Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Головна — Політика — 29 березня 2021, 12:15
Нова воєнна доктрина. Яку стратегію оборони реалізовуватиме Україна
25 березня президент Зеленський увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони від 25 березня 2021 року «Про Стратегію воєнної безпеки України». Тобто затвердив нову воєнну доктрину держави – відкритий документ, який сповіщає суспільство та іноземні держави про те, у який спосіб Україна боронитиме себе від ворогів.
Цікаво, що минув майже рік із моменту публічного представлення першої, або попередньої версії нової воєнної доктрини – влада розмірковувала з травня 2020 року. А попередніх варіантів документа фахівці нарахували аж п’ять… Що, напевно, свідчить про неоднозначність підходів у питанні організації оборони всередині чинної влади.
Відомо також, що значна роль у підготовці документа належить саме Національному інституту стратегічних досліджень (як, до речі, і в підготовці попереднього документа – Стратегії національної безпеки України). Як відомо й те, що значна частина зауважень і пропозицій НІСД не увійшла в остаточну версію. Обиралися більш м’які та більш обережні формулювання. Хоча не можна не визнати важливим, що Російська Федерація визнана в документі «воєнним противником України, який здійснює збройну агресію проти України», а також те, що головним безпековим аспектом у воєнній сфері доктрина визначає «розв’язану Російською Федерацією гібридну війну проти України».
Фото: facebook.com/pressjfo.news
З іншого боку, фахівці в галузі безпеки нагадують: за часів президентства Януковича Україна мала дуже пристойні й правильні документи в галузі оборонного планування, а деякі позиції в них були виписані ідеально. Однак розрив між написаним і виконаним виявився приголомшливим.
Як би там не було, поява нової Стратегії воєнної безпеки України (СВБ) є важливою подією, яка дозволить розгортати далі оборонне планування. Цей документ довгострокового планування має стати основою для розробки Стратегічного оборонного бюлетеня й Плану оборони України. Підготовку Плану оборони особливо критикували фахівці. Зокрема, Іван Апаршин, який свого часу був долучений до підготовки ключових рішень у галузі безпеки і оборони держави, а до травня 2020 року був генеральним директором Директорату з питань національної безпеки та оборони в Офісі президента України, восени 2020 року зазначив, що підготовку першого в історії держави Плану оборони України зірвано тому, що «Офіс президента не хоче називати Росію ворогом».
Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Facebook Twitter
Фото: www.president.gov.ua
Нотатки на полях доктрини
Уперше всеосяжний підхід. В інформаційному повідомленні на офіційному сайті глави держави зазначено, що «такий стратегічний документ в Україні підготовлено вперше». І це правда. Бо вперше в історії України передбачено запровадження комплексного всеосяжного підходу до оборони України в умовах воєнної загрози національній безпеці, зокрема поєднання воєнних і невоєнних засобів для забезпечення воєнної безпеки України.
Але тут не можна обійтися без зауваження. А саме, говорячи про вершу версію цього документа, у травні 2020 року директор Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міноборони України Олег Меліхов зазначав: «Уперше в Стратегії воєнної безпеки ми застосовуємо для оборони держави принцип всеохоплюючої або тотальної оборони. Тобто до оборони країни буде залучено не лише сили оборони, а все українське суспільство і всі органи державної влади, які чинитимуть опір противнику на всій території України, застосовуючи всі форми й способи боротьби з дотриманням принципів і норм міжнародного права». Так от, слова «тотального» в остаточній версії не знайти, хоча воно є доктринах балтійських країн, Норвегії, Швеції. Очевидно, вирішили не дратувати Путіна, тим більше, що є кому в цьому світі називати хазяїна Кремля вбивцею.
