Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Головна — Політика — 23 серпня 2021, 11:30
Українська незалежність і кримські мажоритарники у Верховній Раді
За час відновлення незалежності України та до окупації українського півострова Росією депутатами-мажоритарниками у Верховній Раді від виборчих округів АР Крим було 82 нардепи. Однак кримські політики обирались у різний час до парламенту України і за списками партій.
Упродовж цього часу політики в Криму для отримання тимчасової вигоди під час виборів багато років поспіль спекулювали на темі мови, ностальгії за “совком”, лякали вигаданою загрозою українських фашистів та іншими маніпуляціями.
Натомість центральна влада вдавала, що не помічає відвертого сепаратизму, не відповідала на провокації і своєю мовчазною згодою, а іноді активним сприянням лише посилювала проросійських політиків, які у 2014-му радо вітали окупаційні війська РФ у Криму. Парадоксально, однак те, чим лякали жителів півострова, не сталося, натомість окупантами виявилися ті, хто найбільше кричав про загрозу. Очевидно, що підготовка окупації Росією Кримського півострова розпочалася давно, а події 2014 року стали апогеєм заздалегідь спланованої спецоперації.
За час окупації український півострів зі статусом автономної республіки, який був символом морського відпочинку, перетворився на черговий депресивний регіон, який Росія використовує як військовий полігон і локацію терору місцевого населення.
Бачимо, як обіцянки кримських нардепів у програмах до Верховної Ради про “Крим як перлину України”, “квітучий і заможний” півострів, залучення мільйонних інвестицій і новітніх технологій у результаті вилились у занепад півострова і тотальну кризу.
До 30-річчя відновлення незалежності України та до проведення Кримської платформи Рух ЧЕСНО вирішив нагадати, хто і як обирався до українського парламенту за виборчими округами з Кримського півострова, як ці депутати працювали і якою була їхня політична трансформація.
Фото: ЧЕСНО Олександр Саліженко, Парламентський аналітик Facebook Twitter
Кримські мажоритарники
У I скликанні ВРУ було 22 нардепи від АР Крим і міст Севастополь і Сімферополь. Майже всі вони на час обрання були членами Компартії, більшість — росіяни за походженням, народились у Росії, навчались там, працювали чи проходили службу.
Єдиним нардепом І скликання ВРУ з Криму, який переобрався, став Сергій Куніцин, він також був нардепом у VIІ скликанні, йшов за списками “УДАРу”, а у VІІІ скликанні — від БПП.
У VІІІ скликанні вибори в Криму не проводилися, однак Юлія Льовочкіна, Вадим Новинський і Олександр Нечаєв обралися до ВРУ від “Опозиційного блоку”, а в парламент ІХ скликання Льовочкіна обралася за списками ОПЗЖ, натомість Новинський пройшов у мажоритарці в Донецькій області від “Опоблоку”.
Щодо гендерного представництва депутатів від Криму у ВРУ, то лише у ІІ скликанні з’явилися жінки, депутаток було п’ять, серед них, зокрема, була вперше обрана як безпартійна Ніна Карпачова, яка згодом багато років поспіль працювала уповноваженою Верховної Ради України з прав людини.
У ВРУ ІІІ скликання від АР Крим уперше обрали представника кримськотатарського народу Рефата Чубарова, який балотувався як безпартійний самовисуванець, а в парламенті увійшов до фракції Народного руху України. Перед тим Чубаров працював заступник голови Верховної ради АР Крим.
Крім нього, у цьому скликанні був обраний Мустафа Джемілєв як позапартійний депутат у багатомандатному загальнодержавному окрузі за номером 9, однак потім також приєднався до фракції НРУ як №29 у списку. Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров стали першими представниками кримськотатарського народу в українському парламенті.
Фото: Історична правда Лариса Богораз, В’ячеслав Чорновіл, Мустафа Джемілєв, Вацлав Гавел.
Саме Джемілєв серед кримських нардепів найбільше – сім скликань поспіль – працює у Верховній Раді, а в останньому працює без помічників.
Уже у Верховній Раді ІІІ скликання, крім комуністів, також з’являються кримські нардепи від новоствореної на той час партії Віктора Медведчука СДПУ (о) – батько та син Анатолій та Ігор Франчуки, які балотувалися як самовисуванці, однак після проходження до парламенту приєдналися до фракції СДПУ (о). Анатолій Франчук перед тим працював прем’єр-міністром Уряду АР Крим (1994–1996) та головою Ради міністрів Криму (1997–1998).
