Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Постановою Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 сформульовано правову позицію щодо виділення паю із земель фермерського господарства на користь його члена.
Фізична особа звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,0020 га у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на відповідній території, а також зобов’язати відповідача затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати її у власність цій особі.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
позивач, як член фермерського господарства, має право на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні голови цього фермерського господарства на відповідній території; відмова в затвердженні проєкту землеустрою можлива лише у разі, якщо він не погоджений у порядку ст. 186-1 ЗК України. Жодних інших правових підстав для відмови в затвердженні проєкту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України норми ст. 118 ЗК України не містять.
Відповідач оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував такі правові висновки:
у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства; єдиним суб’єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб’єкт господарювання; право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися в користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, зокрема засновника. члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку в користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України; земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним – держава або територіальні громади.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для затвердження позивачеві проєкту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки.
Окрема думка
Суддею Кравчук В.М. 10 листопада 2021 року було висловлено окрему думку стосовно вищезгаданої Постанови.
Він зазначив, що не згідний з думкою більшості, а саме щодо підстав позову, доводів касаційної скарги та мотивів постанови та щодо висновку по суті.
Суддя вважає, що судова палата:
не повинна була виходити за межі мотивів відмови у задоволення клопотання, наведених у листі відповідача від 22.09.2017, за межі підстав позову, меж судового розгляду та доводів касаційної скарги. Суди першої та апеляційної інстанцій не розглядали справу з такими підставами і, відповідно, не застосовували правових норм, не наводили мотивів, що були б доречними, якщо б про такі підстави позову йшлося у позовній заяві. Сторони теж не змогли надати суду пояснення щодо правових питань, які постали в суді касаційної інстанції. Їх думку не враховано; не повинна була звертати увагу на питання, що раніше не було предметом обговорення ні сторонами, ні судами; мала б обмежитися перевіркою правильності застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.
Суддя переконаний, що якщо б судова палата перевірила правильність застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, то могла б, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, констатувати, що земельна ділянка площею 45 га, що перебуває в постійному користуванні голови ФГ, належить до земель цього фермерського господарства. Це відкрило б шлях для вирішення справи у межах доводів касаційної скарги, ймовірно, залишення попередніх судових рішень без змін.
Підхід, застосований у постанові судової палати, де-факто встановлює заборону на приватизацію землі фермерського господарства, наданої йому (а так само голові) у користування. Це може призвести до анулювання прав членів фермерського господарства, передбачених у ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону «Про фермерське господарство».
Як зазначає суддя Кравчук В.М. після детального аналізу висновку по суті:
Рішення Верховного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Судова практика змінилася. Проте, сподіваюсь, у судової палати, до якої маю честь належати, буде нагода повернутися до головного «фермерського» питання – права на землю і переглянути підхід, який не вважаю правильним.
