Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
«Після повномасштабного вторгнення ми почали збирати колосальні суми грошей, і це також пов’язано з тим, що в людей з’явився страх»
У 2021 році ти очолив напрямок фандрейзингу в «Повернись живим». Уже до війни фонд був номер один серед волонтерів, і коли почалася війна, вже ні в кого не виникало питання, кому давати гроші. Як вам це вдалося?
У 2021 році ми вирішили відокремити напрямок фандрейзингу, розпочали активну співпрацю з нашими чинними партнерами і пошук нових. За 2021 рік систематизували цей процес, і це дало свої плоди. Дійсно, коли почалася війна, в людей не виникало питання, кому донейтити. Тому що «Повернись живим» упродовж восьми років доводив конкретними проєктами, конкретними діями те, що ми дійсно ефективний і компетентний фонд допомоги армії.
Після повномасштабного вторгнення ми почали збирати колосальні суми грошей, і це також пов’язано з тим, що в людей з’явився страх, а він завжди спонукає до якихось певних дій. І якщо ти не можеш зробити щось сам, то намагаєшся допомогти хоча б фінансово тим, хто це робив уже багато років і знає, як це робити правильно.
Першого дня війни ви зібрали більше, ніж за вісім попередніх років.
Так, до початку 2022 року ми зібрали трохи більше ніж 200 мільйонів. А за перший місяць війни ми зібрали понад два мільярди. І це дійсно вражає, тому що ми за день збирали більше, ніж за всі попередні роки.
Раніше ви купували, умовно кажучи, 5 чи 10 «мавіків» (дрони для розвідки. – LB.ua), зараз одночасно купуєте партію 1500 штук. Зросли масштаби, однак зросла і відповідальність. Як це на вас позначилось?
За попередній рік ми закупили там близько 300 коптерів, то зараз, як ти й сказав, ми в одній партії закупили 1500 одиниць. Це велике навантаження. По-перше, ми переключили всю цю історію на міжнародну співпрацю, тому що таких об’ємів в Україні банально немає – в перші дні війни ми викупили все, що можливо було викупити: квадрокоптери, тепловізори, радіостанції, монітори та інше мережеве обладнання, ноутбуки.
Ви саме викупили чи було таке, що вам жертвували?
В основному ми викуповували. Були люди, які жертвували, але це невеликі об’єми. Були компанії, які надавали непогану знижку, але так, щоб масово, у великих якихось масштабах хтось передавав на безоплатній основі – то ні. Якісь поодинокі випадки.
Повернімося до зміни масштабів.
Ми відразу збільшили команду. У перший місяць війни допомагало багато волонтерів, які просто на добровільній основі витягали різні напрямки – логістику, юридичний, бухгалтерію. Команда збільшилася з 27 людей до 64.
Додаткова складність полягала в тому, що до 2022 року ми закуповували все виключно в Україні, відповідно, досвіду зовнішньоекономічної діяльності в нас просто не було.
Ми побули в умовному хаосі плюс-мінус два тижні, як і вся країна, потім досить швидко систематизували всі процеси, кожен почав займатися своїми напрямками. Ми зрозуміли, чим мають займатися додаткові люди, і це дозволило справлятися з цими об’ємами.
Принциповою позицією команди є той факт, що всі кошти, які ми отримуємо на підтримку армії, спрямовуємо саме на підтримку армії. Але потрібно розуміти, що всі штатні співробітники, які працюють у команді, отримують заробітну плату. Вони не є якимись дуже великими, але задля ефективної роботи команди люди мають отримувати гроші. Також є певні адміністративні витрати – оренда офісу і таке інше. Саме тому ми шукаємо фінансування на адміністративні витрати та розвиток команди окремо від загальних надходжень.
Віталій Дейнега: «Страх під час війни вбиває більше, ніж зброя»
Як відбуваються закупівлі за кордоном? Умовно кажучи, ви приходите до великого виробника чи продавця коптерів і кажете: «Доброго дня, ми волонтерський фонд, ми хочемо у вас закупити»? Не виникало питання, хто ви? Тим більше, що купуєте ви не лише дрони, а й товари подвійного призначення.
