Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Головна — Політика — 3 лютого 2024, 11:00 СпецтемаНова Країна
Виклики 2024 року для України: мобілізація, допомога від партнерів, парламентська криза, тиск на бізнес, скорочення населення
25 січня в рамках спецпроєкту LB.ua й EFI Group «Нова країна» відбулася дискусійна панель «2024: сценарії для країни». Цього разу гостями заходу були:
Давид Арахамія, керівник фракції «Слуга народу» у Верховній Раді; Ігор Ліскі, голова наглядової ради EFI Group; Павло Шеремета, ексміністр економічного розвитку і торгівлі України, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи; Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України; Олександр Корнієнко, перший віцеспікер Верховної Ради.
Спікери обговорювали виклики, які стоятимуть перед Україною 2024 року, та можливі сценарії їх подолання. Наводимо ключові тези гостей.
Валентина Мерещук, випускова редакторка Facebook Twitter LB.ua в Google News
Фото: Макс Требухов Під час дискусії «2024: сценарії для країни»
Мобілізація та вимивання людського ресурсу
На думку лідера фракції «слуг» Давида Арахамії, перше, з чим стикнеться Україна — необхідність ефективної мобілізації. Це пов’язано насамперед із запланованим масштабним поповненням російської армії.
«У березні планують перекинути в Бєлгородську область 200+ тисяч солдатів, які вже пройшли навчання. І з цим буде пов’язана і внутрішня наша повістка, і внутрішня криза. Це тема мобілізації, як її не намагаються уникати, але вона є і вона буде. Безумовно, тема мобілізації буде зачіпати всі інші сфери нашого життя. І економіку, і вимивання людського ресурсу. Людський ресурс — це буде головне у фокусі цього року», — переконаний депутат.
За його словами, масштабна мобілізація невідворотна, і відповідний законопроєкт Верховна Рада проголосує 6 лютого (дискусія відбулася до подання Кабміном нового законопроєкту про мобілізацію до Верховної Ради. — Ред.). Тим часом з Міноборони ведеться комунікація, як змінити упереджене, негативне ставлення суспільства до служби в армії.
«Багато людей реально сприймають це так: сьогодні ти отримав повістку, завтра тебе перевірила ВЛК, післязавтра ти в «учебці», там тебе ніхто не навчає, тобі раз дали постріляти з чогось, і післязавтра ти загинув на фронті. Такі випадки були, коли все відбувалося сумбурно. І через це люди кажуть, що не хочуть до такої армії. Зараз ми працюємо з Міністерством оборони, щоб була нормальна кампанія», — розповів Арахамія.
Фото: Макс Требухов Давид Арахамія
Такими заходами, на його думку, можуть бути:
● проходження народними депутатами, міністрами та їхніми заступниками військового вишколу в “учебках” зі звичайними людьми;
● розкриття справжніх втрат, яких Україна зазнала з часу повномасштабного вторгнення (Давид Арахамія запевняє, що вони куди менші, ніж думає суспільство. — Ред.);
● введення системи рекрутингу на кшталт американської, де кожен рід військ конкурує за мобілізаційний ресурс;
● упровадження смартмобілізації — де до уваги беруть скіли, навички, освіту, зайнятість людини.
«Не робити мобілізації не можна, ми всі це розуміємо. У такому разі повернемося на півтора року, коли російські війська будуть під Києвом. Тоді ми всі знову будемо готові мобілізуватися, але може бути запізно», — сказав представник «Слуги народу».
Також прозирає тенденція, відзначив Давид Арахамія, розколу суспільства у ставленні до війни й перемоги.
«У нас є прогноз, що суспільство може розділитися 50 на 50. Тобто половина людей, умовно, буде казати закінчувати вже, як є, чи в будь-яких компромісних сценаріях. Інша половина буде казати воювати до перемоги.
І з цим буде пов’язано багато викликів. Вони точно позначатимуться на всіх аспектах нашого з вами життя — соціальному, економічному, політичному.