Але, врешті-решт, не це гальмує підготовку всеосяжної оборони, де, нагадаємо, застосовується принцип «поєднання воєнних і невоєнних засобів для забезпечення воєнної безпеки України». Цей підхід має складові у вигляді «превентивних дій та стійкого опору агресору» – цілком слушні позиції. Відверто кажучи, принцип всеохопної оборони містить надзвичайно важливий психологічний чинник і може позитивно вплинути на формування національної ідеї – об’єднатися навколо необхідності організації належного опору ворожій Росії. Якби не деякі «але»…
Фото: пресцентр СБУ
Перше з них – реформування Служби безпеки України та створення на її фундаменті дієвого контррозвідувального органу. Та й законодавче закріплення цього. Зволікання прийняття закону про СБУ та продовження суміщення Службою правоохоронних функцій і контррозвідувальної діяльності суттєво підриває ідею превентивних заходів. Не кажучи вже про те, що це стає фактором зростання негативного іміджу влади, зокрема президента Зеленського, який ось-ось має відсвяткувати другу річницю своєї президентської каденції. І річ не тільки в тому, що зволікання глави держави в питанні реформування СБУ дає недругам вагомий козир – звинуватити його у нещирості. А й у тому, що він таким чином підкреслює розірваність суспільства та дезавуює революційність висунутої ідеї всеосяжної оборони.
Друге «але» не менш вагоме – воно стосується розвитку системи територіальної оборони (ТрО) та також законодавчого закріплення ідеології «захисту своєї землі». Нагадаємо, що досі чіткого визначення завдань і функцій ТрО на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях не відбулося. Як не відбулося оптимізації розподілу повноважень посадових осіб органів військового управління ЗС України й органів державної влади щодо керівництва ТрО. Залишилися непримиренні суперечності і з порядком підпорядкування та фінансування ТрО. Не розв’язана і головна проблема – розмежування Збройних сил України і Військ територіальної оборони.
Уточнення та удосконалення пріоритетів. Нова воєнна доктрина передбачає «застосування всіх форм і способів збройної боротьби з агресором, зокрема асиметричних та інших дій для оборони України». Дуже важливо, що чинна влада визнає за необхідне орієнтуватися саме на асиметричний потенціал. Бо Україна справді не має шансів на успіх в умовах лінійного «зіткнення в полі». Не менш вдало виписані й самі пріоритети і порядок їх згадування: «Розвиток систем управління військами та зброєю, військово-морських спроможностей, протиповітряної оборони України, авіації, ракетних військ та артилерії, систем розвідки, радіоелектронної боротьби». Згадано в документі і «професійний особовий склад Збройних сил України», і «сучасне високотехнологічне озброєння», а теза про «прискорену професіоналізацію Збройних сил України» не може сприйматися інакше, ніж намір чинної влади створити на базі ЗСУ сучасне професійне військо.
Фото: пресслужба Турчинова
Щодо реалізації таких амбіційних декларацій, то, очевидно, головні висновки можна буде зробити вже наприкінці поточного року. Зокрема, побачити, чи з’явиться в Україні програма створення професійної армії, чи отримають ЗСУ перший дивізіон ракетних комплексів «Нептун», чи просуватиметься питання автоматизації управління військами, що у СВБ визначена першим пріоритетом у сфері високотехнологічного переоснащення армії. Чи справді в Україні будуть здійснені кроки у напрямку розвитку систем ППО, удосконалених ракетних комплексів та ударних безпілотних (безекіпажних) платформ?
Фото: president.gov.ua
Бо саме «розвиток ракетного озброєння визначених класів і типів» означено в доктрині як «один з основних засобів стримування противника». До речі, із бюджетом на переозброєння на рівні 22,7 млрд грн (як у 2021 році), Україна не має жодних шансів купувати потужні іноземні системи ППО, однак може вкладати у розробки власних. Саме за рахунок технологій і докорінних змін у підходах до розвитку армії Україна має шанс здійснити гіперстрибок і побудувати оборонний потенціал на нових технологічних принципах. Але на підставі СВБ мають бути розроблені держпрограми із чіткими термінами та відповідальними за їхню реалізацію. Без таких рішучих, упевнених кроків і політичної волі вже ухвалені Стратегії залишатимуться не більш ніж деклараціями про наміри.
