Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Кримський півострів був окупований Російською Федерацією навесні 2014 року в рамках «гібридної війни» Росії проти України. Він став фактичним російським ексклавом, отримуючи понад 80% своєї води з України. Навесні 2014 року українська влада припинила експлуатацію Північно-Кримського каналу – водного шляху, що доставляв воду з Дніпра до Криму. При цьому Державне агентство водних ресурсів України пояснило, що не вдалося досягти домовленості з кримськими споживачами щодо ціни та обсягу води. Відключення води призвело до нестачі води для сільського господарства та промисловості, а також для військових цілей на окупованому півострові. Це також призвело до нескінченних тверджень Росії про те, що припинення постачання води є порушенням міжнародного права. Про це пише Асоціація реінтеграції Криму з посиланням на кандидата юридичних наук Олексія Плотніков, який пояснює, чи насправді «перекриття води» окупованому півострову порушує закони війни, відомі як міжнародне гуманітарне право.
Стаття 23 Четвертої Женевської конвенції зобов’язує воюючих дозволяти вільний прохід, вільне пропускання всіх посилок з найважливішими продуктами харчування, одягом і тонізуючими засобами, призначеними для дітей, молодших 15 років, вагітних жінок та породілля.
Вода у цій статті не згадується, проте можна стверджувати, що припинення подачі води призвело до зниження виробництва продуктів харчування в Криму, припускає експерт.
Дійсно, згідно зі статтею 54 Першого додаткового протоколу використання голоду проти цивільних осіб як спосіб ведення війни абсолютно заборонено. У кримському випадку ці положення слід аналізувати з урахуванням простого факту, що Крим не ізольований від решти світу, а брак води з України жодним чином не перешкоджає доставці товарів, включаючи їжу, з російського материка морем або паромною переправою.
Згадані статті Конвенції та Протоколу стосуються найскладніших гуманітарних ситуацій, коли життя цивільних людей наражається на реальну небезпеку. Коментар до статті 238 Четвертої Женевської конвенції 1958 р. пояснює, що ця норма була створена з метою «полегшення страждань мільйонів людей, які зазнали голоду чи епідемій».
У коментарі 1987 р. до статті 54 Першого додаткового протоколу підкреслюється, що використання голоду як методу ведення війни означає його цілеспрямоване провокування, зокрема шляхом позбавлення цивільного населення продовольства. На даний момент ніщо не вказує на те, що населення Криму позбавлене медикаментів, продуктів першої необхідності або є загроза голоду внаслідок нестачі води.
Залишається питання, чи блокада Криму є актом колективного покарання цивільного населення. Міністерство закордонних справ Росії часто характеризувало відключення води як «спробу покарання кримчан за їх вибір». Однак щодо Криму такі твердження є фактично і юридично неточними.
Крим відокремлений від Росії вузькою Керченською протокою з паромною переправою, що з’єднує кримське місто Керч та Російський Краснодарський край. Вантажопідйомність лінії така, що значно перевищує потреби в забезпеченні вантажами. Крим має кілька морських портів, що дозволяє доставляти необмежену кількість вантажів морем, включаючи воду.
З юридичної точки зору поняття колективного покарання можна знайти в кількох документах. Стаття 33 Четвертої Женевської конвенції забороняє «колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор». Стаття 75 Першого додаткового протоколу забороняє колективні покарання або погрози. Аналогічно, звичайне міжнародне право, як його описує МКЧХ, забороняє колективні покарання.
Ідея, що стоїть за цими правилами, може бути прояснена попередніми конвенціями. Так, Гаазькі конвенції 1899 р. передбачають, що до населення не можуть застосовуватися жодні колективні покарання будь-якого характеру за вчинки однієї особи. Це ж положення повторюється в Гаазьких правилах 1907 р. Конвенція щодо поводження з військовополоненими 1929 р. передбачає, що «забороняються також колективні покарання за окремі діяння».
З цих положень випливає, що спочатку поняття колективного покарання стосувалося репресивних заходів, вжитих стосовно групи осіб для покарання за неправомірне поводження однієї особи, але не економічних заходів, що вживаються щодо окупованої території.
Подальші коментарі до Женевських конвенцій та Першого додаткового протоколу підтверджують цей підхід. Відповідно до коментаря 1958 р. до Четвертої Женевської конвенції, стаття 33 «втілює в міжнародному праві один із загальних принципів внутрішнього права, тобто, що кримінальна відповідальність носить особистий характер». Далі у коментарі пояснюється, що ця стаття не охоплює покарання, накладені судом за кримінальним правом у належному процесі, а стосується лише тих покарань, які застосовуються щодо груп осіб «всупереч найелементарним принципам людства, за вчинки, які ці особи не вчинили».
За коментарем до Першого додаткового протоколу «поняття колективного покарання слід розуміти в найширшому розумінні: воно охоплює не лише законні вироки, але санкції будь-якого роду».
Згадані коментарі показують, що поняття колективного покарання описує колективні кримінальні, адміністративні, дисциплінарні чи інші форми санкцій. Це підтверджується вітчизняною та міжнародною судовою практикою. Так, Міжнародний кримінальний трибунал колишній Югославії у справі Делаліча проаналізував такі форми колективного покарання, як колективне ув’язнення та колективне побиття кількох осіб за проступки однієї особи. У справі Прибке італійський суд дійшов висновку, що масове вбивство цивільних осіб у відповідь на напад партизанів є формою колективного покарання.
Ці випадки далеко не схожі на випадок Криму. Припинення доставки води на територію у воєнні часи не можна порівняти з кримінальним чи адміністративним покаранням групи осіб за певне правопорушення. Інакше всі види економічних санкцій, ембарго, торговельні обмеження та порушення міжнародних комерційних договорів хоч би частково несуть елементи колективного покарання.
Нагадаємо, раніше група ІС писала про те, як російські окупанти імітують вирішення водної проблеми Криму.
Інформація — одна з граней війни! Підписуйтесь на аккаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter — посилання на наші ексклюзиви, а також найрезонансніші новини України та світу.
