Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
> Ілля Шевченко,
співкеруючий партнер ЮК «АРМАДА»
В умовах війни, напевно, важко чекати від економіки України стрімкого зростання. Тому теза про те, що кількість проблемних заборгованостей наразі є досить суттєвою, навряд вас здивує.
Але давайте додамо трохи конкретики. За даними НБУ, станом на 1 квітня 2024 року частка непрацюючих кредитів (NPL) у банківському секторі становила 36,1% від їх загальної кількості.
Розшифровуємо. Непрацюючий кредит – це той, прострочення за яким перевищило 90 днів (є ще варіанти, але їх випустимо, щоб не ускладнювати). Тож кожен третій кредит наразі є непрацюючим.
Задля справедливості зазначимо, що наразі статистика трохи покращилась, адже ця частка зменшилась на 1,3% порівняно з показником на початок року. Але кількість непрацюючих кредитів все одно залишається шаленою.
Тому питання проблемної заборгованості наразі не просто абстрактне питання, яке можна відкласти на майбутнє. Це системна проблема, яка зумовлює великі фінансові ризики для вашого бізнесу. І працювати з нею потрібно вже зараз.
У цій публікації ми розглянемо переваги системного проактивного підходу до врегулювання проблемної заборгованості, який дасть вам змогу значно зменшити ризики та налаштувати бізнес-процеси таким чином, щоб мінімізувати потенційні фінансові втрати.
Які ризики спричиняє реактивний підхід до проблемної заборгованості?
Спочатку давайте поговоримо про реактивний підхід – досить типовий, на жаль, формат врегулювання проблемної заборгованості в Україні.
Ви постачили товар, припустимо, на 10 мільйонів гривень з оплатою протягом 30 календарних днів після постачання. Ваш контрагент прийняв товар, строк оплати вже сплив, але коштів немає. Ви чекаєте декілька днів, потім телефонуєте контрагенту і чуєте, що є певні технічні негаразди, через які платіж затримується. Але все скоро владнається, і оплата зайде буквально через декілька днів.
І так – декілька тижнів. Після чого боржник зізнається, що у нього виник форс-мажор. Клієнт, для якого він і замовляв у вас цей товар, не розрахувався, тож поки що можливості закрити оплату за вашим контрактом немає (до речі, за українським законодавством це не форс-мажор. – Прим. автора). Щойно гроші зайдуть, у той самий день оплату буде здійснено.
Так проходить ще декілька місяців. Боржник перестає брати слухавку, і ви все ж таки звертаєтесь до юристів. У судовому процесі з’ясовується, що видаткова накладна в графі «отримувач» містить підпис комірника, який працював у боржника неофіційно. І довіреності на отримання товару в нього, звісно, не було.
Інколи історія може завершитись вже на цьому етапі, і досить сумно для кредитора. Втім, припустимо, що ваші адвокати – величезні молодці та змогли отримати для вас позитивне рішення.
Після цього відкривається виконавче провадження. Але через декілька місяців виконавець вказує, що, на жаль, коштів у боржника немає. А єдиний ліквідний актив – складські приміщення під Києвом – боржник продав декілька місяців тому. І вас чекає ще один судовий процес, цього разу – про визнання договору купівлі-продажу цих складських приміщень фраудаторним правочином.
Висновок дуже простий: реагувати на проблему після того, як вона набрала обертів, – не найефективніший шлях. Радимо застосовувати до цих питань системний проактивний підхід. Він дає набагато кращий результат.
Системний підхід до врегулювання проблемної заборгованості: що це і навіщо він потрібен
Системний підхід до врегулювання проблемної заборгованості – це завчасне налаштування бізнес-процесів таким чином, щоб мати змогу:
мінімізувати ризики появи проблемної заборгованості; в разі її виникнення виявляти проблему на ранньому етапі; обирати оптимальний шлях врегулювання заборгованості – в переговорному чи примусовому порядку; швидко та ефективно реалізовувати обрану стратегію.
На наше глибоке переконання, системний підхід має охоплювати:
якісну попередню перевірку контрагентів; регулярний моніторинг поточного стану контрагентів та завчасне виявлення факторів ризику; аналіз боржника та заборгованості одразу після її виникнення. Важливо! Це треба робити одразу, а не через декілька місяців перемовин. Як мінімум, тому, що це дасть вам змогу якісно побудувати стратегію на ті самі перемовини; розробку комплексної стратегії врегулювання заборгованості (перемовини чи примусове стягнення, превентивні заходи для зменшення ризиків тощо); ефективну реалізацію обраної стратегії.
Як правильно робити попередній аналіз заборгованості та боржника
Цей етап можна порівняти з отриманням та аналізом розвідувальної інформації перед військовою операцією. Можна, звісно, і без цього, але результат буде непередбачуваним.
Попередній аналіз боржника та заборгованості одразу після її виникнення дасть вам можливість оцінити міцність своєї позиції в разі судового спору, завчасно виявити і виправити всі документальні недоліки, оцінити наявні активи боржника та перспективи стягнення грошей в примусовому порядку та завчасно виявити інші потенційні ризики.