Після окупації Криму 2018 року невідомі увірвалися в будинок експрем’єра, зв’язали його, побили і пограбували. За словами потерпілого Франчука, із сейфів вкрали приблизно мільйон рублів, 137 тисяч доларів і багато золота.
Фото: Крим. Реалії Анатолій Франчук після пограбування.
Також у цьому скликанні ВРУ депутатом від Народно-Демократичної партії в Криму обрався Валерій Хорошковський, який згодом став олігархом, першим віцепрем’єр-міністром України та генералом армії. На час виборів Хорошковський працював радником і помічником прем’єр-міністра України Валерія Пустовойтенка, який був керівником політвиконкому НДП, а після скандальної відставки Павла Лазаренка в червні 1997 року очолив уряд.
До Верховної Ради IV депутати від Криму балотувалися переважно як самовисуванці, однак були представники КПУ та СДПУ (о). Також у цьому скликанні помітна міграція нардепів за час каденції між фракціями та групами. Наприклад, батько та син Франчуки знову переобралися як самовисуванці, однак у парламенті мігрували між фракціями СДПУ (о), “Єдина Україна”, “Довіра народу” та “Відродження”.
Фото: надано ЧЕСНО У 2012 році самовисуванець Володимир Шкляр писав у пресі оголошення, щоб мешканці Джанкоя дали йому можливість повісити рекламу, бо всі площі були віддані під регіоналку Олену Нетецьку, яка і перемогла на цьому окрузі
Фото: Надано ЧЕСНО Про кандидата Володимира Шкляра кримські ЗМІ писали тенденційно і лякали виборців “зв’язками” з партією “Свобода”
Депутатів у Верховну Раду V скликання обирали за пропорційною партійною системою. Тоді на парламентських виборах 2006 року в Криму перемогу здобула Партія регіонів із результатом 57,9% підтримки виборців. Однак скликання проіснувало трохи більше ніж рік, 5 червня 2007 року за указом президента Віктора Ющенка Верховну Раду V скликання розпустили через порушення конституційних норм формування коаліції депутатських фракцій.
На виборах до ВРУ VI скликання у вересні 2007 року в Криму також перемогла Партія регіонів, цього разу з результатом 61%. У цих двох скликаннях парламенту, наприклад, був обраний нардепом Павло Лебедєв, який згодом став міністром оборони України (з 2012 по 27 лютого 2014).
Фото: Надано ЧЕСНО Білборд Павла Лебедєва разом із представником РПЦ Халютою. Священник у 2020 році привітав незаконне голосування на території Криму за путінські поправки до Конституції РФ
У ВРУ V скликання його було обрано від Блоку Юлії Тимошенко (№73 в списку), а у ВРУ VІ скликання — від Партії регіонів (№121 у списку). До Верховної Ради VІІ скликання Лебедєв пройшов за округом №224 у Севастополі від Партії регіонів.
Фото: Надано ЧЕСНО Перед парламентськими виборами Янукович, звісно, відвідав Крим і пообіцяв “розв’язати йому руки”, “Крымский телеграфъ” № 204 (41), 25 жовтня 2012 року
Після втечі Віктора Януковича Лебедєв виїхав з України ще до офіційної відставки. Був у Кремлі на зібранні з нагоди початку тимчасової окупації Криму Росією.
На парламентських виборах 2012 року в Севастополі, крім Лебедєва, також обрався майбутній автор сумнозвісного мовного закону, згодом визнаного КСУ неконституційним, Вадим Колесніченко. Однак Колесніченко обирався раніше за списками Партії регіонів до ВРУ V та VI скликань.
На проміжних виборах 2013 року вперше також обрався Вадим Новинський від Севастополя, який за рік до того отримав українське громадянство.
Фото: Надано ЧЕСНО Віктор Янукович перед виборами представив президента ФК “Севастополь” Вадима Новинського на відкритті мосту і зазначив, що кандидат побудує в Севастополі новий стадіон
Фото: Надано ЧЕСНО Білборди в кольорах російського триколора кандидата Вадима Новинського в Севастополі
У «день тиші» Новинський агітував концертом на площі Нахімова, зокрема піснями Йосипа Кобзона, який активно підтримував політику президента РФ Путіна щодо України, а згодом і терористичні угрупування в Донецьку, Луганську і Криму.