Звісно, виникали питання, скажу більше, виникають ще й досі, тому що деякі країни просто не хочуть продавати те чи інше обладнання, особливо товари подвійного призначення, незрозумілим НГО чи благодійним фондам. У деяких країнах є пряма заборона на продаж того чи іншого обладнання.
На перших етапах ми закуповували невеликими партіями, наприклад, радіостанції по 30, по 40, по 50 штук, це взагалі дуже маленькі об’єми. Але потім постачальники зі США, країн Азії та Європи самі почали виходити на нас.
Ми відразу дуже ретельно фільтрували постачальників, тому що це в нас війна – а за кордоном її немає, умовних шахраїв або якихось людей, які банально хочуть нагрітися, ніхто не скасовував. Кожен намагається десь заробити, кожен намагається десь надурити. Тому окрема подяка нашим юристам і бухгалтерії: вони своєї роботи не полишали навіть у перші дні війни і вимагали всіх відповідних документів, щоб здійснити проплати. Плюс фінмоніторинг банку працює досить активно в цьому напрямку, вони досить прискіпливо відслідковують постачальників, перевіряють їх.
Були певні проблеми, вони частково вирішуються, але таких, щоб нас кинули на якусь партію – ми з цим не стикалися.
Місяць тому голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут в інтерв’ю LB.ua казав, що постачальники низки країн відмовлялися продавати Україні військове спорядження, навіть бронежилети. Зараз це змінилося?
Частково так, частково ні. Наприклад, досі складно закуповувати товари в Німеччині, тому ми намагаємося не працювати з німецькими постачальниками. Важко працювати з Еміратами, тому що є пряма вказівка влади не передавати і не продавати будь-які товари військового чи подвійного призначення в Україну. Але ми намагаємося знайти організації або компанії, яким дозволено такі товари закуповувати і які можуть їх перепродати нам.
Тарас Чмут: Люди важливіші, ніж залізо. Але людська компонента має посилюватися технічною складовою
Важко працювати з Ізраїлем. На другий день війни ми закупили понад 9 тисяч бронежилетів, які тільки зараз почали поступово отримувати. Бо люди намагаються постійно вносити якісь правки в контракт. Субота-неділя – вихідний, і коли ти повертаєшся до цього питання умовно в понеділок, вони кажуть: «Нагадайте, про що ми там говорили, повернімося до цього в середу». У середу ти повертаєшся – вони вносять якісь там певні зміни, потім п’ятниця, знову вихідні, і ми в такому темпі рухаємося. Але таких прикладів небагато, майже все, що ми замовляли, доїжджає через тиждень-два.
«Найбільший одноразовий донейт – 15 мільйонів гривень»
Ви зуміли налагодити ще до війни дуже ефективну і потужну співпрацю з українським ІТ-середовищем. Розкажи, будь ласка, як це вдалося?
Ще у 2021 році я для себе вирішив, що потрібно стукати до IT-бізнесу, який досить непогано заробляє, лояльний до армії, у цьому середовищі є культура донейтів, благодійності. Плюс у нас у цьому середовищі є великі донори, які з нами з 2014 року. Ми почали активно спілкуватися з ними, почали виходити на керівництво компаній, пояснювати, розповідати, пропонувати якісь конкретні проєкти. І ІТ-спільнота активно підхопила цю історію. Зараз ми маємо досить теплі стосунки з топовими компаніями ІТ-сфери України, і вони найбільше нас підтримують.
IT серед донорів на першому місці. А хто на другому-третьому? Чи немає такого?
Ми, на жаль, не встигли достукатися до нашого агробізнесу, але, аналізуючи донейти, які були в перший місяць війни, ми зрозуміли, що досить багато коштів отримали саме від агроіндустрії. Аграрії скидали по 5, по 10, іноді по 12 мільйонів гривень на день. Це їхня власна ініціатива, і я розумію, що це один із напрямків, у якому нам потрібно буде рухатися.
Який найбільший одноразовий донейт був за час війни?
Найбільший одноразовий донейт – 15 мільйонів гривень, це було в березні, це від однієї нашої нафтогазової компанії.
Недержавної?
Нафтогаз чи якась її дочірня компанія.
А якщо говорити про системну співпрацю, тривалу, хто є найбільшими донорами «Повернись живим»?
