Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
У Запоріжжі депутатський фонд на виборчий рік збільшили на третину. У деяких містах такі фонди в кілька разів перевищують суми коштів, витрачених мажоритарниками-переможцями на парламентську кампанію. Хоча округ нардепа значно більший за округ депутата місцевої ради. З депутатських фондів обранці громади можуть роздавати людям перед виборами готівку, що за своєю суттю є непрямим підкупом виборців. Правоохоронцям вони пояснюють, що це просто матдопомога.
І поки в Україні діє корупційний механізм, скажімо, у сусідній Польщі такі рішення прозоро й цілком підзвітно ухвалюють або відповідні соціальні служби, або обранці гуртом на засіданні міської ради.
Рух ЧЕСНО запитав у депутатів, чи потрібні депутатські фонди, та спробував за рік до місцевих виборів відшукати ефективніший спосіб допомоги, орієнтуючись на іноземний досвід.
На законних підставах
Стаття 68 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» дає депутатам можливість створювати «цільові», тобто депутатські, фонди. Експерти кажуть, що виникли вони в Києві у 2000-х роках.
«Бо місто мало надлишок бюджетних коштів», – пояснює директор Інституту розвитку територій Юрій Ганущак.
Потім ініціативу перейняли інші міста. Відтоді депутати ухвалюють спеціальну соцпрограму, видатки на яку щороку закладають до бюджету.
Приміром, у Києві це відбувається в межах програми з розв’язання соціально-економічних проблем, виконання передвиборчих програм та доручень виборців. Окремо фінансується робота депутатських приймалень: гроші передбачено на зарплату двом працівникам, касове обслуговування, оренду приміщення, оплату комунальних послуг і технічне забезпечення. У підсумку кожен столичний обранець щороку розпоряджається загальною сумою близько мільйона гривень.
Ці кошти після затвердження бюджету міста потрапляють на рахунки громадських організацій та благодійних фондів, які виконують функції депутатських приймалень.
Але спершу кожен депутат має скласти план використання бюджетних коштів (напрямки діяльності: освіта, медицина, житлово-комунальне господарство та адресна матеріальна допомога), а після погодити його з міською радою.
Розмір має значення
Розміри таких фондів у різних містах України неоднакові – що багатше місто, то більший депутатський фонд. Столичний фонд – один із найбільших, і перед виборами його ще збільшують.
Більші фонди тільки в депутатів м.Дніпра. Щороку вони мали приблизно 2 млн грн на виконання доручень виборців і ще по 300 тис. грн – на матеріальну допомогу.
Для порівняння: у бюджеті Луцька передбачено лише 4,2 млн грн (по 100 тис. грн на кожного депутата), в Івано-Франківську – 2,9 млн грн (по 70 тис. грн на депутата), а у Вінниці – 1,6 млн грн (по 10-30 тис. грн на депутата).
Водночас є обласні центри, у бюджеті яких коштів на депутатські фонди взагалі немає. Наприклад, про відсутність таких Рух ЧЕСНО повідомили у відповідь на запит до Харківської міськради. Тамтешнім депутатам компенсують витрати, пов’язані з їхньою депутатською діяльністю, – щомісяця виплачують одну мінімальну зарплату. На це в бюджеті на 2019 рік передбачено 1,3 млн грн.
Парламентські вибори: фонди використали на всі 100%
Й у столиці, і в інших містах депутати найчастіше розподіляють ці кошти на власний розсуд. Так, у Києві більшість обранців віддає їх як соціальну допомогу, а в Луцьку – на освіту, спорт і ремонти в навчальних закладах.
Цікава ситуація у Вінниці. Там сума «депутатського фонду» виділяється із загальної суми видатків на надання матдопомоги містянам. Тобто депутати витрачають її фактично тільки на це.
У секретаріаті Київради кажуть, що для виділення грошей депутат повинен аргументувати потреби. У звітах міськради про використання депутатських фондів за дев’ять місяців 2019 року можна побачити, скільки коштів освоїв кожен обранець.
