До 1 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу – з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.
Відповідно до висновку Великої Палати, викладеного у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 особа, яка до 1 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Велика Палата виснувала:
Закон № 1952-IV як акт цивільного законодавства повинен був прийматися відповідно до ЦК; сторони, укладаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна, не можуть відступити від положень ЦК; ЦК як основний акт цивільного законодавства (на момент виникнення спірних правовідносин) містив чіткі та зрозумілі положення щодо визначення умов та моменту виникнення права власності у набувача нерухомого майна за відповідним правочином, які в повній мірі відповідають принципу правової визначеності та принципу легітимних (законних) очікувань; ЦК (на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав необхідності державної реєстрації права на нерухоме майно та відповідно не містив відсилочної норми на положення Закону № 1952-IV.
Таким чином, Велика Палата відступила від свого ж висновку, викладеного у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц. Нагадаємо, у цій же справі Велика Палата висловилась щодо розподілу витрат на правничу допомогу.