Ну тут твердо можна віддавати два перші місця — це DOU (медіа для IT-спільноти. – LB.ua) і Uklon (сервіс виклику авто в Україні. – LB.ua). Важливо те, що вони системні: з 2014 року на щомісячній основі підтримують нашу команду, підтримують Збройні сили, і це дозволяло нам будувати якісь плани на майбутнє, розробляти нові проєкти. З 2014 року вони перерахували фонду великі кошти. Я не рахував точно, але, наприклад, у випадку засновника DOU Максима Іщенка мова про понад 20 мільйонів гривень.
З початку війни українська економіка, за різними оцінками, втратила не менш ніж третину своїх спроможностей. Це вже позначається на донейтах?
Це позначається, однозначно. У березні надходження впали в десятки разів. Для порівняння, ми другого березня зібрали понад 308 мільйонів гривень, зараз отримуємо 20-30 мільйонів на день. Ми це прогнозували, це зрозуміла для нас ситуація. Наше завдання – втримати ті надходження, які є станом на сьогодні.
20-30 мільйонів – це теж багато.
Ми розуміємо, дійсно, як ти кажеш, що наша економіка дуже страждає, ми розуміємо, що потрібно залучати якусь міжнародну спільноту, стукати до іноземних компаній, до іноземних приватних фондів, до окремих людей, тому що з часом нам буде ставати дедалі гірше. Люди виснажуються, бізнес виснажується, і поки він розкачається знову і стане на якісь умовно цивільні рейки, мине досить багато часу. Тому треба виходити на міжнародну спільноту.
Зараз розробляємо алгоритм, як нам це правильно зробити, до кого краще стукати, до кого не стукати. Знову ж таки, є багато обмежень у тих самих країнах, у тих самих Сполучених Штатах, тому що деякі компанії не можуть просто перераховувати напряму «Повернись живим», тому що, знову ж таки, ми пов’язані з війною, як би там це не звучало.
Ви рятуєте життя.
Але в їхніх категоріях це умовна підтримка війни. Максимально намагаємося комунікувати, що ми про захист, і майже все обладнання, яке ми закуповуємо, воно пов’язане виключно із захистом наших воїнів, але для міжнародної спільноти цього недостатньо, їм потрібні конкретні гуманітарні цілі, якими ми, на жаль, не займаємось. Думаю, що ми будемо пропонувати проєкти, пов’язані з навчанням військових…
Наталія Кривда: «Боляче, коли дзвонять молоді жінки, а тлом чуєш: «Мамо, ти з татом розмовляєш? Я теж хочу поговорити з татом!»
Наприклад, підтримка ветеранів – це один з напрямків діяльності фонду – точно може бути зрозуміла західній аудиторії.Так, це один з наших напрямків. Зараз наша збірна бере участь в Іграх у Гаазі (Invictus Games – міжнародні спортивні змагання ветеранів. – LB.ua).
«Ми активно займаємося артилерійськими підрозділами, підрозділами РСЗВ, бо це те, що нам допоможе виграти цю війну»
У лютому ви оголосили, що зосередилися на семи напрямках. Це тепловізори і нічна оптика, технічні засоби розвідки, дрони, зв’язок, транспорт, оснащення для командних пунктів, снайперське спорядження і системи захисту, тобто бронежилети і шоломи. Зараз, через два місяці, пріоритети фонду не змінилися, усі вони ще актуальні?
Є напрямки, які просто стають більш пріоритетними, є напрямки, в яких потреба трохи зникає. Якщо, наприклад, порівнювати, то бронежилетами та шоломами потроху-потроху забезпечують інші волонтерські організації, плюс держава багато отримує по лінії матеріально-технічної допомоги від наших партнерів. Було декілька поставок в Україну, понад 50 тисяч бронежилетів, їх одразу розповсюджують по підрозділах, відповідно, потреба потроху зменшується.
Скажу відверто, ми не дуже хотіли цим напрямком займатися, тому що ми про більш глобальні речі, які пов’язані з ефективністю наших підрозділів. Але, на жаль, був великий запит від суспільства, щоб ми цим напрямком займались. Потроху ми закриваємо питання тепловізорів – це, знову ж таки, один з наших напрямків, який ми закріпили за собою у 2014 році. Досить багато вже закупили, понад 5 тисяч одиниць, і це немаленька сума, але потреба ще є.