Усі гроші здебільшого вже втратили ті, хто балотувався до парламенту. Зокрема, це колишні столичні депутати, а нині парламентарі Ігор Кісільов, який пройшов до ВРУ від «Опозиційної платформи – За життя», і його колега з фракції Наталія Приходько. 560 тис. грн зі свого депутатського фонду Кісільов віддав як матдопомогу 399 людям, решту 49 тис. грн – на потреби ЖКГ. Приходько надала допомогу 403 містянам на 510 тис. грн. Ще 97 тис. вона спрямувала на освіту – імовірно, на школу №252, якій допомагала впродовж чотирьох років.
Так само 100% коштів витратив зі свого фонду заступник міського голови – секретар Київради Володимир Прокопів, який висувався в нардепи на мажоритарці від «Європейської солідарності», але програв. Він роздав допомогу 568 людям. Розмір його фонду становив 610 420 грн. Це значно посилило його кампанію.
Раніше Рух ЧЕСНО писав, що Прокопів увійшов до ТОП-20 за витратами на парламентську кампанію. Тобто додатково з бюджету депутат витратив на виборців суму, еквівалентну 5-й частині його виборчого фонду.
«Я був переконаний у перемозі. Розумів, що маю закрити всі свої обіцянки та зобов’язання перед виборцями, на які й витратив свій фонд. Було б не дуже добре, якби я став нардепом і не виконав своїх обіцянок. Погоджуюся з тим, що це радянський рудимент і це треба змінювати. Депутат не має підміняти собою роботу соцслужб. Але бувають випадки, коли дійсно людина не може отримати допомогу в соцзахисті», – каже Прокопів.
«Звісно, це дає перевагу над конкурентами на виборах, але, як показує досвід, ця перевага не є вирішальною. Думаю, що депутатські фонди ще певний час будуть застосовуватися. Можливо, до початку нової каденції, а можливо, їх скасують десь посередині наступної каденції. Депутатам столиці точно є що робити замість того, щоб міняти вікна в садках та роздавати допомогу», – додає секретар Київради.
Обранці, які знову балотуються, дуже часто використовують гроші з депутатських фондів як передвиборчу «гречку». Так, 2015 року депутат Київради Олег Костюшко, котрий повторно висувався до ради, роздавав виборцям по 500 грн готівкою.
Те, що можна розцінювати як підкуп виборців, Костюшко вважав за матеріальну допомогу.
Більшість чинних депутатів, які не брали участі в парламентських виборах, залишили гроші на грудень. Їм це вигідніше, адже місцеві вибори будуть 2020 року. Куди вони планують витратити ці кошти, відображено в розпорядженнях Віталія Кличка. Одним із них з бюджету було виділено та перераховано до депутатських фондів майже 355 тис. грн. Хтось до кінця року має намір спрямувати ці гроші на спортивний інвентар та меблі, хтось – на придбання новорічних подарунків для школярів і дошкільнят.
Витрачати бюджетні кошти на Новий рік, День знань і піаритися на дітях – це стандартний підхід депутатів місцевих рад.
Зокрема, Снігуронькою хоче бути Лариса Дегтярьова, депутатка з фракції «Солідарність», заступниця голови постійної комісії Київради з питань житлово-комунального господарства. На подарунки вона попросила майже 85 тис. грн.
2019 року вона як самовисуванка балотувалася до Верховної Ради (уперше й невдало). У Facebook є багато світлин, на яких зафіксовано «добрі справи» Дегтярьової: як вона відкриває дитмайданчик, улаштовує свято із солодкою ватою та мильними бульбашками, дарує чашки зі своїм зображенням, пригощає мешканців округу тортиками.
А ще вона катала виборців на катері, як і деякі інші депутати Київради.
Інші кандидати в депутати, які балотуватимуться наступного року, не матимуть доступу до бюджетних коштів. Відтак виникають нерівні умови конкуренції.
