Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Тарас Матвіїв У Карпатах Тарас і Ольга
Тарас був віруючою людиною. До Бога звертався: «Батьку!», з великою повагою і шаною ставився до отця Степана Суса, тепер єпископа УГКЦ. Дуже любив заходити до Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла у Львові. Багато його роздумів і есе присвячені темі богослів’я та християнства. Хоча він також певною мірою розчарувався в сучасному наповненні й трактуванні церкви. Завжди носив із собою 90-й псалом, написаний на аркуші паперу його мамою. «Нехай і тисяча впаде біля тебе, і десять тисяч праворуч від тебе – до тебе ж не наблизяться».
Мама Валентина Павлівна – вчителька української мови і літератури, поетеса; батько Тарас Григорович – офіцер МВС на пенсії.
Батьки Тараса
У 2011-му Тарас закінчив факультет журналістики ЛНУ ім. Івана Франка. Після закінчення університету два роки жив у Києві і працював журналістом на каналах НТН, ТРК “Ера”, TVi. Його блоги і статті публікувалися у низці видань, зокрема, у «Дивись.Інфо», LB.ua, «Львівська мануфактура новин».
Кохана Тараса Ольга розповідає, що в майбутньому, після завершення контракту із ЗСУ, він хотів займатися політичною журналістикою, мати свій телепроєкт: «Зрештою, він мав для цього всі підстави: гострий розум, блискуче володіння словом, вміння аналізувати».
Тарас на Майдані 19 лютого
Через декілька років Тарас так писав про ці вирішальні дні: «Я не святкую день народження. Вже 5 років.
Відколи вкотре повернувся із друзями на майже зруйнований Майдан. 18 лютого. Того дня силовики і тітушки атакували мирний протест під ВР. Десятки людей загинули, серед них Топій, тіло якого ми опізнавали у центральному морзі кілька днів по тому, і стриянин Корчак. Це стало точкою неповернення. Тієї ж ночі ми виїхали потягом з Ходорова на Київ.
Експедиція Пошукової ініціативи Майдану
Про діяльність Пошукової ініціативи Тарас говорив у одному зі своїх інтерв’ю:
— Ми поставили собі за ціль знайти тих людей, хто не повернувся. Це питання справедливості, питання нашої моралі і пам’яті. Наскільки у нас вистачить гарту не забути про події Майдан і людей, які творили ці події.
Хто шукає зниклих майданівців? Текст Тараса Матвіїва
Під час пошуків Команда ‘Пошукової ініціативи Майдану’
На сьогодні у списку Пошукової ініціативи перебуває 41 особа, з них лише щодо 10 зниклих є заяви рідних і відкрито кримінальні провадження з підтвердженням їхнього перебування на Майдані. Відповідно, їхнє зникнення може бути пов’язане з участю в Революції Гідності. Ці десять людей досі так і не знайдені.
По інших особах або ж немає достатньо даних для пошуку, або ж вказані недостовірні прізвища, чи не були проведені усі необхідні розшукові дії. Тому немає впевненості, чи ці люди взагалі існували, а також коли і за яких обставин вони зникли.
Частина зниклих були уродженцями східних областей, тих територій, де зараз йде війна й наразі не має жодних можливостей проводити будь-які слідчі дії та пошуки. Неповна анкетна інформація про зниклих не дає можливості встановити обставини зникнення та провести повноцінні пошукові роботи як з боку волонтерів, так і з боку слідчих органів.
На початку травня 2015 року Тарас Матвіїв добровольцем їде на Схід, де бере участь у бойових діях у складі добровольчого підрозділу «Карпатська Січ». Воює, зокрема, у Пісках, Водяному, Опитному, Первомайському, Кураховому.
Карпатська Січ готується до ротації на бойових позиціях. Поблизу Донецька, с.Піски, червень 2015 року.
Служив разом з Мирославом Мислою (позивний «Мисливець»), який став для нього близьким товаришем і прикладом для наслідування, і Даниїлом Касьяненком (позивний «Телефон»). Згодом, з різницею більш ніж рік, обидва воїни загинули.
Тарас дуже тяжко пережив смерть побратимів, завжди казав, що мусить за них помститись. У його кімнаті на стіні висіли фото загиблих бійців.
«Коли важливий крок попереду, думаю як вчинили б Вони. Данило, Мисла — назавжди в строю!» — писав Тарас на своїй сторінці у ФБ, публікуючи фото полеглих побратимів.
Полеглі побратими Мирослав Мисла (праворуч) і Даниїл Касьяненко.
Батьки Тараса не знали про те, що він впродовж кількох місяців брав активну участь у бойових діях на Сході у складі добровольчого батальйону. Він приховав це від них, оберігаючи маму, яка в той час мусила доглядати за своїм невиліковно хворим батьком. Про своє перебування на фронті Тарас розповів батькам лише наприкінці 2016 року, коли друзі почали спонукати його отримати статус УБД.
Тарас на Донбасі, Піски, 2015
Мама згадує:
«Тарас часто повторював, що війна триватиме. Він казав, що «ми маємо зробити те, що не зробило ваше покоління». Він звинувачував нас, що у 1991 році ми безкровно отримали державу і казав: «Мамо, за все у житті треба платити, а за самостійність в першу чергу».
Тарас Матвіїв загинув 10 липня близько 20:00 у районі селища Троїцьке Попаснянського району Луганської області від осколкових поранень внаслідок мінометного обстрілу українських позицій (взводний опорник «Сармат»). Одна з мін потрапила в бліндаж, де перебували солдати. Бліндаж загорівся і частково обвалився, один із бійців знепритомнів, задихнувшись від диму. Тарас кинувся на допомогу й витягнув двох побратимів назовні, відніс у безпечне місце.
Головний сержант взводу Роман Виксюк — один із військовослужбовців, яких врятував Тарас, розповідає:
— Почався мінометний обстріл наших позицій. Я був саме у бліндажі, коли в нього влучила міна. Поряд було ще двоє хлопців. У мене почало паморочитися в голові від густого та їдкого диму, інший вже знепритомнів, третій намагався знайти вихід і щось кричав. Тоді Тарас прийшов нам на допомогу. Першим витягнув непритомного, потім врятував мене, третій зміг вийти сам. Далі командир рушив до інших позицій, по яких ворог вів прицільний обстріл. У цю мить за два метри від нього в окоп прилетіла міна 120-го калібру.
(журнал «Офіцер України», №13-14, 2020р.)
Бійці 24 ОМБр ім. короля Данила прощаються з Героєм України Тарасом Матвіївим, 13 липня 2020 р
Тарас зазнав численних осколкових поранень. Його серце зупинилося дорогою до лікарні.