Фото: Надано ЧЕСНО Виступ Кобзона в Севастополі
Депутатки-мажоритарниці від кримських округів знову з’явилися у VII скликанні ВРУ. Зокрема, від Партії регіонів були обрані сестра олігарха Юлія Льовочкіна, Віталіна Дзоз, Олена Нетецька та Валентина Лютікова.
Фото: надано ЧЕСНО Кримські мажоритарниці також практикували роздачу ‘подарунків’ виборцям, у тому числі дітям у школах, проте місцеві чиновники не вбачали в цьому ймовірного підкупу та агітації — вони це розцінювали як “веление сердца” нардепа
Проте слід зазначити, що до Верховної Ради V та VI скликання за партійними списками Партії регіонів пройшли Ніна Карпачова, Олена Нетецька та Юлія Льовочкіна.
Фото: надано ЧЕСНО ‘Імпортний претендент’ — так Олену Нетецьку з Макіївки, яка перед обранням працювала в Донецькій облдержадміністрації, називали у кримських ЗМІ
Загалом за весь час від виборчих округів Криму до Верховної Ради було обрано дев’ять мажоритарниць.
Фото: Надано ЧЕСНО ‘Джинсове’ інтерв’ю ‘регіоналки’ Віталіни Дзоз за три дні до парламентських виборів, “Крымский телеграфъ” № 204 (41), 25 жовтня 2012 року
Депутати від Криму, як і інша частина фракції “регіоналів” у Верховній Раді у 2014 році після подій Революції Гідності та виборів Президента України вийшла з Партії регіонів і перейшли у новостворену депутатську групу “За мир і стабільність”.
Фото: Надано ЧЕСНО Щоденник для школярів, який розповсюджували в серпні 2013 року. Окрім звернення Віктора Януковича, окрема сторінка відведена на той час міністру освіти і науки України Дмитру Табачнику. На наступних сторінках внизу по черзі фігурують фотографії та програмні цілі голови Ради міністрів АРК Анатолія Могильова, нардепів Юлії Льовочкіної, Сергія Брайка, Віталіни Дзоз, Олега Парасківа, Олександра Нечаєва, Олени Нетецької, а також Григорія Груби і Валентини Лютікової.
Зі свого боку кримська депутатка від Партії регіонів Валентина Лютікова 18 вересня 2014 року на пресконференції заявила про складання з себе депутатських повноважень у зв’язку з участю в незаконних виборах в окупованому Криму.
До Верховної Ради VIІ скликання на парламентських виборах 2012 року в кримських округах пройшли майже всі представники Партії регіонів, лише Лев Миримський ішов від власної проросійської партії “Союз”, а в парламенті був позафракційним. Половина кримських мажоритарників цього скликання вже обиралася до Ради в минулі роки.
З 2014 року парламентські вибори на території окупованого Криму (округи 1-10) і Севастополя (округи 224, 225) не проводилися, як і в окупованих Росією округах у Донецькій і Луганській областях.
Обіцянки кримських нардепів
На сайті ЦВК опубліковано відомості про парламентські вибори після відновлення незалежності України лише з 1998 року, проте навіть за цей рік офіційних програм кандидатів від округів АР Крим немає – посилання на відомості кандидата видає помилку. Відтак дізнатися, що кандидати в нардепи обіцяли виборцям у цей період, із сайту ЦВК наразі неможливо.
На парламентських виборах 2002 року бачимо, що, наприклад, програма кандидата від лідера проросійської партії “Союз” Лева Миримського, якого пов’язували з кримськими ОЗУ, дуже коротка, написана з граматичними помилками та низкою русизмів. Очікувано, Миримський вимагав союзу з Росією та “Білорусією” та “рівняння” (?) статусу російської і української мови.
Фото: Надано ЧЕСНО Скриншот виборчої програми Лева Миримського, 2002 рік
Русизми та суржик були типовими помилками у програмах кандидатів у нардепи від Криму до Верховної Ради. Наприклад, прем’єр-міністр уряду Криму та керівник Ради міністрів півострова Анатолій Франчук у програмі окремим пунктом так визначив важливу роль церкви у важкий період: “В тяжкий для більшості народу період оплотом моральності стає церква. Основні релігіозні конфесії православія та ісламу сприяють вирішенню конфліктів”.