Те, чого на фото не видно, – роздавання матдопомоги. А між тим Дегтярьова витратила весь свій фонд, передбачений на це, – 330 тис. грн для 180 людей, тому більше просити не може.
Своїм розпорядженням Кличко дозволив виділити на матеріальну допомогу ще 500 тис. грн.
Про покарання за можливі зловживання міськими грошима наразі нічого не відомо.
«Добрі справи»
Більшість виборців переконана, що місцевий депутат має шукати джерела фінансування для виконання їхніх побутових прохань, і навіть не замислюється над тим, що кошти, за які здійснюється заміна вікон чи системи освітлення в під’їзді, облаштування дитячих майданчиків, є бюджетними. Цим користуються депутати: вони роблять «добрі справи» не від імені Києва, який, власне, сплачує за них, а від себе.
«Фонди – це серйозна форма політичного підкупу. Коли депутат щось купує в садочок чи школу, завжди демонструє, що це саме він допоміг: вішає банери зі своїм прізвищем, приходить на урочисте відкриття. Це особливо загрозливо, коли такі випадки відбуваються напередодні виборів – тоді чинний депутат опиняється в нерівних умовах з кандидатами», – наголошує директор Інституту розвитку територій Юрій Ганущак.
Такі іменні таблички можна побачити в кожному районі столиці.
«Так, інколи ці кошти допомагають оперативно вирішити ситуації. Приміром, коли в людини сталася пожежа. Інша річ, якщо депутати використовують їх з метою або самопіару, або «махрової корупції», коли гроші списуються під нецільові потреби, а потім з них фінансується депутатська рекламна діяльність», – каже член депутатської групи «Київська команда» в Київраді Костянтин Богатов.
Досвід Польщі
У сусідній Польщі в місцевих депутатів немає окремих фондів, куди бюджетні кошти потрапляють для соціальних потреб.
Адресну допомогу там надають спеціальні соціальні служби.
«Приміром, у Любліні є дві організації, зокрема Міський осередок допомоги сім’ї, – розповідає представник адміністрації міста Люблін Віктор Свінціцький. – Соцпрацівники цих організацій знають потреби містян, яким необхідна допомога, і за певною програмою забезпечують їх щороку. Гроші на таку адресну допомогу закладають у бюджеті міста».
Крім того, як на державному, так і на місцевому рівні існує механізм, що дає змогу захистити людей у різних екстрених ситуаціях. Для такої допомоги також передбачена окрема стаття в бюджеті, запитують її теж відповідні соціальні служби. Але відмінність у тому, що ці кошти вичерпуються, тому в певних випадках потрібно чекати на наступний рік.
Кожен депутат міської ради Любліна може ініціювати розгляд конкретного звернення на сесії. У разі потреби громадянин звертається або безпосередньо до свого міського депутата на окрузі, або до районного. Потім депутат з округу консультується з фракцією, і вони спільно вирішують, чи ця проблема є справді такою важливою, аби реагувати на неї. Якщо і фракція, і відповідна комісія погоджуються, тоді питання проводять через сесію міської ради.
«І це приклад типового місцевого самоврядування – влади від людей», – каже Свінціцький.
Бюджет на потреби виборців, якими опікуються депутати міської ради, не є великим. Якщо загальний бюджет міста сягає 2,5 млрд злотих (приблизно 580 млн євро), то цей фонд – приблизно 3 млн злотих.
Що ж стосується облаштування скверів, дитячих майданчиків, прокладання доріжок, то ці питання реалізують за кошти громадського бюджету: громадяни чи місцеві депутати готують проекти та подають їх на конкурс.
Окремо є можливості щодо культурних ініціатив: існують міські фонди, які можуть розділити з ініціатором витрати на виставку чи концерт. Щорічна сума на ці потреби становить приблизно мільйон злотих, а кожен учасник отримує десь 10 тис. злотих (2,5 тис. євро).
«У Польщі кажуть: папір прийме все. Ми можемо написати, що дали допомогу двом родинам на два мільйони злотих, а насправді взяти все на інші потреби. Тож з метою недопущення зловживань побудована система публічної опіки як на державному, так і локальному рівні. І ця система діє. Якщо людина чогось потребує, вона в більшості випадків це отримає», – підсумовує Свінціцький.