Є ще потреба в радіостанціях, тому що кількість підрозділів зросла, кількість людей теж, відповідно, необхідні додаткові засоби зв’язку.
Зараз дуже активна потреба в автомобілях. Ми, на жаль, втратили немало нашої броньованої техніки, немало просто техніки для перевезення. Тому ми відновили цей напрямок. Україна отримує багато ручних протитанкових і протиповітряних систем, і для збільшення ефективності виконання задач підрозділи, які їх використовують, мають бути мобільними.
Тут треба сказати, що ви ухвалили рішення закуповувати великими партіями нові однакові автомобілі. Це дуже круто і правильно, бо зникає проблема уніфікації, деталей, обслуговування.
Але нам за це дуже багато прилітає. Наприклад, ми закупили 50 нових автомобілів із салону. Ціна – плюс-мінус 20 тисяч доларів за один. Це немаленька ціна, за 20 тисяч доларів ми могли закупити 5 автомобілів 2000-2005 років випуску по 4 тисячі доларів.
Але нове авто буде бігати якийсь час без ремонту, а вживане може приїхати й одразу піти на ремонт.
Ми це намагаємось пояснювати, але, на жаль, люди цього чомусь не розуміють. Ми просто набили з цим ґулі ще у 2014-2015 роках. Наше завдання – зробити підрозділ максимально ефективним, а не додати йому проблему. Бо коли ти десь у полях на сході або на півдні країни, тобі явно не до того, щоб ремонтувати автомобіль, шукати якісь деталі.
Як ви ухвалюєте рішення, що купувати, де купувати, кому передавати, скільки?
У нас досить тісна співпраця ще з 2014 року зі Збройними силами, ми на контакті з будь-яким командиром підрозділу.
Як збираєте інформацію про потреби – зрозуміло. Але умовно кажучи, хто вирішує, отримає першим допомогу та бригада чи інша, той бат чи оцей?
Це пов’язано, перш за все, з тим, де підрозділ виконує свої бойові завдання. Зрозуміло, в перші тижні війни ми видавали максимально всім охочим. Але зараз активна бойова фаза саме на сході і півдні країни. Тому пріоритет мають ті підрозділи, які знають, як воювати, які вміють працювати з тим чи іншим обладнанням.
Ми також акцентували увагу на підрозділах Корпусу резерву – це новостворені бригади, в яких дійсно проблема з оснащенням, починаючи від моніторів і закінчуючи військовою технікою. Тому перші автомобілі ми передавали в новостворену бригаду. У них є немаленька кількість протитанкового, протиповітряного озброєння, але потрібно додати їм мобільності.
Ми активно займаємося артилерійськими підрозділами, підрозділами РСЗВ, бо це те, що нам допоможе виграти цю війну. Тому що допоки буде працювати наша артилерія, допоки буде працювати наша протиповітряна оборона, допоки будуть літати наші літаки, ми зможемо давати відсіч ворогу.
Які зараз головні потреби Збройних сил України з тих, що закривають саме волонтери?
Тепловізори, на жаль, все ще є актуальною проблемою. Є досить велика проблема і необхідність у засобах зв’язку, і тут наша задача полягає в тому, щоб не робити умовний «зоопарк» – не купувати радіостанції будь-якого спектру дії. Ми намагаємося закуповувати ті радіостанції, які військові знають і використовують ще з 2014 року.
При цьому Збройні сили застосовують засоби зв’язку кількох виробників – Aselsan, Elbit.
Це неробочі системи, тому ми на них навіть не звертаємо уваги. Уся армія тримається на «моторолах», і всі про це знають, і це ні для кого не секрет. «Аселсани» та «елбіти» майже не використовують. Ми проводили дослідження на цю тему ще у 2018-2019 роках, і відтоді майже нічого не змінилося. Частково використовують «харріси» – підрозділи ДШВ і ССО.
А чому не використовують ті системи зв’язку, які централізовано закуповувала держава?