Якщо є попит, з’явиться і пропозиція. З’являться політики, які будуть працювати на цей електорат і з цими меседжами. Зараз ця тема більш-менш табуйована, але я впевнений, що за пів року вона буде розтабуйована. І це для громадського суспільства в першу чергу буде великий виклик», — додав парламентар.
Парламентська криза
У парламенті немає єдності, зазначив лідер провладної фракції Давид Арахамія. Депутатів доводиться утримувати від складання мандатів.
«Наближається велика криза. Тільки в мене у фракції є 17 заяв на складання мандата. Тобто в нас уже 401 людина в парламенті. Ще одну ми відпустимо через медичні обставини. І 226 голосів з 400 дуже важко збирати, чесно кажучи.
Я знаю, що в інших фракціях теж є люди, які хочуть піти. Ми вирішили для себе, що не будемо давати голоси за складання мандатів. Тільки за медичними показаннями. А так більше ніяких умов, за яких ми будемо голосувати за складання мандатів, щоб зберегти парламент легітимним», — зазначив лідер фракції «слуг».
До того ж парламентські сили додатково розсварили розмови про можливе проведення виборів. І попри обіцянки, що до закінчення війни жодних виборів не буде, політичні сили у це не вірять і потрохи готуються, додав Арахамія.
Додатково ситуацію ускладнюють російська пропаганда щодо українських органів влади та незадоволення суспільства робою парламенту, відзначає перший віцеспікер Олександр Корнієнко.
Фото: Макс Требухов Олександр Корнієнко
«Це перший в історії парламент, який пересидів, давайте чесно… Люди вимагають: давайте вже зараз їх порозпускаємо. Це дражливо для суспільства, що парламент пересиджує. На це накладається, звичайно, російська пропаганда, мовляв, треба всіх депутатів розстріляти, в окопи відправити… А ще й чіпляються родові й неродові травми українського парламентаризму — неможливість домовитися, недовіра тощо», — наголосив віцеспікер.
«Та до перспектив, на які парламент може спиратися в цій непростій ситуації, я зарахував би все-таки розуміння невідворотності того, що доведеться працювати невідомо скільки — рік, два, ми не знаємо. І в ситуації, коли в штабах гуде активність, хоч 80% населення проти проведення виборів, усе-таки знаходити якісь точки дотику», — додав Корнієнко.
До того ж 2024 року парламент здебільшого ухвалюватиме законопроєкти, які є прямою вимогою західних партнерів.
«У рамках вступу в ЄС українські політики показали, що є якісь червоні лінії. Є якась велика мета, більша за політичні, локальні інтереси», — сказав віцеспікер.
Однак не всі голосування будуть такими результативними і згуртованими. По-перше, через те, що не буде чітких пакетів законопроєктів, як це було із сімома conditionals (вимогами для вступу в ЄС).
«Наприклад, для НАТО не існує жодних conditionals, це дуже політичний процес. Є вимога партнерів: хочете в НАТО — маєте вступати в ЄС. Це сформульовано дуже примітивно, але така вимога є. Немає якогось окремого треку для НАТО. Є три закони, якісь секторальні у сфері нацбезпеки, технічні речі», — зауважив Корнієнко. Тривають пакети щодо МВФ, Світового банку, додав він, де великий простір для маніпуляцій, правок, обговорень, які затягують ухваленням законів. Дається взнаки й недосконалість регламенту ВР.
Та попри це, сказав Корнієнко, є плани збільшити кількість засідань майже на третину — з 48 минулого року до 70 цього, повернутися до умовного календарного плану та зробити роботу Верховної Ради більш публічною, наскільки дозволятиме безпека.
Звикання до міжнародної допомоги, потреба в ключових реформах і залученні внутрішнього капіталу
В економічному спектрі загрозливим є звикання до міжнародної допомоги, наголосив ексміністр економічного розвитку і торгівлі України, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи Павло Шеремета.
