Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду нагадав, що рішення про призначення прокурора у кримінальному провадженні ухвалюється у формі постанови, яку підписує службова особа. Про це повідомляє пресслужба ВС.
Суть справи
ВС залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у використанні завідомо підробленого документа (частина четверта ст. 358 КК України). Згідно із цією ухвалою було скасовано вирок суду першої інстанції щодо засудженої, а кримінальне провадження закрито у зв’язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою ст. 358 КК України.
Висновок ОП ККС ВС (постанова від 22 лютого у справі № 754/7061/15)
ОП ККС визнала необґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність апеляційним судом (зокрема, і доводи про те, що апеляційний суд надав неправильну та необґрунтовану оцінку доказам, покладеним судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, визнавши їх недопустимими через відсутність належних даних про повноваження прокурорів у кримінальному провадженні).
За змістом статей 36, 37, 110 КПК України рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, та в разі необхідності – групи прокурорів, що здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинно ухвалюватись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова повинна відповідати передбаченим КПК України вимогам до процесуального рішення у формі постанови, зокрема бути підписаною службовою особою, яка її ухвалила.
Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.