Головна — Політика — 20 січня 2021, 08:00
Дім об’єднаний
«…Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».
Понад сто років тому ці слова з Універсалу Директорії УНР від 22 січня 1919 року сповістили про здійснення «віковічних мрій, якими жили і заради яких умирали кращі сини України».
Ці фрази дещо ріжуть сучасне вухо. Як мінімум хочеться додати «…і доньок», бо без «дружніх зусиль» українок наша держава не відродилася б у 1991 році і не встояла б упродовж 7 років війни. Але вони так само викликають живі емоції, бо українцям знову доводиться вмирати за ті самі мрії.
Напередодні Дня Соборності є велика спокуса проводити паралелі з подіями тих часів, викликати на суд історії батьків-засновників української держави, шукати в їхніх помилках і успіхах підказки.
Неодноразово зустрічав тезу, що звільнення і реінтеграція Криму, Севастополя та окупованої Росією частини Донбасу – це «відновлення Соборності».
І так, і ні. Ситуація може бути подібною, але завжди є унікальною.
Олексій Резніков Facebook Twitter
Фото: EPA/UPG Люди утворили символічний ланцюг через міст, що з’єднує лівий і правий береги Дніпра в Києві під час святкування Дня Соборності, 22 січня 2019
Якщо продовжувати згадану аналогію, для мене реінтеграція – це «Соборність 2.0», яка ґрунтується на тій самій віковічній мрії про єдину Українську державу, але вимагає сприймати ситуацію не стільки через досвід минулого, скільки через виклики сьогодення і майбутнього. І діяти відповідно.
Повернути Севастополь з Луганськом на українських умовах і реінтегрувати їх зможе не Україна зразка 2013 року. І сьогоднішній Україні в сучасних геополітичних умовах це буде непросто. Передумовою «Соборності 2.0» є створення якісно нової Української держави, головна ознака якої – не жити на узбіччі, мати волю і бути спроможною до лідерства у світі, що змінюється.
Для цього ми повинні єднатися не тільки перед розстрілом. І будь що тримати цю єдність, щоб наша держава просто була. Інакше нас постійно зіштовхуватимуть зі шляху.
Коли в січні 1919 року в Києві проголошували Акт Злуки, Харків уже захопили більшовицькі загони. Перед Святою Софією вирував натовп, сповнений почуття історичної миті. А частина країни вже була в іншій реальності. Далі – ми знаємо. Тому не можемо дозволити собі жити в різних реальностях.
Я неодноразово повторював, що реінтеграція – це процес мінімум на одне покоління. Орієнтовно 25 років після закінчення війни. Хотілося б швидше, але міжнародний досвід тут невблаганний. Така правда.
Тисячі молодих людей восени 2020 року загинули в Нагірному Карабасі на війні, яку не спромоглися закінчити їхні батьки 25 років тому. Це також реальність і урок для України: ми повинні сприймати ситуацію такою, якою вона є, без самообману. І змінюватись, не гаючи часу.
Фото: president.gov.ua
«25 років» може звучати абстрактно. Щоб наповнити матерією цю абстракцію, згадайте (хто у відповідному віці), яким був світ у 1995 році, як багато змінилося з того часу, і уявіть, яким він може бути у 2045-му.
Згідно з відомим прогнозом Рея Курцвейла, у 2045 році настане технологічна сингулярність і планета перетвориться на велетенський комп’ютер. До цього часу спроможності небіологічного інтелекту в мільярди разів перевищать людський розум. Нанороботи доглядатимуть надруковані на 3Д-принтерах органи людини, а космічні горизонти розширяться до безмежності.
Через 15 років на планеті очікують появи близько 1 млрд сервісних роботів, які допомагатимуть у побуті. Інші машини ліквідують сотні мільйонів робочих місць, знищать десятки професій і створять чи не більше принципово нових.
Постануть нові інституції і управлінські практики. Інженери і філософи вже дискутують, як скоро настане час впорядкувати стосунки людей і штучного інтелекту, роботів і трансгуманоїдів?
Менш віддалені прогнози, наприклад до 2030 року, підготовлені аналітиками Дойчебанку чи Національної ради з питань розвідки США, порушують вужчі питання: роль криптовалют, баланс впливів у багатополярному світі, глобальні демографічні виклики на тлі зміни клімату, перерозподіл глобальних потреб у воді та їжі тощо.
Хто замислюється про це у своїй рутині? Але такі прогнози вже є частиною сучасної політики.
Фото: klevo.net
ЄС уже затвердив політику досягнення кліматичної (вуглецевої) нейтральності до 2050 року. І це вплине на всіх, хто хоче працювати на цьому ринку. Ціла низка провідних країн уже регулює ринок електромобілів. І намагається врахувати, як позначиться на ситуації у світі очікуваний у 2030 — 2040 рр. прорив у відновлювальній енергетиці, коли відкриються якісно інші можливості.
А це вже через 10 років. Фактично завтра…
Тепер екстраполюйте ці процеси на наш порядок денний і на той самий Донбас. Маємо уражений війною край, економіка якого зруйнована і відновлюватись у колишньому вигляді не буде. Бо це безглуздо. Адже індустріальна модель ХІХ століття і рух до кліматичної нейтральності та сингулярності погано корелюються. Який шлях обрати, щоб не опинитися позаду назавжди?