Фото: Макс Требухов Павло Шеремета
«Міжнародні донори надали Україні допомоги розміром з наш ВВП. Мені важко в це повірити. Ви зауважили, що ми перестали говорити про план Маршалла? Краще його й не згадувати. Знаєте, чому? Тому що план Маршалла для країн-бенефіціарів передбачав допомогу на рівні 2,8% від ВВП. У середньому. Навіть для таких менших економік, як Греція та Австрія, це було 8%. Ми зараз говоримо, якщо взяти повністю всю допомогу, про 100% нашого ВВП. Нам треба бути вдячними. Ми вдячні. Нам треба домагатися допомоги далі, і ми це робимо. У цьому випадку честь і хвала нашим дипломатам і керівництву країни також», — сказав засновник Києво-Могилянської бізнес-школи.
На його думку, коли ця допомога поменшає, а згодом згасне взагалі, ми переживатимемо це як п’ять стадій прийняття горя: заперечення, злість, депресія, переговори і потім прийняття. Зараз ми на етапі заперечення, вважає Шеремета.
Однак Україна найкраще робить реформи, коли не має грошей, зазначив він. І кризу треба використовувати як можливість для проведення реформ.
Передовсім пенсійної, медичної та освітньої.
Фото: Макс Требухов Давид Арахамія та Павло Шеремета
«В Україні є великий внутрішній ресурс. Ми це бачимо по вулицях Києва. Ми це бачимо по площі Ринок у Львові, по центральних площах інших західноукраїнських міст. Ми бачимо достатньо велике споживання, що означає, що гроші в країні є.
Коли ми говоримо про мобілізацію людей, також повинні говорити про мобілізацію грошей. Інструментом такої мобілізації є заощадження — savings англійською мовою. Про це теж дуже мало в Україні говорять. І коли ми дивимося на передвоєнну статистику, заощадження і внутрішні інвестиції в країні є фатально низькими. Це 12–13%, тоді як нормальний рівень у світі — 25%. Для такої країни, як Україна, мало б бути 30%», — зазначив Павло Шеремета.
Українці не заощаджують, на його думку, бо впевнені, що держава платитиме їм пенсію. Від такого принципу треба відмовлятися, переконаний економіст.
«Це питання культури й розуміння того, що держава тобі не винна пенсію, якщо ти все життя працював у приватному секторі. Роль держави — витримати макрофінансову стабілізацію. Це в нас останній рік є», — сказав економіст.
Він вважає: населенню треба починати пояснювати, що варто звикати до думки про самостійне пенсійне забезпечення.
«Якщо ти все життя працював у приватному секторі, за пенсію відповідаєш сам, а не держава. І звикни до цього, будь ласка», — акцентував Шеремета.
Ще одним потрібним і важливим кроком, на його думку, є оптимізація видатків, зниження їх до необхідного рівня. Як приклад він навів сферу освіти, де оптимізації намагалися досягти об’єднанням університетів. Та через величезний спротив системи за рік цього так і не сталося.
Також краще від «заливання грошей державою в державу» працює залучення інвестицій, вважає Павло Шеремета.
«Тобто приватний бізнес, який залучає кошти з приватних джерел на тому самому Заході, на тому самому Сході, краще працює. Тому що вони рахують усе до копійки, до цента, у що ці гроші підуть. І цей канал треба використовувати».
І саме такі кроки: дерегуляція, лібералізація, стимулювання підприємництва — за підрахунками, дадуть 85% економічного зростання, запевнив економіст.
Побудова державного партнерства з бізнесом
Сильна економіка важливіша за будь-який інший фактор у країні, де триває війна, відзначив голова наглядової ради компанії EFI Group Ігор Ліскі. Тому що це побудовані заводи, які виробляють дрони, снаряди тощо; можливість купити будь-яку сучасну зброю й обладнання, додав він.
