Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Законодавець конструює спільний заповіт таким чином, що заповідачами можуть бути тільки особи, які мають статус подружжя, а розпорядження може стосуватися лише майна, яке перебуває в правовому режимі спільної сумісної власності. Внаслідок цього виключається розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя і поширення на це майно правового режиму спільної сумісної власності.
Це слідує із висновків об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 183/4256/21.
В цій справі вирішувалося питання про те, який правовий наслідок розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя?
ОП КЦС ВС відступила від висновків від висновків, викладених у постанові КЦС ВС від 15 червня 2022 року у справі № 358/304/21.
За обставинами справи
Позивачка звернулася з позовом до спадкоємця за спільним заповітом подружжя про визнання цього заповіту недійсним у частині розпорядження правом на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку шляхом спадкування за законом.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що спірна земельна ділянка не може входити до спадкової маси за заповітом подружжя, у зв’язку із чим зазначена земельна ділянка підлягає спадкуванню за законом, а позивачка є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.
Міськрайонний суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним спільного заповіту подружжя внаслідок її необґрунтованості (оскільки відсутні підстави часткової недійсності). Натомість апеляційний суд вважав, що залучені не всі відповідачі, а тому в позові належить відмовити саме із цієї підстави.
Висновки об’єднаної палати КЦС ВС
ОП КЦС ВС змінила судові рішення в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову, зазначивши, що один із заповідачів за спільним заповітом подружжя не може оспорювати спільний заповіт у разі розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя і судам слід було відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним спільного заповіту саме із цієї підстави.
ВС сформував такі висновки:
З урахуванням свободи правочину та, зокрема, заповіту, особа чи особи можуть досить по різному здійснити розпорядження своїми права та обов’язками на випадок смерті. Проте, якщо подружжям обирається для розпорядження подружжям модель спільного заповіту, то їх волевиявлення «підкорюється» тим правилам, які законодавець встановив для спільного заповіту подружжя, зокрема, і щодо розпорядження тільки майном, яке перебуває в правовому режимі спільної сумісної власності. Нікчемність правочину чи його частини має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати із розширеного її тлумачення і мати імпліцитний характер. Тобто людина розумна і обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування нікчемності. Натомість відсутність вказівки про нікчемність правочину чи його частини в нормі закону не може зумовлювати такий «суровий» та «нищівний» наслідок для правочину як нікчемність. Для випадку розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя законодавець на рівні норми закону не передбачив нікчемність спільного заповіту подружжя в цій частині. Законодавець допускає оспорення заповіту саме заінтересованою особою (зокрема, спадкоємцем за законом або за попереднім заповітом, для відновлення чинності попереднього заповіту), а не самим заповідачем (чи одним із заповідачів за спільним заповітом подружжя). Тому конструкція оспорювання спільного заповіту подружжя, також не може бути застосована, навіть у разі розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя. Законодавець допускає оспорення «одноособового» заповіту саме заінтересованою особою (зокрема, спадкоємцем за законом або за попереднім заповітом, для відновлення чинності попереднього заповіту). Тому конструкція оспорювання спільного заповіту подружжя, також не може бути застосована, навіть у разі розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя. Законодавець конструює спільний заповіт таким чином, що заповідачами можуть бути тільки особи, які мають статус подружжя, а розпорядження може стосуватися лише майна, яке перебуває в правовому режимі спільної сумісної власності. Внаслідок цього виключається розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя і поширення на це майно правового режиму спільної сумісної власності. У спадковому праві (книга 6 ЦК України) законодавець передбачив конструкцію втрати чинності заповіту повністю або частково. Конструкція втрати чинності заповіту поширюється як на «звичайний» заповіт, так і на спільний заповіт подружжя. Втрата чинності заповіту може мати, зокрема, у разі: (1) внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом; (2) якщо права та/обов’язки не існують (припинилися) або перетворилися на інші; (3) розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя. Тому у випадку розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя заповіт в цій частині втрачає чинність та таке майно підлягає спадкуванню за законом.