Фото: надано ЧЕСНО Скриншот виборчої програми Анатолія Франчука, 2002 рік
Своєю чергою член партії «Трудова Україна», голова Ради міністрів АР Крим, голова Фонду держмайна півострова Валерій Горбатов, який згодом став бізнес-партнером керівника окупованого Криму Сергія Аксьонова, також у програмі писав, що “кроки назустріч Росії повинні бути більш ефективними”, та виступав за статус російської мови в Криму. Ці елементи були майже в усіх кримських мажоритарників.
Водночас були й кандидати, які або намагались уникати питання мови, або ж узагальнювали свої програмні обіцянки так, щоб вони сприймалися максимально широкою аудиторією виборців. Так, у програмі кандидата від СДПУ (о) та голови Спілки юристів України Валерія Євдокимова йшлося про те, що його мета — створення сильної Української держави і навіть боротьба з корупцією.
“В умовах перехідного періоду як головні завдання її реалізації я розглядаю забезпечення гарантій прав і свобод людини, зміцнення демократичних основ суспільного життя, утвердження законності і правопорядку, подолання бюрократизму та корупції, зміцнення соціальної і національної безпеки і, на цій основі, – подолання відчуження влади від народу, відновлення довіри до неї людей”, – обіцяв Євдокимов.
Проте Євдокимов також у своїй програмі окремо визначив, що “релігія і церква – наші союзники у справі духовного оновлення українського суспільства”.
На парламентських виборах 2012-го кандидатка від Партії регіонів Віталіна Дзоз, яка очолювала Міністерство освіти і науки, молоді та спорту АР Крим, обіцяла сімферопольцям як «регіоналка» вибудувати «вертикаль справедливості» і реалізовувати програму президента Януковича.
Ексміністр-утікач Лебедєв у виборчій програмі 2012 року писав, що, враховуючи позаблоковий статус держави, потрібна “командна робота соратників потужної політичної сили”, яка “здатна захистити севастопольців від будь-яких зовнішніх та внутрішніх загроз”.
“Ми – команда Президента, тому робота з вирішення проблем севастопольців проводитиметься у тісній взаємодії з депутатами міськради й представниками севастопольської адміністрації, за допомогою активу Партії регіонів”, – йшлося в програмі кандидата в депутати на той час Лебедєва.
Парадоксально, але факт – у 2012 році Вадим Колесніченко в Севастополі агітував за ЄС. Він у своїй програмі писав, що через шлях євроінтеграції “почався відлік стратегічних змін в житті країни”. У ній він поєднував дифірамби президенту Януковичу та роботу над “подоланням корупції і бюрократизму”.
Фото: Надано ЧЕСНО Скриншот виборчої програми Вадима Колесніченка, 2012 рік
Уже згаданий лідер партії “Союз” Лев Миримський у 2012 році не згадував про російську мову та союз із РФ, натомість змістив свої обіцянки в соціальну тематику: ремонти будинків, будівництво майданчиків для дітей, реконструкцію доріг і навіть згадав про корупцію. “Влада повинна стати відкритою, доступною й ефективною!” – такими словами завершувалася програма Миримського “Турбота про всіх – відповідальність перед кожним!” у 2012 році.
Фото: Надано ЧЕСНО Виборча агітація Лева Миримського у 2012 році
Сестра на той час голови Адміністрації президента Януковича, “молодий політик молодої країни” Юлія Льовочкіна, яка балотувалася від Феодосії, у своїй програмі 2012 року обіцяла залучення європейського бізнесу та “найпотужнішу і динамічну кримську команду Партії регіонів”.
Фото: Надано ЧЕСНО Скриншот виборчої програми Юлії Льовочкіної, 2012 рік
А ще Льовочкіна була переконана, що “нарешті ми зможемо стати начальниками для влади, яку обираємо, змусити чиновника не панувати на нашій землі, а працювати сумлінно, як і личить найнятому народом службовцю”.
Вадим Новинський на проміжних виборах 2013 року обіцяв севастопольцям серед іншого розвиток туристичного потенціалу Криму та “створення умов для відновлення інтеграції України в економічний і культурний союз із Російською Федерацією, Білоруссю і Казахстаном”.