Вибір легко пояснити через метафору — «дім розділений не встоїть» — в інтерпретації Авраама Лінкольна. У своїй відомій промові він наголосив: країна не може бути одночасно наполовину рабовласницькою і наполовину вільною. Або – або. Вона може рухатись або в один бік, або в інший.
У підсумку буде або Україна нашої мрії, або замість маленького – велике безправне і пограбоване окупантами «ОРДЛО». Хто при здоровому глузді погодиться на друге? Як швидко станеться вибух, якщо такий вибір спробують нав’язати? І хто потім долатиме наслідки для всієї Європи?
Тому наша позиція дуже послідовна. Виконання «мінських домовленостей», яких ми чітко дотримуємося, має призвести до повноцінної реінтеграції тимчасово окупованих територій в єдину Україну. Для цього зазначені домовленості, укладені на тлі гарячої фази війни, мають бути уточнені і модернізовані на холодну голову. Виграють усі, крім воєнних злочинців.
Фото: EPA/UPG Бойовик сидить на залишках меморіалу Савур-Могила неподалік від міста Донецька, на котрому встановлено прапор самопроголошеної ДНР, 08 вересня 2020 р.
Ці загальні роздуми про реінтеграцію як «Соборність 2.0» призводять до дуже чіткого розуміння, що потрібно робити.
Мінреінтеграції вже розпочало презентацію елементів нашого підходу до відновлення територіальної цілісності та суверенітету, в основу якого умовно покладено концепт «дому об’єднаного».
Перший елемент – це проєкт закону про основні засади державної політики перехідного періоду. Його дію розраховано на 25 років. Найближчим часом ми будемо розбирати цей документ у найдрібніших деталях.
У ньому дуже проста логіка: внаслідок реалізації положень цього законопроєкту тимчасово окуповані території мають перетворитися на звичайні регіони Соборної України. Без видуманих «особливих статусів». Щоб у 2045 році єдина Україна успішно вирішувала завдання, які ставитиме час, а не дріботіла на задвірках. Це можливо лише з тими, хто додає нам руху, а не сповільнює його через свої недоімперські комплекси.
Такий підхід — виклик не тільки для ОРДЛО і Криму. Решта України так само повинна зрозуміти: все, що гальмує розвиток країни – це зло. Ті, хто має бути притягнутий до відповідальності, отримають своє. Але там, де можливе прощення – треба амністувати і йти далі. Це непросто, але доведеться.
Другий елемент – це Стратегія економічного розвитку Донецької і Луганської областей. 23 грудня 2020 року Уряд затвердив її Концепцію, упродовж 6 місяців буде напрацьовано зміст власне Стратегії, пакет законопроєктів і план дій для реалізації. Цей елемент розрахований на 10 років.
Його завдання – створити інструменти для перетворення депресивних, дотаційних регіонів, які постраждали від війни, на опору держави через зміцнення громад. Цього планується досягти за рахунок комплексу стимулів для інвесторів. Якщо не буде вжито екстраординарних заходів, підконтрольна частина Донеччини і Луганщини висмоктуватиме ресурси і тягнутиме країну у прірву. Змінити це якомога швидше в інтересах усієї країни.
Фото: rubryka.com
Є більш локальні треки. Наприклад, протягом тижня ми оприлюднимо Концепцію розвитку кримськотатарської мови до 2032 року. Це стратегічне питання не тільки для корінного народу, але й для всієї української нації. Володіючи «українською тюркською», людина відкриє для себе весь тюркський світ, який нараховує близько 170 млн людей. Це нова якість стосунків з нашими партнерами – Туреччиною, Азербайджаном, країнами Центральної Азії.
Головна відмінність нашого підходу від того, що робить ворог: ми окреслюємо шлях на покоління і не боїмося вкладати в розвиток, у довготривалі проєкти.
Ми не знаємо, як буде організовано простір, який зараз займає Російська Федерація, через 10 чи 25 років. Але ми маємо твердо йти курсом, який зробить Україну кращим варіантом майбутнього для нас самих. Адже ми не ставимося до нашої держави як до чогось тимчасового і швидкоплинного.
Навпаки – в тому ж ОРДЛО горизонт планування обмежено кількістю підприємств, які можна розпилити на брухт, чи обсягом надр, які можна випорожнити без інвестицій.
У Криму є певні відмінності. Як влучно зазначив Мустафа Джемілєв, Росія наповнює Крим зброєю і військовими, щоб охороняти вкрадене. Але кінець буде такий самий.
Запорука «Соборності 2.0» — це наша проактивна позиція, вміння прокладати і тримати курс навіть у шторм. І ми не можемо безкінечно ставити наше майбутнє у залежність від доброї волі союзників. Їхня підтримка безцінна, але вони не можуть дбати про нас більше, ніж ми самі це робимо.
Маємо поступово змінювати формат стосунків «донор – реципієнт» на стратегії win-win скрізь, де це можливо. Це і буде держава, здатна до «Соборності 2.0».
На мій погляд, варто започаткувати традицію – у День Соборності оцінювати пройдене на шляху реінтеграції за критерієм: чи наближаємо ми момент повернення наших людей і територій, чи ні. Це не тільки буде гарним індикатором для нас самих. Це дуже спростить вибір і для тих, хто нас підтримує, і для тих, кого ми хочемо повернути.
Олексій Резніков Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Темы: Крим, День Соборності України, реінтеграція Донбасу Facebook Twitter