Такий аналіз має містити три змістовні блоки:
аналіз документів. Тут радимо доручити юристам дослідити договір, виявити його потенційно слабкі місця, перевірити комплектність та належність оформлення первинної документації тощо. Якщо з документами проблеми, краще дізнатись про них ще до початку перемовин. І точно до початку судового процесу; аналіз боржника та його активів. Завдяки цьому ви зможете завчасно оцінити фінансовий стан боржника та шанси добровільного погашення заборгованості. А ще – отримаєте готову доказову базу на випадок, якщо боржник почне позбавлятись від свого майна. І звісно, зможете використати цю інформацію в перемовинах, наприклад, узгодивши додаткові гарантії за рахунок пов’язаних осіб (так, пов’язаних осіб та їхні активи також є сенс проаналізувати); виявлення факторів ризику. Це можуть бути зміни в майновому стані боржника чи його пов’язаних осіб, зміна учасників товариства, зниження активності господарської діяльності тощо. Найпростіший приклад – якщо побачите, що керівник та єдиний засновник вашого боржника перереєстрував все належне йому нерухоме майно на мати-пенсіонерку, – це точно привід задуматись.
Шляхи врегулювання проблемної заборгованості: перемовини чи примусове стягнення?
Отримали всю можливу інформацію про боржника та перевірили, що заборгованість зафіксована надійно? Настав час обирати шлях врегулювання цієї заборгованості.
Усі можливі шляхи можна поділити на дві умовні групи: переговорне та примусове врегулювання.
До переговорного врегулювання можна віднести всі процедури, які потребують досягнення домовленості обох сторін. Це можуть бути, власне, перемовини, медіація, взаємозалік, реструктуризація боргу та інші формати.
Примусове врегулювання також може бути здійснено в декількох варіантах, залежно від обставин (отримання виконавчого напису, наказне чи позовне судове провадження, процедура банкрутства тощо).
Який варіант обрати? Безумовно, той, що приведе вас до бажаного результату. Якщо заборгованість дійсно «випадкова» та обумовлена певними тимчасовими ускладненнями, питання може бути швидко вирішено в переговорному порядку. Якщо ж є підстави вважати, що боржник просто тягне час, – не зволікайте та йдіть до суду.
До речі, досить часто оптимальним шляхом є поєднання обох форматів. Тривалий судовий процес та невідворотна перспектива стягнення, крім боргу, ще 20-40% додаткових витрат можуть бути залізобетонним аргументом для досягнення домовленості та підписання мирової угоди.
Наведемо декілька принципів успішного врегулювання заборгованості в переговорному порядку:
якісна попередня перевірка боржника та заборгованості. Це дасть вам змогу проводити перемовини впевнено, маючи на руках всю необхідну інформацію; врахування інтересів обох сторін. Так-так, інтересів боржника також. Якщо досягнення домовленості не буде нести для боржника жодної вигоди, він буде схилятись до обрання варіанту із затягуванням процесу, позбуттям активів тощо; додаткові гарантії від боржника. Тут ми маємо на увазі не усні запевнення, що протягом місяця все вирішиться. Будемо відверті: один раз зобов’язання вже було порушено. І ви пішли боржнику на поступки. Тож цілком справедливим буде вимагати від боржника надати додаткові гарантії виконання зобов’язання. Залежно від ситуації це можуть бути як найпростіші варіанти (гарантійний лист із визнанням заборгованості чи підписаний акт звірки), так і більш складні (договори поруки, застави тощо). Якщо боржник відмовляється надати такі гарантії, то чи впевнені ви в тому, що він має на меті погасити свою заборгованість? документальна фіксація досягнутих домовленостей. Робіть це обов’язково. Домовились про відстрочку чи розстрочку заборгованостей – укладіть додаткову угоду, в якій пропишіть графік платежів та додаткові гарантії на випадок невиконання.
Що стосується оптимальної стратегії примусового врегулювання, тактики судових процесів, оскарження фраудаторних правочинів, банкрутства та інших складових цієї процедури, то це питання дуже індивідуальне. Така стратегія залежить від багатьох факторів, тож навряд її можна уніфікувати та вмістити в одну статтю.
Висновки
Важкі часи вимагають комплексних рішень. Реактивний підхід до питання проблемної заборгованості є недостатньо ефективним та значно збільшує ризики для вашого підприємства. Неважливо, розглядаєте ви перемовини чи примусове стягнення. І той, і той формат буде реалізовано набагато ефективніше, якщо ви спочатку проведете якісний аналіз боржника та заборгованості. Регулярний моніторинг стану ваших контрагентів та завчасне виявлення факторів ризику – запорука стабільного фінансового стану вашої компанії. Обравши формат переговорів, враховуйте ключові принципи, зазначені в цій статті. Зокрема, й дотримання інтересів обох сторін угоди. Після досягнення домовленості зафіксуйте її документально та отримайте від боржника додаткові гарантії виконання зобов’язання.