Немає якісного навчання, два підрозділи на різних радіостанціях не можуть взаємодіяти між собою. Тобто вони можуть взаємодіяти на відкритому каналі, але це нас максимально не влаштовує. Плюс їх немає в такій кількості, яка дійсно необхідна. І якщо на рівні «батальйон-батальйон» ще можна спілкуватися цими засобами, то, наприклад, на нижчому рівні такої змоги немає, бо нема потрібної кількості радіостанцій. Ми використовуємо «мотороли», вони максимально прості, вони там з певним класом захисту і не вимагають якогось додаткового навчання, максимально прості в роботі.
…Актуальною залишається проблема автомобільного транспорту. Я бачу, що їх багато хто закуповує, зокрема фонд Притули. Але іноді просто хочеться плакати, коли бачиш, що закуповують – техніку, яка прослужить максимум місяць-два, потім вона просто зламається і буде стояти мертвим вантажем і додатковим навантаженням на командира підрозділу.
Якщо говорити про новостворені підрозділи, то банально потрібно все – від моніторів до літаків. Тому ми намагаємося бодай частково закрити їхні потреби, дати їм можливість нормально працювати і бути ефективними.
З якими проблемами в принципі не варто звертатися до «Повернись живим»?
Тут можна багато перелічувати. Ми отримуємо десятки запитів на день, і більшість не стосується нашої роботи. Ми вимушені відмовляти, людям це не подобається. Але такий підхід дозволяє нам не розпорошуватися на будь-що, а займатися якимись конкретними напрямками і відчувати якусь ефективність своєї роботи.
Фонд не займається уніформою, спорядженням на кшталт розгрузок, наколінників, налокітників, тактичних окулярів, ременів. Усе, що пов’язане з одягом, взуттям – це не наш напрямок.
Ми, скажімо так, не дуже хочемо займатися медициною, але вона просто нас переслідує постійно. Тому що ми від наших партнерів у Сполучених Штатах отримуємо великі посилки з бронежилетами та шоломами, паралельно американці іноді закуповують щось пов’язане з медициною. Разом з ІТ-компанією MacPaw ми закуповували понад 40 тисяч турнікетів – це була така разова акція. Я думаю, що надалі ми цим напрямком не будемо займатися.
Наскільки часто до вас приходять з грошима, але під конкретні речі, тобто кажуть: «Я даю гроші, але саме на оце»?
Досить часто, і ми розуміємо, що потрібно робити якусь конкретну проєктну діяльність, тому що людям цікаво, куди витрачаються їхні гроші. Людям цікаво бачити свою причетність, людям цікаво зробити щось конкретне.
Великим компаніям, зокрема ІТ-компаніям, дуже цікава проєктна діяльність. Загалом, у відсотковому відношенні, напевно, у 40% випадків у нас просять, щоб ми надали якийсь конкретний запит, на що будуть витрачені ці кошти. І з кожним днем потреба в такій комунікації зростає.
На початку березня Міноборони намагалося створити таку платформу для координації діяльності волонтерських організацій. Наскільки ця історія спрацювала, як зараз відбувається комунікація між волонтерськими організаціями?
Я думаю, що вона не спрацювала. Не знаю, з чим це пов’язано. Можливо, як і з будь-якими державними ініціативами, це досить важко. Станом на сьогодні якоїсь координації між волонтерами, якоїсь відбудованої системи немає.
Але є система чатів. Умовно кажучи, де «ти що дав? а я сюди, а ти сюди».
Це досить точкові співпраці. От ми, зокрема, співпрацюємо з Притулою, і деякі запити просто з ним погоджуємо або звіряємо – чи ти передавав, чи ти не передавав. Іноді ми просто один одному допомагаємо, якщо Притулі, умовно, потрібно сьогодні 200 коптерів, він приїжджає, отримує 200 коптерів і розподіляє по своїх підрозділах. Якщо, наприклад, у нас закінчилися планшети, ми звертаємося до Притули, і він зі свого боку дає 300 планшетів, які ми роздаємо серед своїх підрозділів. Але якоїсь там злагодженої системи координації немає. Усе побудовано тільки на особистих стосунках і не більше.
Які зараз найамбітніші проєкти реалізує «Повернись живим», з того, про що можна говорити?