Шлях до НАТО – довга дорога в дюнах. Реалізація Стратегії сприятиме інтеграції України у євроатлантичний безпековий простір і набуттю членства в НАТО. Так зазначено в повідомленні ОПУ. Це, безумовно, вірна та вивірена позиція. Хоча, на жаль, поки що вона відірвана від практичної площини. І річ не в тому, що НАТО з початку руйнації путінським Кремлем системи міжнародної безпеки у 2014 році демонстрував більше слабкостей, ніж сили (за винятком хіба що окремо взятої Туреччини та США часів уже президента Байдена). А в тому, що в нинішньому вигляді, без підготовленого воєнного важелю та із суто дипломатичною риторикою Київ залишатиметься для Альянсу пасивом, а не активом. А останній не наважиться узяти на плечі додатковий тягар.
Фото: EPA/UPG
Стримування агресії – різні погляди
Погляд чинної влади на стримування ворога в щойно ухваленій СВБ спирається передусім на такі чинники, як «готовність сил оборони України, національної економіки, населення та всієї держави до надання відсічі збройній агресії проти України, нарощування спроможностей системи протиповітряної оборони, створення цілісної системи територіальної оборони, вжиття превентивних заходів щодо протидії воєнним загрозам». Головне завдання – примусити ворога відмовитися від ескалації або припинити збройну агресію проти України».
Між іншим, фахівці вбачають у документі низку недоліків саме внаслідок його «розмитості» та відсутності чітких посилань на конкретні превентивні можливості. Зокрема, згаданий вище Іван Апаршин вважає, що більш аргументований та рішучий підхід до підготовки оборони мав би передбачати сповіщення ворога (тобто чітку артикуляцію в доктрині) про таке: «Перше – про можливість превентивних ракетних ударів! Для чого Україні ракетні програми, якщо вони не забезпечуватимуть застосування ракетної зброї до перетину противником кордону – адже війна розпочнеться для України не з перетину кордону, а набагато раніше. Друге – чому у документі нічого не вказано про превентивне застосування Сил спеціальних операцій – з метою недопущення агресії?! Третє – чому доктрина мовчить про Білорусь, яка сьогодні вже є зовсім іншою державою? І ще одне: майбутня війна взагалі не передбачає використання солдата строкової служби». Він додає, що, «за великим рахунком, військово-політичне керівництво мало б розглянути й на останній випадок таку опцію, як знищення таких стратегічних об’єктів, руйнування яких могло б призвести до надзвичайних руйнувань та наслідків для ворога. Такі об’єкти є, а за часів СРСР такі плани розроблялися».
Але поки що СВБ залишається занадто поміркованою та спрямованою на якесь надзвичайно віддалене майбутнє. Команда Зеленського не вірить у застосування Кремлем саме воєнного важелю. На жаль…
І що справді погано, то це відсутність непублічних фахових обговорень документа на етапі його формування, як і відсутність публічного представлення цього документа суспільству, з відповідними поясненнями та аргументами. Щоб було менше припущень і різних інтерпретацій.
Нова доктрина, серед іншого, вказує, що «самооборона від агресії не має на меті досягнення воєнного паритету з Російською Федерацією, що призвело б до надмірної мілітаризації держави». Це справедливо лише наполовину, виглядає дещо інфантильно і свідчить про неготовність військово-політичного керівництва будувати справді сучасну систему оборони. Яка ґрунтувалася б на всеосяжному використанні новітніх технологій, створенні умов для гіперстрибка в переозброєнні та у формуванні асиметричного потенціалу держави.
Отже, вагомий документ у нас з’явився, і це позитивно, бо може стати новим відліком часу. Однак шлях до «зубастої» воєнної доктрини, як видно, ще неблизький.
Фото: Lb.ua Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Темы: Росія, Білорусь, оборона, військова доктрина, територіальна оборона, Володимир Зеленський, Іван Апаршин Facebook Twitter