Можливості для України
«Депутатські фонди – це пережиток минулого, – певен депутат Костянтин Богатов. – Ті напрями, на які виділяють кошти депутатам, можуть не лише визначатися виконавчою владою, а й покриватися. Мова про допомогу школам, садочкам, бібліотекам. Підтримка малозабезпечених також повинна бути централізованою. Її не повинні отримувати тільки ті бабусі, які знають, що депутат щороку має гроші. Пріоритети повинна визначати громада, а не конкретний депутат».
Проте самостійно депутати від своїх фондів не відмовляться. Є лише поодинокі випадки. Так, у Херсоні 2016 року голова фракції «Самопоміч» Андрій Дмитрієв ініціював «Положення про депутатський фонд Херсонської міської ради». Він пропонував щорічно виділяти гроші кожному депутату для розв’язання нагальних проблем, з якими звертаються містяни до своїх обранців. Тобто 27 мільйонів загалом, і з них кожному по 500 тисяч. Рада проголосувала, але громадськість не погодилася – мер ветував рішення. І навіть після депутатських спроб повернутися до цього питання фонди не запровадили.
Заборонити бюджетне гречкосійство необхідно на законодавчому рівні. Для цього парламентарі мають внести зміни до закону «Про місцеве самоврядування в Україні».
Надавати чи не надавати матеріальну допомогу, мають вирішувати не депутати, а виключно органи соціального захисту, як у Польщі.
«Вони покликані займатися цим питанням професійно, – запевняє Ганущак. – Їхні працівники колегіально ухвалюють рішення, виходячи з досвіду й реального стану речей. А коли будь-який депутат хоч одному дасть матеріальну допомогу, ешелон прийде до нього – причому більшість не тих, які потребують. Будуть серед них і ті, кому відмовили в управлінні соцзахисту. Люди надзвичайно талановиті, аби обдурити державу. Тож матеріальна допомога абсолютно неефективна від депутата».
Погоджується з цим і депутат Київради Прохор Антоненко. Він каже, що інколи прохачі – інваліди, пенсіонери, військові – не приносять усіх документів і, на відміну від соціальних служб, чекають, що депутат повірить їм на слово.
«Є люди, які пишуть заяви всім 120 депутатам», – зазначає Антоненко.
Окрім того, надання матеріальної допомоги містянам – це додаткове навантаження.
«Цей процес забирає досить багато часу. Люди приносять документи, з кожним треба поговорити або мені, або помічникові. Далі з паперами працює бухгалтер», – пояснює депутат.
Що стосується допомоги закладам освіти чи виконання інших комунальних прохань, то їх мешканці також можуть адресувати відповідним установам.
«Невже в районних адміністраціях не знають, що в садочках і школах немає парт або не зроблені вікна? Знають, – веде далі Антоненко. – Крім того, є обмеження, наприклад, з купівлі техніки – 6 тис. грн. Тож ані холодильник, ані комп’ютер для садочка не придбаєш. Тому ці кошти було б легше використовувати з бюджету, а не давати депутатам».
Коли з’являться депутати районних рад, вони зможуть перебрати на себе частину повноважень.
А ще громадяни можуть подавати свої ініціативи на конкурс громадських проектів.
А поки що кожен місцевий депутат вирішує сам для себе, піаритися за бюджетні гроші напередодні виборів або ж тихо розподіляти їх, зважаючи на потреби виборців і виходячи з власної позиції. Хтось твердить, що ніколи не бував на святі останнього дзвоника в тих навчальних закладах, яким допомагав бюджетним коштом, а хтось детально звітує, кому й чому надав матеріальну допомогу та в якому куточку району поставив дитячий ігровий майданчик.
2020-й – рік виборів, і вкрай важливо, аби всі кандидати були в рівних умовах, а не піарилися бюджетним коштом.
