Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи
1. Яким ви бачите повоєнне відновлення України? На чому слід зосередити основні зусилля?
Українське відновлення має вирішити два основних завдання: відбудова та модернізація. Війна принесла величезні руйнації, і все треба відбудувати. Водночас війна завжди несе шанс на якісний економічний стрибок, але не всім країнам вдається використати його, не змарнувати. Модернізація – це використання цього шансу, переведення країни на наступний щабель розвитку.
Треба зазначити, що відбудова і модернізація суперечать одна одній і конкурують за обмежені ресурси. Адже відбудова потребує швидких і дешевих рішень, а модернізація – дорогих і довгострокових. Класичним прикладом є хрущовки – досить швидке і порівняно дешеве рішення після Другої світової, яке тоді здавалося тимчасовим, але дотепер визначає обличчя наших міст (і визначатиме ще десятки років). Українська архітекторка Анна Кирій підкреслювала: «Переможці не будують хрущовок». І це гасло добре відображає пов’язаність статусу переможця з наявністю альтернативного вибору.
Основні зусилля треба сфокусувати на двох проблемах: прискорене економічне зростання та повернення людей, що повиїжджали. Прискорене економічне зростання є наслідком притоку інвестицій, а для цього потрібні верховенство права та економічна свобода. Повернення людей залежить передусім від безпеки, але також від наявності робочих місць (знову-таки інвестиції) та відновлення інфраструктури.
2. Які галузі мають стати драйверами української економіки після війни?
Україна надто велика, щоб концентруватися на кількох конкретних галузях. Ми завжди будемо одночасно аграрною, індустріальною та постіндустріальною країною. Але в кожній із цих сфер є свої виклики. Аграрії стикаються з логістичними обмеженнями та мінуванням величезних територій – для їх розмінування традиційними способами знадобляться довгі роки, тож потрібні інноваційні підходи. Постіндустріальні галузі на кшталт ІТ зіткнуться з браком людського капіталу, а також вони дуже чутливі до невиважених регуляторних змін. Найбільші виклики чекають на промисловість, яка сильно постраждала, і тут немає сенсу відновлювати старі технологічні підходи – треба будувати нове. Заводи стануть меншими (епоха гігантоманії змінилася на епоху розподіленого виробництва) та зеленішими в розумінні взаємодії з довкіллям. Але все це можливо лише за умови притоку інвестицій (вище згадано, що для цього треба) та відновлення людського капіталу.
3. Якими, на ваш погляд, є головні виклики на шляху повоєнної розбудови України?
Нині всі прошарки суспільства мають один великий страх – що після перемоги все буде так само, як і до перемоги. Бо ж тоді це означатиме, що все було марно. Тому основний виклик – поєднати відбудову з модернізацією, не змарнувати шанс на якісний економічний стрибок.
Економічна свобода, без якої все це неможливо, включає захист прав власності, доступність правосуддя, відсутність корупції, низьке і прозоре податкове навантаження, низькі урядові витрати, стабільність валюти, свободу ведення бізнесу, торгівлі, інвестицій, ринку праці, фінансового ринку тощо. У всіх цих показниках ми будемо конкурувати за інвестиції – адже саме вони, а не гранти та кредити іноземних урядів і міжнародних організацій є основним джерелом коштів на відновлення. До повномасштабного вторгнення Україна посідала 130 місце у світовому рейтингу економічної свободи – скажімо чесно, країна з такими показниками не має шансів на відновлення. Наша можливість покращувати частину із цих показників є обмеженою – отже, для компенсації доведеться встановити в інших показниках «регулятор свободи на максимум». Йдеться передусім про прозорість, підзвітність, рівність правил гри, передбачуваність, мінімальні обмеження – це точно в наших руках.
4. Якою має бути роль держави і якою приватного сектору на цьому шляху?
Роль держави полягає у створенні інфраструктури та встановленні чесних й однакових для всіх правил гри. У нас десь у 100 разів більше державних підприємств, ніж у середньому в успішній європейській країні. Натомість свобода підприємництва досить обмежена.
Треба нарешті затямити і політикам, і громадянам, що основою економіки є підприємець, інвестор – людина, яка створює нове там, де до нього чи неї нічого не було. Поки ставлення до підприємництва у держави буде споживацьким, як до «общипаного гуся», а у громадян – підозрілим, як до заняття із сумнівною репутацією, нам світить лише довгострокова пастка бідності. Я вірю, що ми оминемо цю пастку, але для цього нам потрібно позбутися старих радянських підходів, які досі живі, хоч сама держава та її ідеологія давно залишилися в минулому. Європейський Союз та інші союзники нам допоможуть грошима й порадами, але ніхто, крім нас, не наведе лад у наших головах.