Фото: Макс Требухов Ігор Ліскі
Ефективна економіка, на думку бізнесмена, має такий вигляд:
«Ми повинні продати тезу, що через п’ять-сім років Україна буде в Європейському Союзі. Просто продати. Нам потрібно побудувати в кожній галузі по ефективному заводу.
Ми точно маємо стати ближчим до Європи постачальником усіх товарів. Забрати цю функцію в Китаю. Ми точно маємо стати більш просунутою, з більшою доданою вартістю країною, щоб зняти тиск з європейських фермерів, переробляти продукцію тут і вже постачати її готову.
І останнє — ВПК. Ми точно маємо стати виробником сучасної крутої зброї та відразу випробовувати її на фронті».
Але для цього, наголосив Ігор Ліскі, треба змінити суспільний договір, який склався у сфері бізнесу від здобуття незалежності і «тримається на організованому криміналі, коли заробляти можуть лише ті, хто має владу й силові ресурси». Хто купує вілли у Європі, де є правила гри й захист приватної власності, а до власної країни ставиться як до ресурсу.
Новий сучасний бізнес такі правила не влаштовують, акцентував голова наглядової ради компанії EFI Group.
«Бізнесу потрібен захист приватної власності, захист інтелектуальної власності, потрібна держава як партнер, яка його захищає від недоброчесної конкуренції, яка захищає на зовнішніх ринках, тому що складно завойовувати ринки, якщо держава тобі не допомагає», — відзначив Ліски. І додав: нові правила гри, де є білий бізнес, який створює робочі місця, який сам себе побудував, який зацікавлений у нових правилах гри, який хоче будувати нові підприємства, який хоче конкурувати в Європі, потрібні прямо зараз. Часу на зміну поколінь ми не маємо.
«Я хочу бути партнером. Я хочу, щоб мене поважали, а не просто щось знайшли, кинули за ґрати і потім доводять. А ти ходи, втрачай репутацію, втрачай гроші й не май узагалі ніяких планів», — зауважив бізнесмен.
«Вірю, що український бізнес, який залишився в цій країні, не здався, не закрився, не виїхав пробувати іншої долі за кордоном, і є ядром, на яке можна покладатися», — зазначив Ігор Ліскі.
Фото: Макс Требухов Під час дискусії «2024: сценарії для країни»
Депопуляція, висока смертність, старішання населення
З початку повномасштабного вторгнення, сказала директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України Елла Лібанова, за даними групи «Рейтинг», яка постійно моніторить ситуацію, українці ще жодного разу не висловилися, ніби вважають, що країна рухається в неправильному напрямку.
Фото: Макс Требухов Елла Лібанова
«Так, різниця між тими, хто вважає, що ми рухаємося в правильному напрямку, і тими, хто вважає, що в неправильному, зменшилася (61% проти 23% у вересні. — Ред.). Це правда. Ну а як вона могла не зменшитися у 23 році? Ну як? Але все одно різниця та, яка нам потрібна. Це дуже класний результат», — вважає соціологиня.
Також вона не погодилася з тезою Давида Арахамії про розкол суспільства.
«Ми втомилися від війни, і це нормально. І, скажімо, харків’яни втомилися значно більше, ніж ми тут (у Києві. — Ред.), просто тому, що їх нищать дуже сильно. Коли я дивлюся, як наші колеги з Академії наук там працюють, узагалі не розумію — як. Як можна було витаскати в підвал усі ці прилади і там працювати. Але працюють. Не бачу я втоми від війни в тому сенсі, що ми погодимося на будь-які умови. Що хочете зі мною робіть, але не бачу», — додала Елла Лібанова.
Та війна накладає свій негативний відбиток на населення. По-перше, відзначила директорка Інституту демографії, ніхто не знає статево-вікової структури населення. За її словами, більш-менш точно можна оцінити чисельність, але не статево-віковий склад. І цих даних не мають ні Держстат, ні соціологи.
