Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Гарант не має права робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов’язку принципала, а зобов’язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.
На цьому наголосила об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 17 травня 2024 року у справі № 910/17772/20.
ОП КГС ВС відступила від висновку, зробленого об’єднаною палатою КГС ВС від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, зокрема, що під час вирішення спору про існування обов’язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією.
За обставинами справи
Гарант відмовив бенефіціару в задоволенні вимог за банківською гарантією, посилаючись на закінчення строку її дії. Кредитор (бенефіціар), не погоджуючись із відмовою гаранта, подав позов про стягнення грошової суми відповідно до виданої банком гарантії.
У позові посилався на те, що відповідач порушив умови банківської гарантії в частині сплати повної суми гарантії забезпечення виконання зобов’язання у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань ТОВ за договором поставки.
Господарський суд м. Києва відмовив у задоволенні позову.
Північний апеляційний господарський суд скасував це рішення та ухвалив нове – про задоволення позову.
Зокрема, апеляційний суд вказав на помилковість висновків господарського суду, що внаслідок ненадання позивачем доказів на підтвердження порушення ТОВ зобов’язань за договором поставки виключається обов’язок у гаранта сплатити кошти за банківською гарантією.
Правові висновки об’єднаної палати КГС ВС
Забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов’язання, незалежне від зобов’язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов’язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов’язання виконанням, гарант не має права. Об’єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником; гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, це слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов’язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням чи з інших підстав, є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов’язок гаранта щодо сплати відповідної суми за гарантією. Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією (частина 3 статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов’язання, а отже, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов’язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того самого бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того самого принципала у зв’язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках. Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов’язанням, так і за незалежною від цього зобов’язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов’язанням, то, пред’явивши вимогу гаранту, отримає виконання. Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов’язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то це є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини 1 статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він має право звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України.
Тож ОП КГС ВС зробила висновок, що норми ГК України та ЦК України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов’язання гарантією та її правова природа, слід розуміти таким чином, що гарант не має права робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов’язку принципала, а зобов’язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов’язання боржником.
Читайте також: АП ВАКС залишила в
силі арешт майна колишнього мера м. Одеси
