Агенство острых новостей НОЖ Ведущее информационное агенство, мы публикуем самые важные и актуальные новости общественной, политической и экономической жизни Украины и мира
Связанные статьи
Одним из крупнейших потребителей нефтепродуктов в Украине является агросектор. В прошлом году на полевые работы было потрачено 1,6 млн тонн дизтоплива и бензина, что является эквивалентом 21% всего импорта нефтепродуктов в нашу страну в 2019 году. (укр)
За даними Держстату, щороку споживання пального в агрогалузі зростає в середньому на 110 тисяч тонн, зокрема завдяки поповненню парку тракторів, комбайнів та вантажівок. Збільшення парку на одиницю агротехніки означає в середньому збільшення купівлі пального на 44 тонни за рік.
Для самих аграріїв пальне – це одна із найбільших статей витрат. Їх вага у вартості весняно-польових робіт становить 20%, а в сумарних затратах на польові роботи протягом року – 10%.
Які великі гравці ринку нафтопродуктів працюють із аграріями, якими є особливості ринку пального в залежності від розміру поля та регіону розташування, і чи вплине ситуація із пандемією коронавірусу на стабільність поставок, з’ясовував OilPoint.
Заправитись навесні
У поставках нафтопродуктів для аграріїв є певні особливості. Наприклад, основна маса закупок пального для польових робіт відбувається протягом липня-лютого, по мірі надходження валютної виручки за проданий врожай.
Власниками агротехніки та покупцями пального, за даними Держстату, є лише 12 тисяч агрогосподарств, або 35% від їх загальної кількості. Фізичні обсяги закупівель пального по областям відрізняються суттєво, і прямо залежать від наявного парку агротехніки в регіонах.
Наприклад, за даними Міністерства економіки та сільського господарства, найбільше дизелю в минулому році придбали аграрії Вінничини – 110 тисяч тонн, Київської – 105 тисяч тонн, та Полтавської областей – 102 тисячі тонн.
Найменше купили землероби Івано-Франківської – 17,2 тисячі тонн, Чернівецької – 6,6 тисяч тонн, та Закарпатської областей – 2,2 тисячі тонн. Аналогічним чином розподіляється і парк наявної агротехніки в 130 тисяч тракторів, 28 тисяч зернозбиральних комбайнів та 80 тисяч вантажівок та легковиків.
«Лідери» із Вінниччини мають 9,3 тисячі тракторів, 1,7 тисяч комбайнів та 6,8 вантажівок, «аутсайдери» із Закарпаття – 454 трактори, 150 вантажівок та 165 комбайнів.
Форма закупівлі пального залежить від розміру поля агрогосподарств. Наприклад, великі агрофірми із полями від 10 тисяч гектарів та вище закуповують пальне «про запас» на власні склади у великих трейдерів, або у державного «Укргазвидобування».
Середні ферми із полями від 1 до 10 тисяч гектарів вважають для себе за краще заправляти власну агротехніку на АЗС, а оплату проводити за раніше придбаними талонами.
«Малі ферми із полями від 100 га до 1 тисячі га в переважній більшості випадків купують пальне уже напередодні весняної посівної, в лютому-березні», — розповідає гендиректор SunOil Леонід Косянчук.
Є й інша малопоширена форма закупівлі пального для аграріїв – за форвардним контрактом – коли «дизель» йде як передоплата за майбутню поставку врожаю. Таку форму роботи практикує лише «Окко-Агротрейд».
При цьому «в пакеті» із пальним фермер може купити і добрива. За початок 2020 року компанія уклала 400 форвардних контрактів, за якими оплата врожаю відбуватиметься пальним. Найменшим за площею було господарство в 500 га, найбільшим – 30 тисяч га.
Море замість труби
При поставках пального для аграріїв у 2020 році учасники ринку передбачають декілька особливостей.
На весняно-польові роботи 2020 року, прогнозує директор консалтингової групи «А-95» Сергій Куюн, буде витрачено близько 600 тисяч тонн дизпалива, тобто на 10% більше, ніж на польові роботи весни 2019 року.
Причина – аномально тепла зима, яка збільшила об’єм необхідних польових робіт, і через що доведеться активніше застосовувати техніку.
При цьому зміняться й традиційні ланцюжки поставок. Косянчук каже, що до 2019 року для аграріїв було за ціною вигідніше купувати дизпаливо, яке йшло із РФ по трубопроводу. Менш вигідно – пальне, завезене залізничним транспортом. Найменшим попитом користувалось дизпаливо, яке потрапляло в країну морським шляхом.
Втім, влітку 2019 року імпорт нафтопродуктів через трубопровід зупинився через мито, накладене урядом, тому аграрії почали вимушено купувати «дизель» залізничної перевалки.
За словами Куюна, ринок буквально «переналитий» паливом, бо через падіння світового попиту на авіаційний керосин нафтопереробні заводи нарощують виробництва дизеля.
«Але при цьому аграрії все рівно бояться можливих перебоїв із поставками нафтопродуктів на тлі розмов про запровадження надзвичайного стану через коронавірус», — розповідає голова Українського клубу аграрного бізнесу Алєкс Ліссітса.
Поки що аграрним асоціаціям вдалось домовитись із владою, аби на час карантину не зупиняли роботу сервісних підприємств для АПК, зокрема – постачальників пального.
Крадена десятина для фермера
При цьому є і одна стабільна проблема – втрати пального в агропідприємствах через крадіжки.
Консультант з GPS-моніторингу транспорту та витрати палива Микола Пилипенко стверджує, що в основному «дизель» та бензин крадуть в крупних господарствах, втрати за сезон сягають 10% від фізичного обсягу витраченого пального.
«Покупцями» такого пального є нелегальні АЗС, кінцевими споживачами – дрібні фермери, які бажають зекономити на паливно-мастильних матеріалах. Таке бажання зрозуміле: якщо вцілому по АПК питома вага затрат на пальне становить 10%, або 40 млрд грн, то для фермерів питомі затрати значно вищі – на рівні близько 10 млрд грн, свідчать дані Держстату.
«На руку» такому тіньовому обігу пального грає слабка система контролю за обігом палива в АПК. За даними Державної фіскальної служби, власні склади пального потужністю від 1 тисячі кубометрів мають лише 978 агропідприємств.
Але Пилипенко каже, що подібні потужності має ледь не кожне агрогосподарство із власною технікою. Просто значну частину своїх цистерн аграрії задекларували як «потужності для зберігання рідких добрив», аби мінімізувати сплату паливного акцизу.
Фермери в принципі не можуть обійтись без власних резервуарів для пального, особливо якщо відстань до найближчої АЗС – не менше 10 кілометрів, додає Косянчук. Інша справа, що такі цистерни поповнюються «в оперативному режимі», якраз щоб покрити поточні потреби на польові роботи, додає він.
Теоретично, на думку Пилипенка, запобігти крадіжкам пального можна як роботою із лояльністю персоналу, так і нарощенням засобів контролю витрати пального. Але з останнім є проблема: засоби повірки паливних ємностей до України зазвичай завозились із Італії, але останнім часом такий імпорт суттєво ускладнився через пандемію коронавірусу в світі.