Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
>Ігор Шавров,
керуючий партнер АО «Шавров, Галинський та Партнери» >Вадим Галинський,
партнер АО «Шавров, Галинський та Партнери» >Ірина Євстіфєєва,
радник АО «Шавров, Галинський та Партнери»
19 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/23588/23, провадження № К/990/38865/24 (ЄДРСРУ № 123151926), досліджував питання щодо правильності застосування норм матеріального і процесуального права у справі про коригування митної вартості товару.
Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 року у справі № 420/23588/23 скасував, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року залишив у силі.
Передовсім звертає на себе увагу сам факт проходження фільтру касаційного оскарження у справі незначної складності, яка була розглянута у порядку спрощеного провадження.
28 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду було відкрито касаційне провадження. Підставою касаційного оскарження зазначено п.1 ч. 4 ст. 328 КАС України, а саме неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та порушення норм процесуального права.
Крім того, оскільки справа була розглянута у порядку спрощеного провадження, то на підставі підпунктів «а» та «в» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України Верховний Суд визнав, що зазначена касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника.
Цікавим є і той факт, що за схожих підстав касаційного оскарження у справі № 420/9091/24 провадження № К/990/42271/24 (ЄДРСР № 123241518) Верховний Суд прийняв протилежне рішення щодо обґрунтованості підстав касаційного оскарження у справі незначної складності та ухвалою Суду від 22.11.2024 року відмовив у відкритті провадження з таких мотивів: «Оцінивши доводи скаржника, колегія суддів вважає, що вони мають загальний характер та не містять достатніх обґрунтувань, тому не можуть сприйматись судом, як виключний випадок, а ухвалені у цій справі судові рішення на поточний день не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її».
Отже, за результатом перегляду справи № 420/23588/23 колегія судів Верховного Суду дійшла висновків, викладених у постанові від 19 листопада 2024 року.
У цій справі підставами для коригування митної вартості товару митним органом було зазначено розбіжності у документах та відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складників митної вартості товарів.
1) У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо такої складової митної вартості товару, як вартість паковання або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов’язаних із пакуванням, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
2) Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Проте у наданих до митного оформлення довідках про транспортні витрати відсутнє посилання на договір перевезення.
3) Сума передплати за банківським платіжним документом не відповідає умовам, зазначеним у контракті.
Надаючи правову оцінку зазначеним у рішеннях твердженням щодо виявлених неточностей, Верховний Суд зазначив, що «у разі включення до ціни товару вартості паковання або пакувальних матеріалів та робіт, пов’язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару. За умовами Контракту, пакування не оплачувалося покупцем окремо від ціни товару, з огляду на що посилання відповідача на відсутність у поданих позивачем до митного оформлення документах будь-якої інформації щодо включення/не включення вартості паковання (пакування) до складових митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів є безпідставними».
Крім того, в частині підтвердження витрат на транспортування за відсутності у довідці про транспортні витрати посилання на договір перевезення Верховний Суд наголосив, що «наведений у Правилах (наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 599, «Про затвердження форми декларації митної вартості та Правил її заповнення) перелік документів не є вичерпним, на що вказує мовний зворот «можуть належати.
Чинним законодавством не встановлено типової форми довідки про транспортні витрати та не встановлено її обов’язкових реквізитів, з огляду на що суд визнав належними доказами розміру витрат на перевезення надані декларантом довідки про транспортні витрати»
Колегія суддів Верховного Суду оцінюючи умови оплати за товар, звернула увагу на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №815/329/17, згідно якої «фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені)».
Цей висновок корелюється з висновком у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 803/3649/15, відповідно для якого «у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. Отже, доводи митного органу в цій частині також не можуть бути покладені в основу рішення про коригування митної вартості товарів».
Верховний Суд також погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що «посилання відповідача в спірному рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС Держмитслужби України не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару за ціною договору.
Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС (Держмитслужби) України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості перевірити наявну у ній інформацію».
Зазначений висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах наведено також в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 820/17417/14, від 4 вересня 2018 року у справі № 818/1186/17, за якими «формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб’єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.
Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв’язку з чим така інформаційна база не містить всіх об’єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню».
Узагальнюючи наведене вище та зважаючи на практику Верховного Суду щодо застосування норм МК України, колегія суддів дійшла висновку, що встановлені судом першої інстанції обставини в комплексному аналізі наявних у матеріалах справи доказів підтверджують, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені митним законодавством, що вказує на правильність визначення ним митної вартості товару за першим методом. Натомість відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами правомірності спірного у справі індивідуального акта.
Своєю чергою, суд апеляційної інстанції, формуючи свої висновки щодо відповідності оскаржуваних індивідуальних актів, формально застосував норми права безвідносно до обставин цієї справи, при цьому належним чином (відповідно до визначених в оскаржуваних індивідуальних актах підстав) не обґрунтував, у чому полягає недостатність і неналежність наданих позивачем документів для цілей підтвердження митної вартості товару.
