Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Андрій Рогожніков, начальник поїзда №11/12 — Київ–Новоолексіївка
24 лютого ми приїхали в Новоолексіївку за розкладом. Машиністи виконали роботу та пішли спати, а я приблизно о 13-й годині пішов до чергової по станції через міст над коліями.
Піднявся на міст, бачу – «саушки» і танк. Дзвоню штабісту (провідник, який працює у штабному вагоні разом з начальником поїзда. – LB.ua), кричу: “Піднімайте машиністів і уйобуйте”.
Поки добігаю до поїзда, дізнаюся, що провідники всі на місці, а машиністи, коли почули шум, самі прокинулись і побігли до локомотива. Ми поїхали. Нам дуже пощастило, що росіяни не почали стріляти по поїзду.
Зараз ми працюємо на евакуаційному поїзді. З часом стало трохи легше — посадка у вагони більш упорядкована, нам допомагають поліція і тероборона. Зараз ми навіть приблизно можемо порахувати, скільки пасажирів їде в нашому поїзді. Виявилося, що залізниця стала тим шляхом для порятунку десятків тисяч українців.
Юлія Нужнова, начальниця приміського вокзалу “Київ-Пасажирський”
Про війну я дізналася о 5-й ранку, коли почалися вибухи. Одразу одягнулася й поїхала на вокзал до своїх працівників.
До нас часто приходили пасажири, яких треба заспокоїти, яким треба залишити речі, бо вони з ними не влазять у поїзд. Велика частина моїх працівників не змогла і тепер, тим паче, не може фізично доїхати до роботи, тому кожен, хто зараз на вокзалі, працює за двох-трьох осіб. Працюємо в режимі «щось поїли – пішли допомагати та координувати пасажирів; прийшли в кабінет, трохи поїли – і далі працюємо. Спимо пару годин уночі. Самі собі облаштували мініїдальню, ходимо купуємо продукти і готуємо там само. Наприклад, мій диктор живе в кабінеті безвилазно сьомий день і працює в режимі 24/7.
Олександр Барильник, провідник евакуаційного поїзда Харків–Ужгород
23 лютого ввечері ми прийняли вагони, розтопили пічку і почали чергувати на вагонах. О 5-й ранку прокинулись від сильної вібрації, але спершу подумали, що це салют. Вийшли на вулицю, «хлопки» були, потім почули свист літаків. І тут у голові: “Це війна!”
Через трохи часу нас чіпляють до локомотива – і ми їдемо в Лисичанськ на евакуацію жителів. Під час евакуації набагато важче працювати: ми не знаємо, де ми будемо зупинятися, замість 40 людей у нас у вагоні – 200. Можуть переставати працювати вакуумні туалети, тому що вони забиваються. Пасажири змушені ходити через два-три вагони до туалетів у плацкарті. Усі люди нервові, частина починає поводити себе неадекватно, але вчасно вдається це гасити. Важко дивитися на дітей, які змушені спати в коридорах на простирадлі і яким фізично важко дійти в туалет. Ти наче і хочеш чимось допомогти їм, але не можеш.
Я з Харкова, у мене батьки тут, і я їду й думаю: як там вони? Чи все добре? І розумію, що їм також зараз нічим не можу допомогти.
Зараз ми працюємо так: один провідник на два вагони. Це важко і морально і фізично. Але — працюємо.
Наталія Рудик, заступник начальника станції Дубно
Про війну дізналась від знайомого військового, коли їхала на роботу. Одразу по прибуттю почала працювати, організовувати подачу та відправлення поїздів. Більша частина поїздів – це поїзди, які їдуть вже не за сталим графіком, потрібно їх правильно організувати, провезти. Роботи збільшилося в декілька разів, а от працівників – ні. Скажу більше, частина працівників поїхала за кордон, тільки-но випала така можливість. Я так не можу.
Дуже страшно під час повітряної тривоги. Я своїх підлеглих відправляю у сховище, а сама залишаюсь працювати. Після початку війни я лише раз була вдома весь день через погане самопочуття, при тому координувала роботу станції. Робочий день у мене тепер починається о 5-й ранку і закінчується вночі, коли замовкає телефон і я вирубаюся.
Олександр Буш, провідник евакуаційного поїзда Запоріжжя–Львів
25 лютого наш поїзд переформатували в евакуаційний для вивезення пасажирів із Запоріжжя до Львова. Перші рейси були пекельні, посадка відбувалась хаотично, люди були налякані, усі хотіли виїхати. Істерики, крики, чіпляння за поручні.
Кількість людей у вагоні було за принципом “скільки влізло”. Ніколи не міг подумати, що така кількість людей може влізти в один вагон.
Поступово ми з працівниками вокзалу Запоріжжя пробували впорядкувати посадку людей, хоча спершу у нас це не зовсім виходило, але ми змогли. З кінцевих точок поїзди курсували забиті, але ж були і проміжні станції, на яких люди також пробували сісти до вагонів.
Пасажири їхали скрізь – у проходах, по четверо на нижній полиці, по двоє на верхній, по одній людині на третій. Були заповнені проходи, тамбури були заповнені настільки, що нам навіть було незручно відчиняти двері. Моя бригада вивезла тисячі людей у безпечне місце, але знали б ви, як це було важко.
Деякі залізничники пішли воювати. Хтось – у ТрО, хтось – у ЗСУ.
Андрій К., ревізор на залізниці
Я живу в Конотопі. 24 лютого прокинувся о 5-й ранку від далеких вибухів. Вибіг на балкон, прислухатися, чи не наснилося. Ні, не наснилось.
Почав збиратися. Мене набрали з військової частини – і я погнав туди. По прибуттю в частину отримав завдання, яке і виконую до цього часу. Беремо участь в обороні Сум.
На початку агресії Росії до нас підʼїхала невелика колона. З машини вилазить якийсь хрін і питає «Пацаны, как праехать в аэропорт?» І наші розуміють, що це заблукалі орки. Лунає команда: «Червоні нашивки!» – і наші відкривають вогонь на ураження. Поклали всіх, деяку техніку попалили, а деяка успішно перейшла на нашу сторону і підсилила оборону Сум.
«Ми лишалися, доки ризик загинути на місці не став рівним ризику загинути по дорозі». Свідчення тих, хто вибрався з Маріуполя
Найбільше щемить у грудях, коли цивільне населення нас підтримує. У першу ніч ми були на охороні об’єкта і тут бачимо – до нас йдуть місцеві жителі з чаєм, бутербродами. Старенький дідусь, якому раніше сусіди допомагали, приніс нам гарячого супу. У частини моїх побратимів сльози навернулись. Це дуже мило.
І після цього ми бачимо, як росіяни знищують цивільне населення літаками. Не пробачимо їм.
