі самого початку орієнтувалася на донорів, тому програма оперувала практичнішими сумами — 17,4 млрд дол. — і навіть перераховувала, на що саме вони підуть: «5909 зруйнованих багатоповерхових і 31034 приватні будинки, 259 шкіл, 205 садочків, 170 медичних закладів, 2070 об’єктів ЖКГ».
Незважаючи на Fast у назві, інформація про конкретні кроки цього плану з’явилася лише навесні 2023-го. Прем’єр Шмигаль на засіданні Кабміну поділився деталями й оголосив шість населених пунктів, які відновлюватимуть за новими принципами: Бородянка й Мощун у Київській області, Тростянець у Сумській, Посад-Покровське в Херсонській, Циркуни в Харківській і Ягідне в Чернігівській. «Не окремі будівлі чи споруди, а все із системним підходом, з новим плануванням і повною трансформацією», — розповідав Денис Шмигаль.
Цікаво не лише те, що знадобилося понад пів року, аби анонсувати найближчі дії Плану швидкого відновлення чи укласти список показових місць із шести пунктів. Наміри щодо донорів також змінилися — перспективним джерелом фінансування прем’єр-міністр назвав Фонд ліквідації наслідків збройної агресії Росії, який мали б наповнювати з державного бюджету України.
***
А що трапилося з міжнародними донорами, які приїхали в Лугано лише через чотири місяці після початку повномасштабного вторгнення? У липні 2023-го міністр фінансів Сергій Марченко констатував, що цього року на потреби «швидкого відновлення» від міжнародних джерел надійде лише невелика частка, 3,87 млрд дол., і що існує неузгодженість між тим, на що донори готові виділяти гроші, й українським баченням, куди їх потрібно витрачати насамперед.
На наступній Ukraine Recovery Conference в червні 2023 року в Лондоні теж були фантастичні за масштабом проєкти й прогнози економічного зростання. Але цікавить зміна підходу до Плану відновлення України. По-перше, у презентаціях українських чиновників про те, як відбудовуватимуть міста, значно посилили підготовчу частину — докладно розписали, що саме робитимуть, як формують реєстр зруйнованих об’єктів, як мають забезпечити підзвітність витрачання грошей. По-друге, увагу приділили методології — які пріоритети відновлення, як і з ким узгодять програми й бюджети. По-третє, гроші!
У Лондоні Україна анонсувала черговий фонд — Фонд розвитку України, або Ukrainian Development Fund. Його допомогли б запустити такі досвідчені інвестиційні компанії, як BlackRock і JP Morgan Chase. Сама їх участь зацікавила аудиторію, але презентація UDF через місяць не виправдала очікувань, принаймні щодо відновлення житла й інфраструктури. Керівний директор BlackRock Матіас Вирволл повідомив, що роль його компанії, як і JP Morgan Chase, — технічна, що фонду знадобиться кілька років, щоб нормально запуститися (і його активність залежить від інтенсивності війни), а головне — що передбачуваний розмір сягне лише близько 10 млрд дол. і буде орієнтований на бізнес. Тобто Лондон-2023 теж не приніс радісних новин, якщо говорити про міське відновлення.
***
Із чим ми залишаємося, чи схоже, що це складнощі початкового періоду, а великі плани запрацюють хоча б у проєктах відновлення зруйнованих міст?
Зруйнований Бахмут.
План швидкого відновлення допоміг відбудувати лише деякі об’єкти критичної інфраструктури. Більшість проєктів, які успішно реалізують або реалізували, — це плід кооперації місцевого рівня, коли уряди країн-партнерів (або муніципалітети, або навіть приватний капітал — як відомий приклад зруйнованої вщент, але вже відбудованої вулиці Вокзальної в Бучі) погоджуються допомогти міській адміністрації та фінансують ремонт конкретної будівлі чи кварталу.
Юліан Чаплінський, архітектор, урбаніст, колишній керівник Управління архітектури міста Львова й ексзаступник міністра розвитку громад та територій з питань європейської інтеграції, звертає увагу на низку проблем. Зокрема, спершу уряд подав донорам великі централізовані програми на сотні мільярдів доларів без прописаної відповідальності за видатки. «На форум у Німеччині привезли пропозицію створити новий орган виконавчої влади, відповідальний за відновлення. Але на той час донори, агентства Євросоюзу, вже побачили, як відбудовують руйнування на місцях, — вказує він. — І зрозуміли, що горизонтальні програми, на рівні мерів і міських громад, легше контролювати, оцінювати їхні потреби». Спроби уряду обмежити децентралізацію та забрати гроші з місцевих бюджетів Чаплінський пов’язує з конкуренцією за фінанси міжнародних партнерів. Централізоване відновлення — це «придворні компанії», монополізація та придушення конкуренції.
Юліан Чаплінський
Але якщо допустити ситуацію, що плануватимуть відновлення міст, отримуватимуть гроші від донорів, звітуватимуть не в Києві в Кабміні й профільному міністерстві, а на рівні сотень і тисяч міст — чи не буде це в тисячу разів гіршим з погляду корупції? «Дистанція до міністра в будь-якому разі набагато довша, ніж до міського голови. Щоб скинути корумпованого мера, місцевим жителям іноді було достатньо вийти на мітинг або звернутися до уряду», – вважає Чаплінський.
Схоже, найефективніше, що уряд запропонував у цьому напрямку — це ручний розподіл коштів на найнеобхідніші проєкти під егідою Міністерства відновлення. А також електронна платформа «єВідновлення», яка спрощує шлях до державної грошової допомоги, щоб відремонтувати чи відбудувати зруйноване житло. Занадто просто й приземлено? Але, здається, досить ефективно — у листопаді 2023 року міністр цифрової трансформації Михайло Федоров звітував, що єВідновлення допомогло 23 тисячам сімей і розподілило майже два мільярди гривень. Схоже, це і є поки що наймасовіша й найдоступніша програма відбудови міст.
Нарешті, новини приніс звіт Єврокомісії про готовність України розпочати переговори про вступ до ЄС. Він згадує позитивну роль Міністерства відновлення й Держагентства відновлення та розвитку інфраструктури. А як головний проєкт відновлення України, в якому бере участь ЄС, — європейський Фінансовий інструмент для України, Ukraine Facility, з бюджетом 50 млрд євро на чотири роки. Українські пропозиції до нього обіцяли фіналізувати до кінця цієї осені. У цьому є певна іронія, бо через півтора року експериментів з власними амбітними планами відновлення та фондами ми, схоже, повертаємося до схеми, перевіреної на Плані Маршалла. Централізований донор, одна структура контролю з боку донора, одна агенція-одержувач у нас.
Як вийшло, що, незважаючи на складності, деякі проєкти відновлення все ж таки відбулися? Чи є шанси, що новий «великий план» врахує візії та побажання українських громад? На тлі урізання амбіцій чи варто мріяти про справжнє відродження Маріуполя чи Бахмута? З цього продовжимо в наступному матеріалі.