Ми зараз ведемо перемовини щодо закупівлі цікавої техніки, скажімо так. Але більше сказати не можу, контракти і закупівля специфічного обладнання – це дуже тонка історія. На цьому ринку все побудовано на якихось особистих стосунках, історіях і симпатіях. Тому ми хочемо довести одну історію до кінця, а тоді публічно презентуватимемо. Але це буде цікавий проєкт.
«Думаю, що в нас буде два, три або й чотири роки для того, щоб максимально підготуватися до майбутнього наступу»
Як ти особисто зараз оцінюєш ситуацію на фронті?
Зрозуміло, що найгостріша ситуація – це схід і південь України. Зокрема, це північний схід нашої країни, це Ізюмський напрямок, це Сєвєродонецьк, це Попасна, це Рубіжне, це Лиман. Це такі найгарячіші точки, де бої відбуваються просто щодня, щогодини. Важка ситуація в Маріуполі – це всім відома історія, не хотів би на ній зупинятися якось окремо, тому що все зрозуміло і додати нема що.
Велику загрозу для наших військ становить ворожа авіація, і вона, на жаль, завдає основних втрат.
Росія спробує вийти на адміністративні кордони (Донецької та Луганської областей. – LB.ua), а також спробує зробити максимум на Південному напрямку. А після цього буде оперативна пауза. Росії потрібно проаналізувати свої бойові дії, зробити розбір помилок, що вдалося, що не вдалося, потрібно перегрупуватися, доукомплектуватися і перейти до нової фази. Скільки буде тривати ця оперативна пауза, важко спрогнозувати, але думаю, що в нас буде два, три або й чотири роки для того, щоб максимально підготуватися до майбутнього наступу.
Чимало оглядачів і навіть офіційних осіб кажуть, що 9 травня – це певний дедлайн для росіян, щоб досягти хоч якогось видимого успіху. Припустімо, що до 9 травня їм не вдасться чогось досягти, і, скоріш за все, так і буде. І що буде тоді? Тоді не буде ніякої паузи?
До 9 травня, думаю, не вдасться. Я не прив’язувався б до якоїсь конкретної дати.
Так кажуть.
Їм потрібна маленька перемога. Росіяни, по суті, майже за два місяці війни не досягли ніякого результату. Вони захопили один обласний центр і все.
І то його не обороняли, м’яко кажучи.
Так, це правда. У нас банально не вистачало підрозділів для того, щоб забезпечити той напрямок.Тому росіянам потрібно якось пояснювати свої поразки, потрібно якось показати своєму суспільству: що ось дивіться, ми вийшли на якісь там адміністративні кордони. Відповідно, якщо вони досягнуть цього результату, для них це буде велика перемога.
Я просто не впевнений, що вони готові вдовольнитися, як ти кажеш, маленькою перемогою. Їх мета не змінилася – це знищення України.
Глобальна мета, я думаю, так.
То чому вони мали б зупинятися? Ми ж розуміємо, що в Росії мобілізаційні ресурси величезні.
Так, мобілізаційні ресурси величезні, але ж вони чітко для себе розуміють: вся їхня тактика і вся їхня взаємодія підрозділів не працює.
І їм потрібно якось перегрупуватися, знаходити якісь нові шляхи, доукомплектовувати підрозділи, а це все час. Потрібно проводити злагодження підрозділів.
Я не кажу, що вони відкидають глобальні плани завоювання всієї країни, ні в якому разі. Але станом на зараз росіянам потрібна така умовна маленька перемога.
Що може зараз зробити Україна? На що ми зараз спроможні?
Це важке питання. Наш оборонно-промисловий комплекс, по суті, не працює, його немає – у цьому сенсі Росія частково досягла своєї мети. Тому нам потрібно максимально взаємодіяти з міжнародною спільнотою, отримувати необхідну кількість техніки, озброєння, літаків. І максимально вкладати зусилля, кошти і час для того, щоб навчати свою армію.
На жаль, ми не встигли до кінця побудувати нашу територіальну оборону, і я думаю, що Російська Федерація саме тому напала зараз. Якби нам ще дали півроку-рік, спротив був би набагато сильнішим. Завдання зараз – відточити процес навчання територіальної оборони, новостворених підрозділів, наситити їх технікою, збудувати максимальні укріплення і готуватися до чергового наступу.
Пожертвувати кошти «Повернись живим» на потреби Збройних сил України можна за посиланням.