Фото: Надано ЧЕСНО Скриншот виборчої програми Вадима Новинського, 2013 рік
Проте вийшло все навпаки – Крим втратив туристичний потенціал, а Україна розпочала інтеграцію з ЄС.
Депутати-колаборанти і нагороди
Кримські депутати, зокрема ті, що після окупації Кримського півострова стали російськими колаборантами, досі мають українські нагороди. Наприклад, депутат першого скликання ВРУ, а згодом ректор Таврійського національного університету імені Вернадського Микола Багров привітав окупацію РФ Кримського півострова. Він мав низку українських нагород, у тому числі й найвищу державну нагороду Героя України. Після анексії Криму Таврійський національний університет імені Вернадського був перетворений у Кримський федеральний університет, а Микола Багров обійняв пост президента університету.
Він був на підписанні договору “про взаємодію” між КФУ і Російським інститутом стратегічних досліджень. Під час виступу на церемонії Багров сказав: “Я був першим керівником Верховної Ради Автономної Республіки Крим, і вже тоді можна було бачити в Україні ознаки нацизму. Зараз це нерідко переростає у відвертий фашизм. Велике спасибі президентові Володимиру Путіну, який допоміг, повернення Криму було проведено блискуче”. Багров помер у квітні 2015 року.
Ще один нардеп першого скликання ВРУ Сергій Цеков, який був керівником “Русской общины Крыма” та першим віцеспікером кримського парламенту, став першим членом Ради Федерації РФ від російської тимчасової окупаційної влади Криму, з 2008 року має звання заслуженого працівника місцевого самоврядування АРК. Сергія Цекова називають одним із “хрещених батьків” політики Сергія Аксьонова, адже саме він під час першого засідання в уже захопленій російськими окупантами будівлі Верховної ради АРК запропонував депутатам підтримати кандидатуру свого протеже на посаду керівника кримського уряду як узгоджену з Путіним.
Ексдепутатка VII скликання Валентина Лютікова, яку Рух ЧЕСНО ловив на кнопкодавстві у Раді, за рік до зради Україні отримала орден “За заслуги” III ст. – за “значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю”.
Депутат Верховної Ради Криму (1998-2006 рр.), її спікер (з 2002 по 2006 рік), тричі нардеп від Партії регіонів Борис Дейч, якого Рух ЧЕСНО також ловив на кнопкодавстві у парламенті, також має низку високих держнагород України, в тому числі й звання «Герой України» з врученням ордена Держави.
Фото: Надано ЧЕСНО
У 2010 році Борис Дейч голосував за ратифікацію угоди між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту Росії на території України. Під час Революції Гідності Борис Дейч підтримував антимайдан. Також як народний депутат України 16 січня 2014 року голосував за «диктаторські закони», а під час незаконного референдуму в Криму Герой України закликав об’єднуватися з Росією.
Екснардеп і міністр оборони Януковича Павло Лебедєв має нагороди України – медаль «За відзнаку у військовій службі» I ст. і звання «Заслужений економіст України».
Кримський нардеп Олександр Нечаєв, який балотувався до парламенту VII скликання від Партії регіонів, а у ВРУ VIII скликання від «Опозиційного блоку», у 2018 році був одним з 36 депутатів, що голосували проти закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.
Фото: Надано ЧЕСНО Виборча агітація Олександра Нечаєва у 2012 році
Нечаєв є членом політради ОПЗЖ.
Слід наголосити, що звання «Герой України» надає низку пільг і надбавку до пенсії. Після окупації Криму ці привілеї РФ формально залишила для українських героїв.
На жаль, процедура позбавлення державних нагород, у тому числі й звання «Герой України», складна і недієва. Спростити механізм депутати вже намагалися, але законопроєкт відхилили. Відтак героями після нагородження залишаються практично довічно навіть ті, хто став колаборантом в окупованому Криму.
Олександр Саліженко, Парламентський аналітик Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Темы: Віктор Янукович, Крим, Партія регіонів, Мустафа Джемілєв, Валерій Хорошковський, Ніна Карпачьова, окупація, Вадим Новінський, Павло Лебедєв, Рефат Чубаров, Сергій Куніцин Facebook Twitter