Другий відчутний виклик — українці, які не повернуться з-за кордону. Таких, на думку Елли Лібанової, буде щонайменше половина із шести мільйонів, які виїхали після 24 лютого 2022 року. І це позитивний прогноз. На Балканах після війни повернулася лише третина.
Повернення українців додому ускладнюється ще й тим, каже соціологиня, що іноземні держави створюють їм такі умови, щоб вони залишилися.
«Вони (країни. — Ред.) дуже зацікавлені в такій робочій силі. За даними і німецьких, і польських дослідників, 70% наших жінок, які виїхали, мають вищу освіту. Вдумайтеся — 70%. Лікарі, які поїхали туди, працюють, скажімо, медичними сестрами. Але ж кваліфікація яка в цих медичних сестер? То Європа, котра старіє, буде собі на шкоду виганяти наших людей? Не буде», — зазначила Лібанова. І навела приклад Німеччини.
«Чому німці умовою отримання допомоги ставлять вивчення мови? Це неабиякі кошти, неабиякий час. Але вони це роблять. Не можна не розуміти, до чого це все веде. Чому я так погано оцінюю процес, коли з Польщі наші мігранти переїжджають передусім до Німеччини? Тому що ймовірність, що людина повернеться з Польщі, більша, ніж з Німеччини. Коли вона вже приїхала в Німеччину, знайшла там роботу, її дитина вчиться у школі, садочку чи в університеті, а тут усе зруйновано, їй важко повернутися. І кожен день війни працює на те, щоб менше людей повернулося. Вони адаптуються там, поки тут збільшується кількість руйнацій», — наголосила Елла Лібанова.
Фото: Макс Требухов Елла Лібанова
Неповернення біженців плюс майже гарантована відсутність бебібуму після війни призведуть до такого явища, як депопуляція населення, вважає професорка.
«Нас не буде 40 мільйонів. Тим більше не буде 52, як 1 січня 1993 року. Забудьмо про це. Ми можемо досягти 40 мільйонів населення? Можемо. Але шляхом потужної імміграції. Усі готові до цього? Що до нас приїдуть люди, масово приїдуть, абсолютно з іншою культурою, з іншою релігією, з іншим способом життя? Я не знаю. Не впевнена, що наше населення до цього готове», — зауважила Лібанова.
Вона додала, що українці не є ксенофобами, але й, за даними Інституту соціології Академії наук, не надто толерантні до інших національностей, оскільки ніколи не жили в поліетнічному середовищі.
«Тому якщо говорити про 40 мільйонів населення, треба людям пояснювати, що це будуть не тільки українці. Я маю на увазі українську політичну націю, не етнічну», — уточнила директорка Інституту демографії.
Із позитивних зрушень вода відзначила розробку Стратегії демографічного розвитку, яка направлена на:
● підтримку сім’ї та народжуваності;
● міграційний приріст;
● зниження смертності серед чоловіків (40%16-річних хлопців не доживають до пенсійного віку, серед жінок цей показник сягає 18%);
● адаптацію суспільства до старіння населення.
«Що б ми не робили, питома вага осіб старшого віку зростатиме. І до цього треба готуватися», — сказала Елла Лібанова. Тому літнім людям треба забезпечувати можливість жити довго й активно, заохочувати їх до цього. А суспільству слід змінювати ставлення до пенсіонерів як суцільного баласту.
Фото: Макс Требухов Учасники дискусії Валентина Мерещук, випускова редакторка Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram .fb_iframe_widget_lift { width: 100% !important; } Теми: Верховна Рада, економіка, депутати, бізнес, демографія, реформи, чисельність населення, Павло Шеремета, екс-міністр, Елла Лібанова, мобілізація, Арахамія Давид, Олександр Корнієнко, Нова Країна, Ігор Ліскі Facebook Twitter LB.ua в Google News
